Судді між собою домовляться? Як український суд хотів поспілкуватися з російським в анексованому Криму

Українська судова система, можливо, вперше спробувала безпосередньо встановити контакт із російським судом в анексованому Криму, хоча офіційний Київ вважає ці органи незаконними. Йдеться про кримінальну справу про фальсифікацію продукції, в якій обвинувачений зник з-під застави на півострові й звідти попросив організувати відеоконференцію у своїй справі.

Фастівський міськрайонний суд Київської області задовольнив клопотання і 21 серпня ухвалив провести дистанційне судове засідання з підконтрольним Росії Гагарінським районним судом у Севастополі. Як пояснила суддя-спікер Фастівського міськрайонного суду Євгенія Чернишова, таким чином він керується необхідністю забезпечити обвинуваченому право на доступ до правосуддя, що передбачене як законами України, так і міжнародним правом. Проте, адвокат потерпілої сторони домігся відводу судді Любові Буймової, яка ініціювала відеоконференцію з Севастополем. Про те, що означає цей судовий прецедент, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.

Як вдалося встановити журналістам Крим.Реалії за інформацією з Єдиного реєстру судових рішень та з розмови з представниками потерпілої сторони, кримінальна справа, у межах якої намагалися організувати відеоконференцію з Кримом, стосується інтересів Ічнянського заводу сухого молока та масла. Підприємство звинувачує якогось Олександра Кутикова у виготовленні фальсифікованої продукції та її реалізації під виглядом різних брендів. Підозрюваного відпустили під заставу, однак той виїхав до тимчасово окупованого Криму та потрапив в український розшук.

Журналістам Крим.Реалії вдалося знайти ймовірні контакти Олекандра Кутикова, проте всі дзвінки за вказаним номером скидають. Водночас адвокат підозрюваного Михайло Гончаров клопотав про призначення відеоконференції між Фастівським міськрайонним судом і підконтрольним Росії Гагарінським районним судом Севастополя.

Голова українського суду Любов Буймова клопотання задовольнила, і при цьому . У своїй відповіді на інформаційний запит Крим.Реалії вже згадана суддя-спікер Фастівського суду Євгенія Чернишова послалася на закон «Про забезпечення прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України»: стаття п'ята говорить, що Україна вживає всіх доступних заходів для гарантування прав і свобод, передбачених як національним правом, так і міжнародним, для всіх своїх громадян на тимчасово окупованих територіях. При цьому стаття дев'ята того ж закону допускає взаємодію з незаконними російськими органами влади в Криму лише з метою захисту прав і свобод громадян України на окупованих територіях.

До того ж Євгенія Чернишова посилається на норми Кримінального кодексу та Конституції України, що гарантують громадянам доступ до правосуддя і можливість захищати себе в суді, а потім наводить як приклад низку кейсів у Європейському суді з прав людини, коли громадяни різних держав подавали позови після того, як їхнє право на правосуддя і можливість захисту під час судового розгляду не було дотримане. Цікаво, що в результаті рішення про відведення судді Любові Буймової за клопотанням потерпілої сторони підтримало аргументи судді-спікера, однак послалося на той же ЄСПЛ, який нібито міг побачити у відмові змінити суддю порушення права на справедливий суд.

Проте у журналістів Крим.Реалії залишилася маса додаткових запитань: наприклад, яка країна була вказана в рядку адресата, коли Фастівський суд відсилав доручення в тимчасово окупований Крим? Однак Євгенія Чернишова відмовилася відповідати на будь-які запитання телефоном, і довелося надіслати їй новий письмовий запит з цього приводу. Якщо відповідь надійде, вона буде опублікована у додатку до цього матеріалу. Незважаючи на те, що Радіо Крим.Реалії не вдалося залучити до обговорення сторони конфлікту та самих суддів, ведучий Сергій Мокрушин вирішив запитати експертну думку українського адвоката, експерта Регіонального центру з прав людини Сергія Зайця.

‒ Сергію, з огляду на все вищевикладене: чи мав, по-вашому, Фастівський районний суд право влаштовувати відеоконференцію з Гагарінським районним судом Севастополя, який зараз підконтрольний Росії?

Заєць: Насправді ситуація складна, але я вважаю таке рішення необґрунтованим. Тут є аспект юридичний та аспект політичний, і вони один з одним переплітаються. Закон «Про забезпечення прав і свобод громадян України на тимчасово окупованій території України» фактично забороняє взаємодію з незаконними органами, створеними там Російською Федерацією, і тут я не бачу гострої потреби в такій взаємодії. По-перше, не йдеться про якісь ситуації, що можуть нашкодити правам громадян, по-друге, тут є елемент легалізації окупації. Тобто . У всякому разі, не районним судам вирішувати ці питання. Втім, повторюся, питання складне, і тут є декілька аспектів, які ми можемо розглядати суто в контексті кримінального судочинства.

Сергій Заєць

‒ Тобто те, на що посилаються українські судді, не позбавлене підстав?

