Спеціально для Крим.Реалії
Усе частіше ловиш себе на думці, що немає про що писати.
Не тому, що нічого не відбувається ‒ з цим якраз усе в порядку. Зрада та перемога крокують пліч-о-пліч країною. Можна без зайвих проблем торгувати емоціями ‒ складаючи гирки на ту чашу терезів, яка ближче.
Але при цьому всі магістральні тренди вже розкладені на поличках.
Можна без зайвих проблем торгувати емоціями ‒ складаючи гирки на ту чашу терезів, яка ближче
Віктор Медведчук викупив телеканал? Нічого нового. Порядок денний реваншу обробляють щільно й наполегливо ‒ капіталізуючи втому та розчарування. Ті, хто працює на проросійські медіа, оголосять себе опозицією та продовжать називати себе журналістикою. Не замислюючись про те, з якої кишені їм платять за контент.
Україна вийшла з СНД і розриває «великий договір про дружбу» з Росією? Було б несподіванкою 2013-го. Сьогодні ‒ закономірний підсумок вторгнення, хіба що запізнілий на три роки. У цю ж скарбничку ‒ нова символіка армії, естетична деколонізація, взаємні санкції та обрубування ниточок.
Корупційні скандали? Було б дивно, якби їх не було. Країна з народження живе в ситуації, коли корупція ‒ основа соціального договору. «Колективне благо належить тому, хто його віджав». Хтось віджав завод. Хтось ‒ місце в дворі під гараж. Ми чуємо про неї частіше лише тому, що замковий медіаотвір перетворився на розкриті навстіж медіадвері.
Захід замикається на своїх проблемах? Теж не новина. Втома від змін у всьому світі приводить до влади тих, хто торгує порядком денним вчорашнього дня. В якому пліч-о-пліч ідуть ізоляціонізм, націоналізм і негайна меркантильність. Обличчя американських республіканців уже не Маккейн, а Трамп. Обличчя Польщі ‒ не Туск, а Качинський. Наші виклики лише збіглися з епохою викликів на колективному «Заході». І нам впору вчитись у Європи не тільки тому, «як треба», а й тому, як «не варто».
Реформи йдуть зі змінним успіхом і регулярними відкатами? А хто обіцяв, що буде інакше? Держава була приватизована не нами. Люди, які відтіснили собі сфери та галузі, доклали чимало сил для встановлення цього статус-кво. Чому вони раптом мають добровільно капітулювати перед спільним інтересом ціною свого персонального?
Реванш популістів? Закономірна історія для бідної країни, яка скучила за стабільністю. Попит на гомеопатію однаковий ‒ що в політиці, що в медицині. Кров, піт і сльози сьогодні не в честі. Всі хочуть швидко, безболісно й недорого. Наслідки попиту давно описані ‒ але кого це хвилює.
Україна ділиться на тих, кому вона потрібна, й тих, кому ні. А ті, кому вона потрібна, діляться на тих, хто готовий вкладати в цей процес, і тих, хто чекає, що йому збудують країну.
У нашій реальності майже не залишилося несподіванок.
До зими 2013 року нам здавалося, що ми знаємо про країну все. Кожна ділянка ладу була акуратно скопана та багаторазово вивчена. Майдан зірвав завісу ‒ і виявилося, що новий лад як нескопана цілина стелиться до самого горизонту.
Чотири роки ми займалися тим, що заново формулювали себе та країну
Можна було писати про що завгодно. Все було новим і незнайомим. Люди. Війна. Відносини. Ревізія історії. Символи. Самовідчуття. І наступні чотири роки ми займалися тим, що заново формулювали себе та країну.
У загальних рисах цей процес завершений. Рецепти перемоги та поразки, виклики та ризики ‒ якщо 2015-го описати Україну було явно непростим завданням, то 2018-го з цим більш-менш усе зрозуміло. В нас є тисячі способів програти. І зовсім небагато способів досягти успіху. Наша нова стабільність ‒ це нестабільність.
Так завжди буває, коли танцюєш танго на мінному полі.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції