Український політтехнолог, фахівець з PR Андрій Демартіно презентував у Києві книгу «Криве дзеркало. Роль соціальних мереж в операції Російської Федерації з анексії Криму». До подій 2014 року він працював радником прем'єр-міністра Автономної Республіки Крим і начальником Головного управління інформаційної політики Ради міністрів АРК.
Як російська влада прийшла до використання Інтернету та соціальних мереж для просування своїх інтересів? Наскільки активною була ця робота на материковій частині України та в Криму? Якими були настрої кримчан у 2013 році та як на них вдалося вплинути напередодні російської анексії? На ці та інші запитання в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Сергієм Мокрушиним відповідає політтехнолог Андрій Демартіно.
‒ Андрію, чому ви вирішили дослідити саме цей аспект в історії анексії Криму?
‒ Ця подія стала центральною для українських, європейських, американських дослідників. Оскільки з 2010 до 2014 року я з невеликими перервами щільно займався питаннями інформаційного супроводу органів влади, то був занурений якраз у цю тематику. Вивчаючи дослідження, присвячені анексії Криму, я в кожному з них знаходив одну й ту ж думку, що Росія дуже ефективно реалізувала свою операцію з використанням соцмереж ‒ проте не було фактажу, який підтверджував би цю тезу. А оскільки я ще й кандидат наук, мене це зацікавило і з фактологічної, з наукової точки зору. Робота історика та слідчого взагалі дуже схожа, завдання одні й ті ж: і той, й інший мають відновити картину подій. Окрім того, поява озброєних людей без розпізнавальних знаків у Криму для мене, як і для всіх інших, була повною несподіванкою, але водночас у дослідженнях українських і західних колег стверджувалося, що ця операція була спланована заздалегідь і добре підготовлена. Тому тут для мене теж був науковий виклик ‒ довести чи спростувати це твердження.
‒ Наш слухач із Москви, можливо, дещо випереджуючи події, питає: як зараз Росія використовує соцмережі для роботи з населенням тимчасово окупованих територій ‒ Криму й Донбасу? Чи можемо йому відповісти?
– Окрім того, що я історик-дослідник, я ще керую службою стратегічного планування та аналізу апарату Ради національної безпеки та оборони України. Ми і наші колеги з силових структур дуже ретельно відстежуємо спроби активації населення через соцмережі. Треба сказати, що спецслужби України зразка 2014 року і зразка 2020 року перебувають на абсолютно різних рівнях у плані професіоналізму й використання технологій. Так ось, наші колеги з СБУ постійно блокують створювані росіянами акаунти, спроби розкрутити якісь сепаратистські спільноти. Це все одно що прополювання бур'янів ‒ явище, з яким потрібно боротися постійно. Звісно, особливо щільно росіяни займаються цим питанням на окупованих територіях, зокрема і в Криму, для підтримки градуса необхідного схвалення російської влади.
‒ Коли та як у Кремлі навчилися цьому?
‒ Усі ці інструменти були дуже добре використані й обкатані в Росії ще у 2011 році, під час масових протестів. Судячи зі спаду протестної активності в Росії, Інтернет перестав бути інструментом і місцем домінування опозиції ‒ зараз ситуація там абсолютно рівноправна. Щодо способів організації роботи, є таке поняття ‒ делегування військових повноважень цивільному підряднику. Найімовірніше, починаючи з осені 2013 року, російська влада ухвалила рішення реагувати на ситуацію на Євромайдані в Києві та почала створювати структури в українському сегменті Інтернету за тими технологіями, які вже були відпрацьовані.
‒ Російська влада стверджує, що у 2014 році переважна більшість кримчан висловилися за приєднання до Росії на так званому референдумі, який не визнає ні Україна, ні Захід, ні ООН загалом. Які настрої були у Криму напередодні цих подій насправді?
Тренд на швидке возз'єднання з Росією був незначним. Рух «Русское единство», яке очолював Сергій Аксенов, набрав на виборах усього 3% голосів
– У тому-то й річ, що радикальний тренд на швидке возз'єднання з Росією був незначним. Рух «Русское единство», яке очолював Сергій Аксенов, набрав на виборах усього 3% голосів. Та й взагалі проросійський тренд поступово сходив нанівець. Ми постійно проводили соціологічні дослідження на замовлення Ради міністрів Криму і фіксували поступове наростання позитивних настроїв щодо НАТО та Євросоюзу ‒ особливо у великих містах і серед молоді. Тому при нормальній державній роботі з так званим кримським російським сепаратизмом на політичному рівні було б покінчено назавжди.
‒ Як саме діяла тоді Росія у межах своєї інформаційної стратегії в Інтернеті?
‒ Восени 2013 року було створене «Новинне агентство Харків». Як з'ясувалося пізніше, воно було зареєстроване в Росії і модерувалося відомим «Агентством Інтернет-досліджень» бізнесмена Євгена Пригожина, що розташоване в Санкт-Петербурзі, в Ольгиному. Це відома російська методика маскування російських сайтів під українські. Однак ця система залишилася недорозгорнутою: за моїми припущеннями, під юридичним дахом цього інформаційного агентства з фізичним офісом у Харкові мали організувати роботу ботоферм для модерування соціальних мереж у зв'язку з протестною активністю на Майдані. Річ у тім, що, на моє глибоке переконання, Росія була абсолютно інформаційно не готова до початку подій Євромайдану. Для них це все було несподіванкою. Росіяни працювали через телебачення, за політичною лінією, за лінією розстановки кадрів у ФСБ, проте в соціальних мережах ніякої інфраструктури в Україні у них не існувало.
‒ Це було якось пов'язано з Кримом уже тоді?
– Восени 2013 року «Новинне агентство Харків» відкриває філію в Сімферополі та починає активно працювати. Втім, за кілька місяців організувати серйозну роботу неможливо. Основним завданням був інформаційний супровід російських наративів, а також організація ботоферм. Можливо, ця робота була виконана частково з залученням кримчан, які займалися СММ. Однак, повторюся, за два-три місяці створити стійку мережу, розкрутити групи і зробити їх ефективними інструментами впливу неможливо. Тим часом Крим за рівнем Інтернет-проникнення і за рівнем активності в соцмережах був на другому місці після Києва. Тоді кримчани серед інших джерел новин називали російську соцмережу «ВКонтакте». Події 2014 року збіглися з кризою традиційних методів донесення інформації ‒ телебачення, радіо, газет. Тому люди звіряли інформацію, яку отримували такими способами, з відомостями з соцмереж ‒ і довіряли їм більше.
‒ Наскільки ефективною виявилася ця російська робота через соцмережі в Криму?
– Робота ботоферм у період гарячої активності була ситуативною і показала вкрай низьку ефективність. Але при цьому дуже ефективною виявилася всеросійська антиукраїнська кампанія, розгорнута на телебаченні та в Інтернеті загалом. Там були готові майданчики ‒ пабліки, в яких налічувалося сотні тисяч людей, і кримчани були вже привчені до споживання цього російського контенту. Саме цим способом вдалося вплинути на думку людей і підготувати ґрунт для анексії Криму.
Хроніки анексії: Кримські жінки проти російської агресії (фотогалерея)
– Чи помітили тоді щось незвичайне у кримському уряді Анатолія Могильова?
‒ У тому й справа, що не було заздалегідь такої проблеми ‒ щоб розігрівалася ситуація для подальших військових дій. Були спроби політичного впливу, і, до честі Могильова, він дуже жорстко це припиняв. При мені була розмова з прокуратурою про те, що треба звернути увагу на дедалі частіші поїздки спікера парламенту Володимира Константинова та його бригади в Держдуму. Насправді, не вистачило буквально одного дня, щоб їх викликали на допит у прокуратуру.
‒ До якого висновку дійшли ви особисто за підсумками свого дослідження?
‒ При всій моїй любові до соцмереж і спеціалізації на інформаційній безпеці я можу сказати, що без смердючого російського чобота ніякої анексії Криму статися не могло б. Соціальні мережі створили сприятливе тло для діяльності російської військової машини. У цьому сенсі кримський досвід абсолютно унікальний. Коли говорять, що він може бути повторений, я говорю: ні, його не можна повторити, і доказ цьому ‒ події на Сході України...
Зараз в апараті РНБО розробляється стратегія деокупації Криму, яка зокрема передбачатиме інформаційну складову. Я думаю, що там будуть цікаві пропозиції не тільки щодо того, як працювати зараз, щоб доносити позицію України й утворювати максимально міцні зв'язки між материковою частиною та Кримом.
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Анексія Криму Росією
У лютому 2014 року в Криму з'являлися озброєні люди в формі без розпізнавальних знаків, які захопили будівлю Верховної Ради Криму, Сімферопольський аеропорт, Керченську поромну переправу, інші стратегічні об'єкти, а також блокували дії українських військ. Російська влада спочатку відмовлялася визнавати, що ці озброєні люди є військовослужбовцями російської армії. Пізніше президент Росії Володимир Путін визнав, що це були російські військові.
16 березня 2014 року на території Криму і Севастополя відбувся невизнаний більшістю країн світу «референдум» про статус півострова, за результатами якого Росія включила Крим до свого складу. Ні Україна, ні Європейський союз, ні США не визнали результати голосування на «референдумі». Президент Росії Володимир Путін 18 березня оголосив про «приєднання» Криму до Росії.
Міжнародні організації визнали окупацію та анексію Криму незаконними і засудили дії Росії. Країни Заходу запровадили економічні санкції. Росія заперечує анексію півострова та називає це «відновленням історичної справедливості». Верховна Рада України офіційно оголосила датою початку тимчасової окупації Криму і Севастополя Росією 20 лютого 2014 року.
