«Питання Криму залишилися близькими тільки людям з Криму»: проблема анексованого півострова в новому уряді України

Питаннями жителів анексованого Криму та окупованого Донбасу після реорганізації в Кабінеті міністрів України займеться нове Міністерство у справах ветеранів, тимчасово окупованих територій і внутрішньо переміщених осіб. Уряд також звільнив чотирьох заступників міністрів з питань тимчасово окупованих територій. Серед них опинився Юсуф Куркчі, який займався кримськими питаннями в міністерстві з 2016 року.

Як відбувається реформа МінВОТ? Що вдалося і не вдалося зробити в міністерстві для жителів Криму? Що потрібно, щоб вирішити проблеми на кшталт створення сервісних зон для кримчан на адмінкордоні? Ці та інші актуальні теми в студії Радіо Крим.Реалії обговорюють ведучий Сергій Мокрушин, колишній перший заступник міністра з питань тимчасово окупованих територій Юсуф Куркчі та координаторка Офісу з розробки гуманітарної політики України, виконавча директорка благодійної організації «Схід SOS» Олександра Дворецька.

‒ МінВОТ проіснувало три роки, з 2016-го. З чого саме ви почали, Юсуфе?

Куркчі: Після того, як ми набрали функціональні можливості, міністерство почало діяти, і перші програмні документи з'явилися вже на початку 2017 року. Це була стратегія щодо інтеграції внутрішньо переміщених осіб, досягнення миру. Пізніше з'явився закон про внутрішню політику щодо окупованих територій, конкретно щодо Криму. У цих документах завдання стосувалися практично всіх міністерств. У майбутньому при реалізації цих програм і стратегій кожне з них мало враховувати завдання з наших програмних документів і в своїх бюджетах закладати певні кошти.

‒ Які саме це були завдання?

Куркчі: Головні завдання були пов'язані з тим, щоб зберегти зв'язок між громадянами, які живуть на окупованих територіях, і державою. Вони важливі не тільки нам як державному інституту, але по суті й людям. З того боку, якщо ми говоримо про окуповані райони Донецької та Луганської областей, держави немає. З того, що нам вдалося реалізувати, це алгоритми того, що має зробити громадянин, щоб мати доступ до цих послуг. Потім були спроби працювати в галузі вищої освіти, вищої школи. Вони були дуже вдалими, і в цьому є величезна заслуга Міністерства освіти, тому що всі наші ініціативи практично підтримувалися. Ми проводили дні відкритих дверей у вишах, готових приймати абітурієнтів з окупованих територій.

Юсуф Куркчі

‒ Чи можете сказати, скільки студентів з окупованих територій навчаються на підконтрольній Україні території?

Куркчі: Нехай динаміка щодо збільшення не найяскравіша, але вона існує. Сьогодні цифр за 2019 рік ще немає, тому що кампанія закінчується в 20-х числах вересня. Торік, незважаючи на те, що на окупованих територіях певна пропаганда ведеться з приводу недопущення або мінімізації того, щоб дитина навчалася в українських вишах, ця динаміка навіть зросла порівняно з позаминулим роком. Сьогодні понад 3,5 тисячі абітурієнтів з окупованих територій навчаються у вищих навчальних закладах нашої країни.

‒ На якій стадії зараз перебуває облаштування контрольно-пропускних пунктів в'їзду-виїзду на адміністративному кордоні з Кримом?

Куркчі: Нашими зусиллями та зусиллями наших колег з Міністерства інфраструктури ‒ а саме воно було позначене як основне для облаштування КПВВ ‒ ресурсний потенціал був вперше виділений з резервного фонду. Як важко цього домогтися, знаємо тільки ми. Це 106 мільйонів гривень на «Чонгар» і «Каланчак», де передбачалося облаштування самих пунктів і створення сервісної зони, яка містила б у собі центри адміністративних послуг, автостанцію, об'єкти побуту на кшталт фастфудів. Але через ту процедурну тяганину, пов'язану з реалізацією будь-якого проєкту, з виділенням землі під капітальне будівництво, ускладнюється практично вся інша робота. Щодо «Чонгару» цієї проблеми не було, а щодо «Каланчака» проблема з виділенням землі до кінця досі не вирішена. Сьогодні проведені тендери, щодо «Чонгара» та «Каланчака» визначені переможці, які займатимуться їх облаштуванням. Поки що сервісні зони у нас не в стадії будівництва: проєктна документація затверджена, гроші обіцяли знайти, але до кінця року будуть приведені до ладу пункти переходу. Наші прикордонники в дуже складних умовах, не кажучи вже про людей. Там немає звичайної питної води, і людина зайвий раз думає, сполоснути йому обличчя чи випити цю воду. Головне, що процес пішов, зупинити його буде не можна. Ми матимемо нормальні пропускні пункти та сервісні зони, які повинні там з'явитися.

‒ Чи будується нове житло для вимушених переселенців? Чи порушувалося це питання за п'ять років?

Куркчі: Наше міністерство запропонувало формулу «п'ятдесят на п'ятдесят»: 50% субвенцій з державного бюджету та 50% коштів місцевих органів. Щоправда, сума грошей, яка виділялася за цією програмою, була мізерною ‒ можна сказати, пілотною. Для вирішення житлової проблеми всіх переселенців, за нашими розрахунками, необхідна була б сума, що наближається до річного бюджету України. Це практично збудувати ще одну Одесу з усією інфраструктурою. Неможливо це вирішити навіть за десять років. Проте за два роки ми виділили близько 50 мільйонів гривень, і на сьогодні за цією програмою були забезпечені житлом близько 88 сімей. Це переважно місто Маріуполь і невеликі міста в Донецькій області.

‒ Олександра, ви останні п'ять років працювали в громадському секторі. Чи можете оцінити ефективність державної політики щодо Криму?

Дворецька: Треба дивитися на різні сфери. Якщо говорити про питання Криму на міжнародній арені, ми його намагаємося всі п'ять років підтримувати, нагадувати, що він анексований, що Російська Федерація продовжує порушувати права людини на цій території, фіксувати порушення. Мені здається, найменше була ефективна робота, пов'язана зі збереженням зв'язків з людьми на окупованих територіях. Наприклад, досі не врегульована адміністративна процедура отримання свідоцтв про народження та смерть, досі люди мають звертатися до суду, щоб це встановлювати, хоча вже рік існує закон, який зобов'язує уряд ухвалити подібні постанови. Також досі складно вступати абітурієнтам, вони все ще обмежені переміщеними вишами та певним списком університетів, не можуть конкурувати на рівних з іншими абітурієнтами. Також складно отримати паспортні документи, верифікація триває близько двох місяців, щоб підтвердити, що ви громадянин України. Це все ускладнює та розриває зв'язки. Якщо за п'ять років не облаштовані сервісні зони на КПВВ, напевно, це не дуже вдала державна політика ‒ неважливо, хто в цьому винний.

Олександра Дворецька

‒ Але ви вітаєте, що на КПВВ створять центри надання адміністративних послуг для кримчан?

Дворецька: Я дуже сумніваюся в тому, що ЦНАП дуже потрібний на адмінкордоні, оскільки ті послуги, які він надає, і ті, які потрібні людям, часто не збігаються. Наприклад, велика частина людей хоче отримати нотаріальні послуги, які не пропонує ЦНАП. Міграційна служба не буде надавати паспортні послуги з міркувань безпеки на території, настільки наближеній до Криму. Суд теж не є там. Тобто ті послуги, за якими, за нашими спостереженнями, переважно приїжджають жителі окупованих територій, не надаються в ЦНАПі. Друге ‒ мені здається, ми все-таки маємо витягувати людей і показувати їм, як живе звичайне місто. Якщо люди отримають всі послуги на КПВВ, у них не буде приводів їздити, спілкуватися з українськими громадянами, дивитися українське телебачення. Чи цього ми хочемо?