Заєць: Рішення Міжнародного суду ООН сформулювало виняток, згідно з яким дії незаконної окупаційної влади не можуть не визнаватися, якщо це шкодить інтересам осіб, які живуть на окупованих територіях. Як бачите, це правило сформульоване через декілька «не», і цей міжнародний прецедент належить все ж таки до дещо іншої ситуації, ніж та, яку ми обговорюємо. Це, швидше, доречно, коли ми говоримо про реєстрацію народження дітей, про встановлення юридичних фактів, які неможливо встановити інакше. Якщо невизнання цих фактів шкодитиме правам та інтересам громадянина на тимчасово окупованій території, то, з точки зору міжнародного права, вони дійсно мають визнаватися.

‒ Судячи з наявної інформації, тут ми маємо справу з обвинуваченим у кримінальній справі, який залишив заставу, щоб не перебувати під вартою, але потім виїхав до тимчасово окупованого Криму. Чи можна зробити висновок, що у нього насправді були можливості захищатися в українських судах без будь-яких відеоконференцій?

Заєць: Так, безумовно. З іншого боку, існує процедура розгляду кримінальних справ In absentia ‒ за відсутності обвинуваченої особи, яка переховується від правосуддя. Я не знаю, чи належить ця справа до цієї категорії. Якщо не належить, то це прогалина в законодавстві, яка має усуватися не районним судом, а Верховною Радою України. Але, в будь-якому випадку, якщо особа знає, що стосовно неї ведеться кримінальне переслідування, і має можливість оскаржити наступне судове рішення, то жодних порушень міжнародних норм у контексті прав людини не відбудеться. Якщо особа переховується від правосуддя в так званих сірих зонах, то надалі дуже важливо просто надати їй можливість оскаржити вирок ‒ з повним дотриманням усіх процесуальних гарантій.

Словом, я не бачу загрози того, що Європейський суд з прав людини знайде тут, власне, порушення прав людини. Натомість тут є, наскільки мені відомо, .

‒ Спасибі, Сергію. Тим часом у підконтрольному Росії Верховної суді Криму розглядається кримінальна справа проти голови Меджлісу кримськотатарського народу Рефата Чубарова ‒ саме заочно, за відсутності обвинуваченого. Йому інкримінують «організацію масових заворушень» і «публічні заклики до здійснення дій, спрямованих на порушення територіальної цілісності Росії» ‒ і сам Чубаров вважає ці звинувачення політично мотивованими. Адвоката Миколу Полозова не допустили до захисту голови Меджлісу, пославшись на конфлікт інтересів. Поясніть, будь ласка, у чому заковика.

Полозов: Мабуть, ще на стадії слідства й тієї ж Європейської конвенції про захист прав людини, згідно з якою обвинувачений може вибрати захисника на свій розсуд. Формально і слідство, і надалі суд вирішили, що справа Рефата Чубарова виділена зі справи Ахтема Чийгоза за звинуваченням в організації масових заворушень 26 лютого 2014 року біля будівлі Верховної Ради Автономної Республіки Крим. Раніше я дійсно захищав Чийгоза, і незважаючи на те, що російське законодавство не містить заборони на захист одним адвокатом двох обвинувачених в одній і тій самій справі, існує застереження: якщо в позиції обвинувачених є суперечність, тоді захисник не може бути їхнім представником. Посилаючись на це, мене і відвели від справи Чубарова.

Все б добре, але суперечностей між позиціями двох обвинувачених тут немає за визначенням: голова Меджлісу раніше не був фігурантом справи Ахтема Чийгоза в жодній якості, а у новій справі останнього не допитували. Так що це надумані підстави, і рішення суду я оскаржив. Наступного тижня в Сочі має відбутися засідання, де буде розглянута ця скарга.

Микола Полозов

‒ У справі кримчанина Олександра Костенка, якого російські правоохоронні органи звинуватили в заподіянні шкоди здоров'ю співробітника «Беркута» в Києві, суд, що відбувався у Криму, заслуховував якогось свідка через відеоконференцзв'язок з материкової частини України. Чи планують зараз російські суди в Криму якось зв'язуватися з Рефатом Чубаровим у межах його кримінальної справи? Чи можливий, з їхньої точки зору, новий сеанс зв'язку між материковою Україною та Кримом?

Полозов: Коли слухалася справа Ахтема Чийгоза, ми неодноразово подавали Рефата Чубарова як свідка захисту: пропонували влаштувати відеоконференцію та організувати його приїзд до Криму під гарантії безпеки ‒ але нам відмовили в усіх п'яти або шести клопотаннях. Оскільки зараз Рефата Чубарова судять заочно, обвинувачення не зацікавлене в тому, щоб він давав будь-які свідчення. При цьому в разі винесення заочного вироку та якщо голова Меджлісу коли-небудь постане перед російським судом, вони будуть змушені починати весь процес заново. Зараз же у російських правоохоронних органів стоїть завдання якомога швидше прогнати через суд цю об'ємну справу, і вони не зацікавлені в отриманні свідчень обвинуваченого в будь-якому вигляді.

Тобто російську судову систему на окупованій території відрізняє вибірковий підхід: те, що вигідне звинуваченню, безумовно виконується, а в тому, що невигідне, незмінно відмовляють.