«Росії треба було демонізувати Майдан»: міф про «корсунський погром» як провісник анексії Криму

Шість років тому 20 лютого 2014 року, черкаські активісти Євромайдану зупинили колону з восьми автобусів із кримчанами, які поверталися з київського Антимайдану, неподалік від міста Корсунь-Шевченківський.​

Подальші події лягли в основу історії про погром із вбивствами, яку відтоді щорічно ретранслюють російські ЗМІ, тоді як учасники Євромайдану спростовують цю інформацію. Про те, як з'явився Корсунь-Шевченківський міф і що стоїть за ним насправді, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Кримська журналістка Ельвіна Сеїтбуллаєва розповіла Крим.Реалії, як в Сімферополі організовували рейси до Києва для активістів Антимайдан.

‒ Ми висвітлювали і Євромайдан, і Антимайдан. «Антимайданівці» переважно збиралися в Сімферополі на площі Леніна, це були молоді люди, бюджетники, які працювали в держструктурах, і пенсіонери. Люди приїжджали з різних куточків півострова, і в кожної групи був свій куратор, а їх організатором виступала Партія регіонів. Після акції на площі Леніна з гаслами на кшталт «Ні фашизму» «антимайданівці» прямували на залізничний вокзал, звідки до Києва йшов спеціальний потяг. З досвіду спілкування з ними можу сказати, що кожен із них боявся назватися, говорити, звідки він приїхав. «Антимайданівців» проводжали представники Партії регіонів, депутати Сімферопольської міської ради, один з них розповідав, що гроші для оплати акцій ‒ по 400 гривень на людину на день ‒ вони беруть з якогось «фонду на стабілізацію ситуації в Україні».

За словами Ельвіни Сеїтбуллаєвої, назад до Криму «антимайданівців» везли автобусами, деяких з них, з травмами, поміщали у лікарні на обстеження та лікування, але місцева влада намагалася приховати це.

‒ Деякі з них поверталися в нетверезому стані. Ці люди вже були налаштовані вороже, агресивно щодо нас ‒ можливо, тому що ми як журналісти висвітлювали всі сторони конфлікту. Деякі обурювалися, із застосуванням нецензурної лексики вимагали, щоб ми їх взагалі не знімали. Один раз вони застосували фізичну силу проти мого оператора й пошкодили нашу камеру ‒ це відео є у відкритому доступі.

Якраз з одним з таких автобусних рейсів з Києва до Криму і пов'язаний так званий «Корсунь-Шевченківський погром». У фільмі російського журналіста Андрія Кондрашова «Крим. Шлях на батьківщину» від 2015 року низка героїв, які назвалися учасниками тих подій, розповіли, що «українські націоналісти» нібито били пасажирів битами, розстрілювали з мисливських рушниць і навіть примушували їсти скло від розбитих вікон, а кілька автобусів були повністю спалені. Також наводилися відомості МВС України, згідно з якими в цьому інциденті нібито загинули 7 осіб, а 20 зникли безвісти. Російський президент Володимир Путін у своєму інтерв'ю для фільму «Крим. Шлях на батьківщину» сказав, що саме цей інцидент наштовхнув його на думку про необхідність захистити кримчан від «українських націоналістів» і в підсумку привів до анексії півострова.

Між тим, 17 лютого 2020 року пресаташе Головного управління Національної поліції України в Черкаській області Наталя Ткачук повідомила Крим.Реалії, що кримінальне провадження за фактом інциденту з групою кримчан з-поміж «антимайданівців», які повідомляли про напад на них у Черкаській області дорогою до Криму в лютому 2014 року, закрите більше ніж два роки тому. За словами Ткачук, після розслідування з'ясувалося, що не було ні пошкодження майна, ні масових заворушень:

«Розслідувати кримінальне провадження, яке було відкрите за частиною другою статті 194 (умисне знищення майна ‒ КР) Кримінального кодексу України, також за частиною першою, статті 294 ‒ це масові заворушення. З урахуванням встановлених обставин та зібраних доказів слідчими 10 жовтня 2017 року кримінальне провадження було закрите».

Учасник Євромайдану в Корсунь-Шевченківському Олександр Самойленко розповідає свою версію подій.

‒ До 20 лютого був сформований блокпост на старому пропускному пункті на трасі Дніпропетровськ ‒ Київ. Там були протестувальники з-поміж місцевих жителів, і спочатку пройшла інформація, що цією дорогою буде їхати кримський «Беркут». Ми готувалися, скажімо так, зустріти їх і пропустити через шеренгу ганьби. Коли під'їхали автобуси, ми вже знали, що в Миронівці ці люди вчинили напад і що всередині є один заручник звідти. Він дійсно там був: коли ми почали виводити людей з автобусів, один з пасажирів звернув на себе увагу і сказав, що він з Миронівки. З приводу оповідань про бите скло та розстріли ‒ це абсолютний фейк, про що ми говорили вже неодноразово. Російська пропаганда роздула ці події.

При цьому Олександр Самойленко визнає, що він та його соратники застосували фізичну силу до пасажирів-кримчан.

