«У Росії слово «мир» не дуже чутно» – Аккерман про режим Путіна і мілітаризацію росіян

Після падіння комунізму та розвалу Радянського Союзу Росія потерпала від краху ілюзій, від неможливості жити без об’єднавчого міфу. У часи президента Володимира Путіна такий міф було створено – ідеологічною основою його режиму став міф про «Велику вітчизняну війну». Особливо корисним для мобілізації суспільства цей міф став у час захоплення Криму та початку війни проти України на Донбасі.

Про зародження цього міфу та про те, як він виглядає з боку, ми говорили з французькою письменницею та журналісткою Галею Аккерман. Нещодавно у Франції вийшла друком її книжка «Безсмертний полк. Священна війна Путіна», восени її переклад має з’явитися в Україні. Наша розмова відбувалася на початку червня у Нормандії, де проходила зустріч громадських діячів, дослідників та журналістів із України, Росії та країн ЄС, і розпочали ми її з запитання про те, що привернуло увагу дослідниці до проблеми, яку вона назвала «мілітаризацією свідомості» в Росії.

Французька журналістка та історик Галя Аккерман біля своєї книжки на Форумі заради миру, що проходив у Нормандії, 5 червня, 2019 року

– Я стежу за Росією професійно вже багато років, читаю періодику, дивлюся телебачення. У цій книзі я зібрала свої спостереження і роздуми головним чином про феномен «Безсмертного полку», відносно нового явища, яке стало загальнонаціональним лише з 2015 року, коли в ньому взяв участь президент Володимир Путін.

Але під час аналізу це виявилося лише верхівкою айсбергу, найочевиднішим свідченням загальної «мілітаризації свідомості» у російському суспільстві. Тож книжка вийшла набагато більшою, ніж я планувала, бо «Безсмертному полку», як такому, я присвятила лише одну главу з 12. А головна тема – це еволюція путінської Росії та мілітаризація суспільства.

– У чому ви її помітили?

– Вона проявляється у багатьох речах. Є дуже широка мережа військо-історичних товариств, якими керує міністерство оборони. Вони займаються розкопками у місці боїв та похованнями знайдених останків солдатів, але також і військово-патріотичним вихованням, поїздками по місцях боїв і дуже важлива частина – це реконструкція боїв.

Російське війьсково-історичне товариство веде розкопки в урочищі Сандармох. Незалежні російські історики вважають, що метою розкопок у місці масового захоронення жертв Сталінізму було викривлення історії

Тобто ці товариства занурюють молодь в атмосферу війни, особливо це відчувається, коли тисячі молодих людей копають окопи, будують землянки. Армія надає зброю, танки, набої – на щастя холості, але вона психологічно готує молодь до війни.

Окремо від цих товариств діє така організація, яка називається «Юнармія». Це молодіжна організація, яку курує Міністерство оборони Росії, і куди приймають молодь з 8 років, для прикладу скажу, що «Гітлерюґенд» приймав із 12 років. Дітям видається спеціально розроблена російськими дизайнерами військова форма.

Минулого року міністр оборони Росії Сергій Шойгу заявив, що 300 тисяч дітей у цій «Юнармії» – це мало, і має бути 500 тисяч. А цього року я почула по телевізору, що наказ міністра вже виконаний і чисельність «Юнармії» вже становить 500 тисяч.

Воєнізовані вистави і паради відбуваються на всіх територіях, які контролює Росія, у тому числі і в Криму, 15 травня 2019 року

«Юнармія», як і звичайна армія, розділена на роди військ і прикріплена до військових частин – є підводники, льотчики, танкісти. Тобто вони знову ж таки занурені до реальної армійської дійсності – їх вчать стріляти, поводитися з різною технікою, їх вчать військовій дисципліні.

Також відновлений радянський комплекс фізичної підготовки – ГТО, «готов к труду и обороне». Формально виконання норм ГТО не є обов’язковим, але насправді у школах від дітей вимагають їхнього виконання – щоб відмовитися, потрібно докласти чималих зусиль. Це також не лише про фізкультуру, бо там вчили і гранати кидати.

Ще один елемент – військово-патріотичні парки. Великий парк збудований у Підмосков’ї, у Кубінці. Його відвідує 20 тисяч людей на день, тобто понад три чверті мільйона на рік.

