Спеціально для Крим.Реалії
За ці дні я двічі посперечався на коньяк, що дебатів не буде.
Тому що ідея про стадіон народилася у штабі Володимира Зеленського не для того, щоб їх там провести. Вона народилася для того, щоб їх зірвати. Тому що дебати їм категорично не потрібні.
Саме тому народилася ідея про здачу аналізів. І про Юлію Тимошенко в ролі модератора дебатів. Команда Зеленського придумує все нові умови ‒ в надії на те, що штаб Порошенко вважатиме їх нездійсненними, образиться й відмовиться. Замість цього президент раз у раз з усіма виставленими умовами погоджується. Але це означає лише те, що умови й далі будуть висуватися. А точніше ‒ приводи.
У звичайних кампаніях саме претендент зацікавлений у дебатах. Особливо, якщо він «новачок», який бореться зі «старими елітами». Тому що у нього немає за спиною обозу невиправданих очікувань. Корупційні скандали й темні плями ‒ доля чинних політиків. Їм можна докоряти кадровими призначеннями, помилками й прорахунками. «Нове обличчя» звільнене від усього цього ‒ і приречене на тефлоновість.
Але нинішня президентська кампанія стала винятком. Володимиру Зеленському категорично не вигідно вступати в дискусію. Розповідати про майбутнє. Ділитися планами. І про причини цього вже доводилося писати.
Володимиру Зеленському не вигідно вступати в дискусію
Саме тому за тиждень до другого туру ми не знаємо його кадрових планів. Бажаного вектора інтеграції. Ставлення до мовної та культурної політики. Межі допустимих компромісів. Ми навіть не можемо оцінити його здатність вести дискусію. Про ті самі майбутні контури, які він ніяк не хоче окреслити.
Всю комунікацію здійснює його штаб. А його прихильники в соцмережах раз у раз говорять про те, що на тлі чинного президента їхній кандидат стане меншим злом або великим добром. Але якщо вони настільки впевнені у своєму кандидаті ‒ то чому не хочуть, щоб він поговорив із виборцями? Якщо вони раз у раз говорять про безпідставність занепокоєння відносно нього ‒ чому не закликають його самостійно їх розвіяти?
Причому це не обов'язково мають бути саме дебати. Досить прес-конференції. Або інтерв'ю. Або будь-якого іншого формату спілкування, який перевищує тридцятисекундний ролик у соцмережах. Будь-який спосіб розвіяти чутки та внести ясність. Будь-який формат, який дозволить поговорити про майбутнє. Тим більше, що звітувати про минуле новачкові не доведеться ‒ політична кар'єра Володимира Зеленського почалася кілька місяців тому.
Мені часто доводиться розповідати про дебати. Про те, що офіційна їх процедура не передбачає несподіванок. Вступні слова по п'ять хвилин кожне. Хвилина на запитання, три ‒ на відповідь. Наприкінці ‒ по п'ять хвилин на останні слова. Роль ведучого на кшталт підставки під мікрофон. Він не ставить запитання, не уточнює й не дотискає. Він лише стежить за таймінгом. Саме тому суперечка про те, хто саме буде їх вести, не має ніякого сенсу ‒ офіційні дебати настільки зарегульовані, що провести їх може будь-хто.
Але в тому й річ, що дебатів не буде. Ні офіційних ‒ у студії. Ні неофіційних ‒ на стадіоні.
Ніщо не завадить мені виграти всі пляшки коньяку, які встигли пообіцяти мої колеги
Тому що завдання штабу Володимира Зеленського не в тому, щоб провести їх за своїми правилами. Завдання ‒ уникнути їх за всяку ціну. Причому не тільки дебатів, а й будь-якої іншої предметної розмови про майбутнє. І навіть якщо в останній момент ЦВК змінить регламент і дозволить провести офіційні дебати на стадіоні ‒ як того вимагає сьогодні команда Володимира Зеленського ‒ мені здається, вони все одно не відбудуться. Наприклад, ми дізнаємося, що хтось зателефонував до поліцій та повідомив, що «Олімпійський» замінований. Чим не варіант?
Тому не питайте в мене більше про дебати. Їх не буде. Ніщо не завадить мені виграти всі ті пляшки коньяку, які необережно встигли пообіцяти мої колеги. Я був би й радий публічно визнати власну неправоту ‒ і вибачитися за свої прогнози. Але, судячи з усього, мені цього робити не доведеться.
Тому що штаб Володимира Зеленського твердо має намір продати виборцю кота в мішку. Причому Зеленський ‒ це мішок.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції