«Тепер можу сказати, що я режисер»: Наріман Алієв ‒ про перемогу фільму «Додому» в номінаціях української кінопремії

У Києві в онлайн-форматі відбулася церемонія нагородження кінопремії «Золота Дзиґа», де фільм кримськотатарського режисера Нарімана Алієва «Додому» («Evge») переміг відразу у двох категоріях: найкраща режисерська робота та найкраща чоловіча роль. Остання дісталася кримськотатарському режисерові та актору Ахтему Сеітаблаєву, чий фільм «Захар Беркут» також переміг у номінаціях за найкращий грим та найкращий дизайн костюмів.

Фільм «Додому» розповідає історію батька ‒ кримського татарина, який їде в Крим ховати свого старшого сина, який загинув у війні на Сході. Картина вже отримала низку міжнародних премій і була номінована на «Оскар» від України. Що означає перемога у премії «Золота Дзиґа» та в якому стані перебуває сучасне українське кіно, в ефірі Радіо Крим.Реалії обговорювали кримськотатарський режисер Наріман Алієв, український кінокритик Андрій Алферов та виконавчий директор Української кіноакадемії Ганна Мачух.

‒ Нарімане, розкажіть про нагородження «Золота Дзиґа». Чи знали ви заздалегідь, що отримаєте нагороду? Було видно, що статуетка вже у вас.

Алієв: Насправді ніхто з учасників не знав, хто саме отримає «Золоту Дзиґу», а статуетку, яка потрапила в кадр, я взяв у людей, які отримали її торік ‒ просто, щоб не сидіти з порожніми руками. Можна сказати, я схитрував. Нові нагороди ще не виготовлені, оскільки їх виробництво зупинене через карантин. Очікуємо, що до кінця літа статуетки будуть у нових власників.

‒ Ви обіцяли в разі перемоги відіслати свою нагороду до Криму. Як ви збираєтеся це зробити?

Алієв: Насправді, всі мої нагороди зараз там, у моєї матері. Цю відішлемо теж, коли буде можливість в'їжджати до Криму. Це символічно, тому що сам фільм, як ви знаєте, розповідає про поїздку на півострів. Окрім того, це важливо для моїх родичів, а в Києві мені нікому показувати статуетки.

Наріман Алієв

‒ Для вас особисто ця премія чимось відрізняється від тих, які ви вже отримали?

Алієв: Річ у тім, що до того мій фільм отримував нагороди кінофестивалів, де зазвичай судить невелике журі. А «Золота Дзиґа» ‒ премія Української кіноакадемії, куди входять люди з усієї кіноіндустрії. Безумовно, приємно, коли колеги оцінюють твою роботу так високо. Тепер я нарешті можу сказати, що я режисер.

Наріман Алієв (у центрі) на презентації фільму «Додому» в Києві, листопад 2019 року

‒ Який фідбек і загалом віддачу з фільму ви отримали?

Алієв: Все досить позитивно, я абсолютно задоволений. У нас була хороша фестивальна історія з міжнародними показами, та й в Україні прокат відбувся досить успішно: ми зібрали понад два мільйони гривень, було близько 24 тисяч глядачів. Для українського кіно це хороші цифри, враховуючи, що на драматичні фільми у нас не так охоче ходять, як на розважальні ‒ тим більше, що у нас йдеться про війну, про Крим, про кримських татар. Загалом люди перейнялися і тепло зустріли фільм. Ми вже вийшли на DVD, будуть телевізійні прем'єри. Намагаємося використовувати всі інструменти, щоб усі глядачі могли подивитися «Додому».

Кадр із фільму фільму «Додому»

‒ Слухачі запитують: чи можна прямо зараз подивитися ваш фільм у Криму та сусідній Росії?

Алієв: Легально такої можливості немає, але гіпотетично, якби я шукав «Додому» в онлайні з порушенням законодавства України, то подивився б у соцмережі «ВКонтакте».

Кадр із фільму фільму «Додому»

‒ Дякуємо! Андрію, чи стала для вас несподіванкою перемога фільму «Додому» у двох номінаціях?

Алферов: З моєї точки зору, голосування було навіть не дуже справедливим. Я вважаю, що це головний фільм минулого року: починаючи з глобальної теми постреволюційної України, закінчуючи локальною темою кримськотатарського народу. Там величезна кількість всього. Один з головних показників якості фільму ‒ те, що він потрапив до програми Каннського кінофестивалю. Прорватися туди дуже складно. Те, що молодий режисер-дебютант потрапив відразу в «Особливий погляд», оминаючи інші програми, вже перемога національного масштабу. Я вважаю, на цьому тлі «Додому» мав узяти всі номінації премії «Золота Дзиґа», які тільки можливо.

Андрій Алферов

‒ Ганно, що можете сказати про рівень минулого конкурсу «Золота Дзиґа»?

Мачух: Я вже не раз говорила, що це наш найсильніший конкурс за всі чотири роки. У номінації «Найкращий фільм» кожна картина була гідна перемоги, розрив у голосах був зовсім невеликий, і першою в результаті стала картина «Мої думки тихі». Хоча всі ці фільми й різні, але перегукуються один з одним: це соціальне і при тому глядацьке кіно.

На презентації в українському павільйоні Каннського фестивалю, травень 2019 року

‒ Як карантин вплинув на українську кіноіндустрію, враховуючи, що зйомки зараз, по суті, неможливі?

Мачух: Звичайно, кількість фільмів на конкурсі наступного року буде меншою. Дуже сподіваємося, що, з літа і до кінця року ми зможемо побачити вже готові фільми. В останні роки ми спостерігаємо ренесанс українського кіно, воно завжди виходить переможцем на міжнародних фестивалях. Про це говорять і збори в кінотеатрах, глядачі стали запитувати додаткові сеанси. Саме кіно стало більш жанровим, різноманітнішим. Багато режисерів-дебютантів ‒ це говорить про те, що школа створена, і молоді режисери можуть знімати зовсім інші фільми.

(Текст підготував Владислав Ленцев)