Пам'ятник «білим» і «червоним» у Севастополі: «Примирення спущене зверху»

Рівно 100 років тому, в середині листопада 1920 року, завершилася евакуація Білої армії з Криму, що ознаменувала початок червоного терору на півострові. До круглої дати Російське військово-історичне товариство почало зводити в Севастополі пам'ятник «Примирення», покликаного символізувати взаємне прощення нащадків «червоних» і «білих».

Відкрити пам'ятник на березі Карантинної бухти планували 16 листопада, проте його будівництво затягнулося. Як раніше повідомили автори, скульптурна композиція складається з білогвардійця та червоноармійця, а між ними буде встановлена колона із золотою фігурою жінки в уніформі санітарки. Тим часом севастопольські громадські активісти, які симпатизують комуністам, ще в серпні надіслали на адресу російського керівництва Севастополя лист, в якому наполягають, що без широкого громадського обговорення встановлювати такі пам'ятники неприпустимо. Про те, що заважає примиренню «білих» та «червоних», йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Український історик Андрій Іванець розповів Крим.Реалії, що передувало евакуації Білої армії з півострова.

‒ Денікінці заволоділи Кримом у 1919 році, й у підсумку Крим залишився єдиним клаптиком землі в європейській частині колишньої Російської імперії, який контролювали небільшовицькі сили. Навесні 2020 року білий рух очолив Петро Врангель, вдихнув у нього нове дихання в Криму, і вів боротьбу до осені. Сили Червоної армії тоді були кинуті на війну з Польщею та Українською Народною Республікою. У жовтні 2020 року з поляками уклали перемир'я, і «червоні» перекинули війська із західного напрямку на Крим. У результаті прориву 8 листопада розпочалося захоплення півострова, що завершилося до 17 листопада. Врангель ще 11 листопада віддав наказ про евакуацію, і з Криму встигли вийти на кораблях до Туреччини понад 146 тисяч осіб. При цьому на півострові залишилося до 50 тисяч «білих» військових, оскільки більшовики обіцяли їм амністію.

Андрій Іванець

Андрій Іванець зазначає, що ескадра Чорноморського флоту пішла до Тунісу, де й припинила своє існування у 1930-і роки.

‒ Біженці роз'їхалися переважно країнами Європи, а частина розчарованих «білих» повернулася вже в Радянську Росію. Однак особливо трагічно склалася доля тих, хто залишився у Криму: незважаючи на всі обіцянки, вже з кінця листопада запрацювала машина червоного терору під керівництвом революціонера Бели Куна. Центральне керівництво більшовицької партії поставило завдання «ліквідувати буржуазію». Працювали й особливі відділи армій, і новостворений Надзвичайний комітет, й інші формування, тому масштаби терору були дуже значними. За оцінкою французьких авторів «Чорної книги комунізму», терор у Криму був одним з наймасовіших за всю Громадянську війну: там були вбиті від 12 до 150 тисяч осіб. Я думаю, що були розстріляні більше ніж 50 тисяч осіб, причому вбивства супроводжувалися знущаннями та тортурами.

Голова партії «Коммунисты России» в анексованому Криму Леонід Грач переконаний, що події столітньої давнини варто розглядати в уже усталеному ключі і що пам'ятник «Примирення» спотворюватиме історію.

‒ За Крим іде справжня боротьба, яка то розділяє, то об'єднує. Сьогодні знову намагаються перейменувати вулиці, відмовитися від чогось одного й увічнити щось інше ‒ все це неправильно. Має бути якась історична послідовність у погляді на той період: не можна так робити зі святкуванням вигнання врангелівців з Криму. На мій погляд, аксенівці придумали це, тільки щоб зайвий раз розбурхати людей. Насправді це стирання історичної пам'яті ‒ зокрема й про тих, хто брав участь у встановленні на півострові радянської влади. Всі любителі посвяткувати на кримській землі не розуміють, що підіймають руку не тільки на своє сьогодення, а й на своє майбутнє. У підсумку в майбутньому ніхто не зможе зрозуміти, що ж відбулося насправді.

Леонід Грач

Журналісти також звернулися за коментарями до кримських монархістів, однак відповіді не отримали. Андрій Іванець вважає, що російська влада намагається провести на півострові примирення примусово.

‒ Сучасні комуністи, які не покаялися в тих злочинах і намагаються себе виправдати, звичайно, постають не в найкращому світлі. Примирення ‒ потрібний і важливий процес, але те, як це робиться на окупованому півострові, насправді не веде до примирення. Спочатку пам'ятник збиралися ставити взагалі поза Кримом, потім у Керчі, потім за вказівкою Путіна його вирішили поставити в Севастополі. Проблема в тому, що це спущене зверху, тобто ідея народилася не серед кримчан, а у Кремлі. Встановлення готувалося в російській окупаційній манері, без широкого обговорення. Навесні 2017 року оголосили, що пам'ятник з'явиться вже до листопада, однак прорадянська громадськість міста виступила проти ‒ проводили пікети, збирали підписи тощо. Тільки після протестів провели якусь імітацію у вигляді круглого столу, куди, втім, не запросили супротивників.

Севастополь, мітинг проти встановлення пам'ятника примиренню, 4 серпня 2017 року

На думку Андрія Іванця, встановлення пам'ятника «Примирення», окрім приводу для ідеологічних суперечок, має в собі й низку юридичних проблем.

‒ Саме встановлення монумента окупаційною адміністрацією в Криму незаконне. Були й аргументи щодо того, що пам'ятник порушує архітектурний образ Севастополя, до того ж за проєктом він розташований навпроти Херсонеса, в охоронній зоні, де не можна вести подібні роботи. До того ж ще у 2017 році був корупційний скандал щодо того, що виділенням та отриманням коштів на його встановлення займалися дві фірми двох братів. Усе це створило не найкращий фон для проєкту.

Тим часом голова комітету з культури та питань охорони культурної спадщини російського парламенту Криму Микола Волков в ефірі «Радио Крым» повідомив, що вулиця в Сімферополі, названа на честь керівника червоного терору в Криму Бели Куна, має бути перейменована. За словами Волкова, «якщо у нас вулиця названа людиною, яка безпосередньо знищувала людей терором, то це неправильно». Однак Леонід Грач заперечує, що у Бели Куна є місце в історії, яке не можна заперечувати: «Торкнеш його ‒ можна дійти до Леніна».

Російський історик Микола Сванідзе вказує на те, що, якщо слідувати логіці Миколи Волкова, перейменування однієї вулиці явно недостатньо.

‒ Звичайно ж, Бела Кун ‒ вбивця, але ж вони виконували накази Володимира Леніна. Навіщо тут кокетувати? Якщо нам не подобається Бела Кун, то і Ленін теж не може подобатися. Це все одно що карати ката за наказ вищого начальника, якому ми ставимо пам'ятники. Коли зараз говорять, що, мовляв, не треба чіпати історію ‒ це лукавство. «Червоні» прийшли й перейменували взагалі все на свою честь, тобто зараз це була б не зміна історії, а її повернення. Що стосується примирення, вся пропагандистська машина працювала на боці «червоних», і «білі» сприймалися як вороги, подібно німцям після Другої світової війни. В принципі, політика примирення правильна, і сам собою пам'ятник такого типу мені подобається. Давно вже пора примиритись нащадкам «червоних» і «білих», просто поки що це не виходить через сучасні причини.

Микола Сванідзе

Микола Сванідзе вважає, що одна з головних проблем на цьому шляху ‒ байдужість сучасників і загальний низький рівень знання історії.

(Текст підготував Владислав Ленцев)