Розсекречення радянських архівів: «У Криму ФСБ вирішує, що видавати»

Управління ФСБ у Криму розсекретило архівні документи для експозиції «Крим у роки Великої Вітчизняної війни 1941-1945 років». Як зазначила російський міністр культури півострова Аріна Новосельська, ці матеріали розповідають про раніше засекречені подвиги співробітників органів держбезпеки.

Як наголосив директор Центрального музею Тавриди Андрій Мальгін, співробітники органів держбезпеки в роки Другої світової разом із бійцями та командирами Червоної Армії билися в жорстоких боях і віддавали свої життя за Батьківщину. Тим часом Державна архівна служба України опублікувала копії метричних книг з архівів Автономної Республіки Крим та міста Севастополя. Після 2014 року прямий доступ до цих даних у Криму заблокований Росією.

Про долю радянських і інших архівів на материковій частині України та на півострові в ефірі Радіо Крим.Реалії ведучий Сергій Мокрушин розмовляв із директором Державного галузевого архіву СБУ Андрієм Когутом і кримським істориком Сергієм Громенком.

– Андрій, чи можна на материковій Україні зараз вільно почитати радянські архіви?

Когут: Коли були ухвалені декомунізаційні закони, один із них безпосередньо стосувався повного відкриття так званих архівів КДБ. Зараз усі ці документи та фонди відкриті, тобто фактично понад 90% інформації про роботу комуністичних спецслужб. Із ними можуть працювати всі, хто зацікавлений, ніяких обмежень немає, причому причину своєї зацікавленості пояснювати ніхто не зобов'язаний.

– І хто цікавиться цими архівами?

Когут: Усього у нас понад 3500 звернень щорічно. Як не дивно, більша частина тих, хто до нас звертається, це рідні та близькі, які шукають інформацію про своїх родичів, які були репресовані комуністичним режимом, починаючи з 1917 року і закінчуючи 1991-му. Ще десь третина – це дослідники, які займаються різною тематикою, і щоб проникнути в неї глибше, працюють із нашими фондами.

Андрій Когут, директор Державного галузевого архіву СБУ

– Що з цих розсекречених фондів, документів стосується Криму?

Когут: Одна з останніх публікацій – це книга про кримськотатарський національний рух 1917-1920 років, у ній опубліковано 30 унікальних документів. Деякі оригінальні екземпляри сьогодні зберігаються в Криму, інші – це протоколи засідання першого Курултаю, їх можна почитати онлайн. Друга частина документів може бути ще цікавішою, з точки зору сучасності, тому що це документи спеціальної парламентської комісії, створеної Курултаєм навесні 1918 року, після того, як сталася деокупація Криму від першого більшовицького режиму. Ці протоколи показують, яким чином кримськотатарський парламент намагався встановити жертви та втрати від терору більшовиків взимку 1917-18 років. Вони цікаві не тільки тим, що до недавнього часу вважалися втраченими, а ще й тому що показують тимчасовість будь-якої окупації Криму. Вони демонструють один із варіантів того, як у минулому кримськотатарський парламент підбивав підсумки однієї такої тимчасової окупації.

Взагалі, у нас на сайті опубліковано кілька колекцій документів, які безпосередньо стосуються як депортації, так і повернення кримських татар на батьківщину. Там є різні доповідні КДБ з УРСР і з Узбекистану в Москву, які розповідають, що робила кримськотатарська молодь, щоб повернутися в Україну, яким чином радянська влада намагалася перешкоджати цьому, блокуючи їхнє пересування, проводячи арешти і так далі. Книга за мотивами цих документів «Реабілітовані історією» доступна на сайті Інституту історії, і це понад 400 сторінок документів. Ще одна книга розповідає про трансформацію Криму в післявоєнний період 1940-2015 років, і в ній є багато документів, присвячених відомому міфу про те, що Микита Хрущов нібито подарував Крим Україні. Вони показують, яка соціально-економічна криза почалася на півострові після депортації кримських татар і що передача Криму до складу УРСР мала на меті врятувати його від наслідків цього спустошення.

Сховище Державного галузевого архіву СБУ в Києві

– Сергій, як вам у роботі допомагають ці розсекречені в останні роки архіви?

Громенко: Мені пощастило: я почав працювати над своїм циклом про похід полковника Петра Болбочана на Крим, а потім про історію взаємин гетьмана Скоропадського і кримського уряду, коли всі необхідні для цього документи були вже розсекречені. Більш того, значна частина вже була опублікована. За фактом книги, які мені вдалося написати в останні роки, були б просто неможливими, якби в Україні не діяла настільки широка програма з популяризації та оцифрування українських архівів. Для мене це – міст у майбутнє.

Сергій Громенко, кримський історик

– Як гадаєте, чи можливі подібні процеси в сучасному Криму?

Громенко: ​На жаль, відповідь негативна, тому що нинішній Крим контролюється Російською Федерацією, а це не та держава, де доступ до архівних матеріалів вільний. Більш того, можна стверджувати, що Росія як мінімум із 2011 року взяла прямий курс на їхнє засекречування. У 2014-2015 роках були продовжені терміни секретності для документів, що стосуються Другої світової війни, хоча 75 років, передбачених у законодавстві, вже минули. Дуже скоро в Росії буде ухвалене розпорядження, згідно з яким не можна буде оприлюднити будь-які відомості про освоєння космосу, оскільки це може становити загрозу національній безпеці. Тому, поки Росія утримуватиме Крим, ніякі реальні зрушення в справі оцифрування і забезпечення широкого доступу до архівів неможливі.

– Згідно з повідомленнями ЗМІ, у Криму за ініціативою ФСБ все ж розсекречують деякі архіви про Другу світову – зокрема, про те, як у ній боролися співробітники органів держбезпеки.

Громенко: Ось на цьому прикладі дуже добре видно різницю між Україною і Росією в розсекречення документів. Якщо у нас кожен дослідник має право працювати з архівними матеріалами, які стосуються нашого минулого, то в Росії ФСБ вирішує, що видавати, а що не видавати, що оприлюднити, а що залишити в секреті. Тобто, з одного боку, процес начебто йде, ми бачимо реальні документи, але з іншого боку, ми бачимо, як вибірково вони до цього ставляться. Нещодавно помер історик і політолог Дмитро Омельчук, який досліджував тему репресій 1930-х років, під його редакцією виходили кримські томи пам'яті, але після анексії йому довелося згорнути роботу в цьому напрямку. Не те щоб йому телефонували з ФСБ і говорили, що цього не можна робити – просто так склалися умови, що після 2014 року досліджувати репресії чекістів проти кримчан можна тільки на материковій Україні. Цьогоріч вийшла книга київського дослідника Ярослава Тимченка про 12 тисяч розстріляних під час терору 1921 року. У Криму її зустріли з ентузіазмом, але все ж ця книга вийшла внаслідок того, що історик працює з матеріалами в Києві. У самому Криму уявити собі подібну книгу зараз – абсолютно неможливо.

(Текст підготував Владислав Ленцев)