‒ Так, там побили «тітушек» з Криму, але сталося це лише після того, як у багажниках знайшли закривавлені битки, ланцюги, арматуру з Маріїнського парку. Коли протестувальники з Корсуня побачили все це, то почалися ці дії. Тобто, нагадаю, це відбувалося під час масових розстрілів на Майдані, плюс їде цей контингент з холодною зброєю ‒ загалом це продиктувало умови нашої поведінки.

Кримська журналістка Ганна Андрієвська, яка зараз працює в Києві, простежила, коли та як події під Корсунь-Шевченківським вперше подали як «кривавий погром».

‒ Спочатку інформація про те, що між учасниками Євромайдану та Антимайдану відбулися зіткнення на трасі біля Корсунь-Шевченківського, з'явилася 21 лютого 2014 року. Про це розповідав кримський прем'єр Анатолій Могильов, який очолював місцеву організацію Партії регіонів. Але не було ніякої інформації ні про розстріли, ні про вбивства, ні про зникнення людей. Могильов звернувся до міліцейського главку в Черкаській області та першим оприлюднив документ, який офіційно спростував усі заяви щодо вбивств і зникнень. Уже після того як Крим опинився під контролем Росії, перефарбовані кримські чиновники й депутати підняли цей кейс і почали розповідати про розстріли. До цього долучився Андрій Кондрашов, і в 2015 році ми побачили його абсурдну версію, нібито людей примушували їсти скло.

Ганна Андрієвська згадує, що в ніч після тих зіткнень 20 лютого їй зателефонував знайомий співробітник Служби безпеки України з Криму і повідомив про розстріл автобусів з «антимайданівцями» з Криму в Корсунь-Шевченківському.

‒ Він наполягав на тому, що ця інформація має негайно потрапити в ЗМІ, тому що вона «гаряча» і тільки-тільки отримана ним з оперативних джерел. Я сказала, що все це потрібно перевірити, що не можна просто так давати це посеред ночі. Він відповів, що якщо ми не опублікуємо це зараз, то будемо останніми, хто про це повідомить. Тоді мене це здивувало, але потім я бачила інформацію про розстріл автобусів на деяких сайтах, які складно назвати ЗМІ. А вже пізніше я помітила прізвище цього співробітника СБУ у списку зрадників України в Криму. Тобто, по суті, до появи міфу про Корсунь-Шевченківський, наскільки я можу судити, причетні співробітники тоді ще офіційно українських спецслужб. Або вони самі це вигадали за чиїмось завданням, або були ретрансляторами версії російських спецслужб.

Російський політичний експерт, голова правління експертної групи «Сова», доктор політичних наук Михайло Савва вважає, що російська влада з самого початку не шукала правду про події в Корсунь-Шевченківському.

‒ Це була чисто пропагандистська подача ‒ це не було журналістським репортажем. Історія про погром була покликана змінити ставлення людей до подій в Україні. Якщо описати ті події інформативно, так, як воно було насправді, ніякої демонізації Майдану не відбулося б. Але російська пропаганда використовувала акцент на звірства, яких не було. Історія про те, як людей змушують їсти скло, це страшно, це демонізація ‒ це відштовхувало від української Революції Гідності навіть тих, хто в Росії об'єктивно міг бути її прихильниками. Ці міфи вже дуже міцно вмонтовані у свідомість людей, оскільки після так званого референдуму у них увімкнулася захисна реакція. Тобто тепер вони виправдовують свій вибір розповідями про ці звірства ‒ і це нормально, людина схильна себе виправдовувати, вона не може уявити себе поганою.

Радіослухачка з Криму поділилася спостереженнями про те, як ця пропаганда вплинула на жителів півострова:

«Показували по телевізору всякі страшні жахи, які могли б статися тут у Криму, якби ось Путін не прийшов сюди, тобто Росія не прийшла б сюди. Розповідала мені одна жінка на зупинці, що вона гуляла в парку в Севастополі з дитиною, і тут вибігають націоналісти, українці в сенсі, і кажуть: «Будеш розмовляти українською мовою чи ні, чи ми тебе приріжемо?» Це теж була провокація. Ось вона говорить, якби не Путін, то нас би точно вже з'їли. Далі, коли я питала своїх приятельок: «Ви підете на референдум?» ‒ «А як же! Ви ж знаєте, що буде творитися!» Ось, мабуть, на цій хвилі вони дуже багатьох злякали, і ті побігли на референдум. І взагалі, досі багато хто вважає себе щасливими, що їх врятував Путін, прийшовши сюди, у Крим. Але потім вже, звичайно, дуже багато хто розчарувався».​

Михайло Савва розмірковує про методики, які могли б розвіяти подібні міфи російської пропаганди.

‒ Від цього можна позбутися. Є люди з розвиненим критичним мисленням ‒ не дуже багато, до 10% ‒ які вже зараз не сприймають цю пропаганду. Для інших просто потрібний інший інформаційний потік, плюс технології, спрямовані на те, щоб доносити до людей правду. Є приклад денацифікації Німеччини після Другої світової війни, коли союзники в західній частині країни робили саме таким чином ‒ долучали зокрема й інформаційну машину для зміни свідомості німців.

(Текст підготував Владислав Ленцев)