Там є військовий музей, виставка зброї останніх зразків та в якості розваги можна постріляти з танку. Сама назва його заслуговує на те, щоб її назвати повністю – «Військово-патріотичний парк культури і відпочинку Міністерства оборони Російської Федерації». Зараз там будують головний храм збройних сил Росії. Повідомляють, що навіть Володимир Путін пожертвував на його будівництва свої особисті заощадження. І там планується якусь частину присвятити виставці «трофейної зброї».

Міністр оборони Росії Сергій Шойгу і православный храм в парку «Патріот» (колаж)

У відповідь на такий запит влади діє місцева ініціатива. Місцева влада намагається «переплюнути» одне одного. У П’ятигорську відбувся цього року «військовий парад дошкільних військ». Близько 500 дітей з різних дитячих садків П’ятигорська вдягнули у військову форму різних видів військ. І діти 3-6 років марширували перед трибунами міського начальства, деякі з пластиковими автоматами.

​– У світі існує чимало дитячих організацій, які займаються фізичною та духовною підготовкою дітей, наприклад скаутська організація. Як ви можете пояснити різницю між ними людям непідготовленим, тим, що не жили в Радянського Союзі і не бачать по телевізору картинок зі свого радянського дитинства?

– Різниця в підходах і цілях. На Заході всі заходи пов’язані з закінченням Другої світової війни, пов’язані зі словами пам’ять та примирення. Ми у Франції відзначаємо закінчення війни разом з німцями, тобто нація переможців та нація переможених разом відзначають кінець війни, як закінчення страшного варварства, яке, як ми сподіваємося, більше не повториться.

У Росії головне слово – саме перемога. Якщо ви подивитеся на плакати, оголошення, послухаєте слова політиків, подивитеся навіть на оцю ходу «Безсмертного полку», головне слово – це перемога. І головний страх при цьому в тому, що «Захід вкраде в Росії її перемогу». Завжди наголошують, що саме ми перемогли, а не хтось інший, що ми пролили більше за всіх крові, і це ми тепер маємо більше прав у зв’язку з цим. Навіть я почула таку фразу в програмі Володимира Соловйова, що у росіян є «геном переможця» і «монополія на правду», бо Росія «заплатила за це найбільшу ціну».

Тобто ототожнення відбувається не зі стражданнями, а з перемогою. В голови молодого покоління вкладається ідея вищості, ідея того, що «ми перемогли і переможемо завжди».

Коли відбувається хода «Безсмертного полку», то навіть є такі тексти, що наші безсмертні предки в цей день спускаються з небес і йдуть поруч із нами. І під час цієї ходи відбувається єднання живих і мертвих переможців, тобто вся Росія стає таким містичним «Безсмертним полком».

– Це підходи. А тепер про цілі. Ви їх розгледіли?

– Ще Чехов колись учив, що якщо на сцені серед декорацій висить рушниця, то вона рано чи пізно має вистрілити, інакше їй там нема що робити. Отже, ми бачимо, що рушниця висить. Що вона буде робити? Чи можна це точно передбачити? Якщо ви помітили, то жодна велика подія з часу падіння Берлінського муру не була передбачена. Все з того часу іде за іншими, непередбачуваними сценаріями. Бо парадигма світу змінилася і він став складнішим.

Я не можу стверджувати, що Путін готує країну до реальної війни. Але ми бачимо, що ця мілітаризація є ідеальним засобом для створення національної єдності. А «велика перемога» є підґрунтям нової російської тотожності як народу-переможця, який дуже постраждав. Варто зауважити, що цифри втрат постійно зростають. І тепер вже важко сказати, чи вони відповідають історичній правді. Раніше говорилося про 20-26 мільйонів загиблих, а тепер в Думі обговорюють пропозицію підняти цю цифру до 42 мільйонів.

– Це лише росіян, чи вони додають сюди загиблих на території України і Білорусі, наприклад, де був найжорстокіший режим окупації?

– Росія оголосила себе правонаступницею Радянського Союзу, вона забрала право розпоряджатися активами, успадкувала місце СРСР у Раді безпеки ООН, і «приватизувала» й цю «велику перемогу». Навіть коли називають цифри, що включають всіх, хто жив на території СРСР, але мається на увазі, що саме російський народ є народом-переможцем.