Куркчі: По-перше, моніторинг, який проводило наше міністерство, показував, що ці послуги потрібні. По-друге, для того, щоб відвідати місто Херсон заради однієї адміністративної послуги, людина має витратити на дорогу 10 годин. Це був основний мотив, який ми розглядали. Людина, яка працює в Криму, для себе виділяє день на те, щоб приїхати і здати документи, а потім приїжджає та забирає готові. ЦНАП у тому класичному розумінні, про яке говорить Олександра, має бути ширшим на адміністративному кордоні. Там необхідно закріпити чергового нотаріуса, це не проблема. Банківські послуги ‒ не проблема. До того ж, документи, які ми подавали, припускали саме адміністративну, а не судову форму реєстрації актів народження та смерті. Тобто ЦНАП на адмінкордоні має відрізнятися від ЦНАПів в обласних центрах. Це не тільки відкрите вікно, але й дуже гнучкий графік роботи фахівців різного рівня. Що стосується міграційної служби, і з ними були зняті всі ці питання, адже документи все одно обробляються в її відділах. Тобто занепокоєння щодо складності та секретності будуть вирішені. До того ж, ЦНАП ‒ така точка, після якої почнеться розвиток і посилення зв'язків. Там мають працювати інформаційні центри з освіти, з усіх інших питань. Тому ЦНАП має бути в безпосередній близькості до адмінкордону. Можливо, не обов'язково робити його на «Чонгарі», але в тому, що потрібно робити його на «Каланчаку», є стовідсоткова впевненість.

‒ Чи збережеться в процесі реорганізації міністерств спадкоємність вашої роботи?

Куркчі: З'явилося розпорядження уряду, згідно з яким низці міністерств доручається розглянути питання щодо передачі окремих завдань МінВОТ в інші відомства. Тобто тепер, умовно кажучи, Міністерство освіти саме вирішуватиме, яким чином надавати послуги з вищої освіти на окупованих територіях, Міністерство охорони здоров'я ‒ саме, Мінінфраструктури ‒ саме. Але в цьому процесі упущена наша робота щодо санкцій. Весь пакет українських санкцій був розроблений нашим міністерством. Це будівництво Керченського мосту, спостерігачі на виборах, археологи, військові замовлення на заводах ‒ там близько 14 пакетів, більше ніж 50 юридичних осіб, понад 170 фізичних осіб. Як ця робота буде влаштована зараз, мені невідомо. За ці три роки ми створили колектив з певними навичками, здібностями для реалізації цих завдань.

‒ Олександро, як ви думаєте, чи вийде у нового уряду відповісти на всі ці виклики?

Дворецька: Я стриманий оптиміст в цьому питанні. Але мені здається, зараз потрібно визначити, чи є політика у нинішньої влади. Якщо така політика буде, то злагодженості дій їм не позичати, враховуючи політичні реалії. Тут вже не можна буде говорити, що одне міністерство блокує роботу іншого просто тому, що на особистому рівні щось не вдалося залагодити. До цього ми три роки не могли зустрітися з прем'єр-міністром, доходили максимум до віцепрем'єра, а зараз у перші два тижні роботи нового уряду така можливість нам випала. Звичайно, я не знаю, може, на зустрічах все й закінчиться. Але якщо ми говоримо про злагодженість дій, введення посади віцепрем'єра у справах окупованих територій було б теж непоганим рішенням, якщо вже ухвалене політичне рішення не виводити окремий центральний орган виконавчої влади. Хтось все-таки має тримати в голові цю політику, специфіку окупованих територій і говорити міністерствам, що вони зобов'язані мати окремий фокус, а не сприймати окуповані території як похибку в реформах.

Куркчі: Віцепрем'єр, який не має свого центрального органу виконавчої влади, не може розробляти або впливати на якусь політику. Якщо не буде змін у регламенті, то, звичайно, можна буде говорити, що у нас є цілий віцепрем'єр з окупованих територій, але наскільки він буде ефективний, це питання... Наразі у мене таке відчуття, що питання Криму залишилися близькі тільки тим людям, які з Криму приїхали. На жаль, нам не вдалося досягти того, щоб ці питання були пріоритетними практично на будь-якому рівні будь-якої влади. Сьогодні є очікування, окремі комітети створені у Верховній Раді з питань окупованих територій, з прав людей, які там живуть, але хто працюватиме з цими комітетами та реалізовуватиме цю політику, до кінця не зрозуміло. Для того щоб з'явилося якесь розуміння, нам потрібно дочекатися положення про нове міністерство, подивитися його штатну структуру. І тоді можна буде говорити, що, наприклад, напрямок санкційної політики збережеться. Якщо ні, то будемо дивитися.

(Текст підготував Владислав Ленцев)