Отже, те, що Росія, згідно з цим наративом, заплатила таку високу ціну за перемогу, вона тепер може робити у світі все, що їй захочеться, незалежно від інтересів інших країн. І це є головне. Бо вся ця кампанія з мілітаризації суспільства, яку я описала, розвинулася саме після 2014 року, після захоплення Криму і початку війни на Донбасі.

Росію не підтримали з Кримом, на неї наклали санкції, тож потрібно було пояснити своєму суспільству, чому вона все одно права і має право так вчиняти. На це внутрішнє виправдання агресії і спрямована ця мілітаризація. Тобто рушниця все одно вистрілює. Ми просто поки що не знаємо, чи справжньою великою війною, чи лише мобілізацією суспільства для підтримки дій влади.

– Західним країнам, які були союзниками у Другій світовій війні, важко критикувати Росію за використання перемоги у Другій світовій війні для виправдання нинішньої агресії, бо є небезпека, що критика могла б бути розцінена, як неповага до загиблих. А пам’ять для них є священною для західних країн. Як вийти з цієї ситуації? Як зупинити цю спекуляцію на жертвах?

– Дійсно, є великий внутрішній спротив дещо тверезішому погляду на ці речі. На Заході довго не помічали того, що відбувається у Росії. І для цього також є причина. Бо якщо навіть взяти «Безсмертний полк», то є месидж, який спрямований всередину країни, а інший – назовні.

На марші «Безсмертного полку» президент Росії Волдимир Путін несе портрет свого батька, 9 травня 2015 року

Всередині країни – це перемога і нація переможців, які несуть портрети своїх предків. До речі, портрети предків інколи роздають централізовано працівникам підприємців, установ, учням шкіл, студентам. А на заході на численних сайтах «Безсмертного полку» говориться інше – там говориться про вшанування пам’яті загиблих і про те, що потрібно зробити все, щоб весь цей жах війни більше ніколи не повторився. І це жалобна, а головне – мирна хода. У Росії слово «мир» не дуже чутно.

Президент Франції Франсуа Міттеран і канцлер Німеччини Гельмут Коль тримаються за руки на знак примирення між Францією та Німеччиною під час церемонії вшанування пам’яті жертв Другої світової війни, 22 вересня 1984 року

На заході цього не знають, бо мало хто має можливість порівняти ці два месиджі. Коли вийшла моя книжка, то велику рецензію на неї написала кореспондентка Le Mond, яка кілька років жила в Росії і бачила, що це таке.

А друга причина, що це явище залишається непоміченим, полягає у тому, що в Європі дуже мирний настрій, ніхто воювати не готовий, люди навіть не уявляють собі, як це – воювати. Тому важко таких людей переконати, що хтось інший якраз воювати готовий. Є внутрішній спротив проти такого розуміння.

Це нагадує 1930-і роки в Європі, коли люди навіть уявити не могли, що доведеться знову воювати, що насувається нова світова війна. До самого нападу Гітлера на Польщу здавалося, що війни якось ще можна уникнути. Тому західні лідери, коли домовлялися про розділ Чехословаччини у Мюнхені, наївно вірили, що нарешті Гітлер отримав все, що він хотів і тепер можна вже точно зітхнути спокійно.

Тому не можна відкидати такої можливості, що Росія веде підготовку до нової військової операції, до нового «розширення кордонів». Не хочеться у це вірити, але мілітаризація суспільства і підтримка цим мілітаристських ідей є такою, що в цього процесу може бути вже своя внутрішня логіка.

Книжка французької журналістки та історика Галі Аккерман «Безсмертний полк: Священна війна Пуіна» (перша зліва)

– Як у Росії відреагували на вашу книжку?

– Книжка вийшла лише 2 травня. Зараз готується її переклад і видання українською і, можливо, російською видати в Україні. Я не очікую, що книжку вдасться видати в Росії. Але я думаю, що вона зацікавить людей, які живуть на периферії російський кордонів – у Грузії, в Балтійських країнах, у Польщі, у Румунії, бо їх всіх ця мілітаризація Росії досить сильно непокоїть.