Шість років тому в Криму відбулися громадянські акції на захист територіальної цілісності України. У 200-річний ювілей Тараса Шевченка, 9 березня 2014 року, у парку його імені в Сімферополі відбувся наймасовіший проукраїнський мітинг після відкритого використання російських військ в окупації Криму. Тоді кримчани зібралися, незважаючи на викрадення організаторів мітингу ‒ Андрія Щекуна та Анатолія Ковальського.
Про значення цих подій і пам'ятника Тарасу Шевченку в новітній історії півострова в ефірі Радіо Крим.Реалії разом з ведучим Сергієм Мокрушиним говорять координатор кримського Євромайдану Андрій Щекун, фігурант «шевченківської справи», нині військовослужбовець у зоні Операції об'єднаних сил Олександр Кравченко та керівниця Кримської правозахисної групи Ольга Скрипник.
‒ Андрію, чому саме Тарас Шевченко став одним з основних символів спротиву при окупації Криму?
Ми ухвалили рішення проводити свої акції саме біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Сімферополі – Це символ боротьбиАндрій Щекун
Щекун: Захоплення адміністративних будівель у Сімферополі 27 лютого 2014 року сколихнуло й Україну, і кримчан, і тоді співорганізатори руху «Євромайдан-Крим» зібралися, щоб вирішити, що робити далі. Тоді було зрозуміло, що йде повна окупація Кримського півострова, що вже не може бути акцій на підтримку асоціації з Євросоюзом ‒ потрібно проводити акції за збереження територіальної цілісності України. Займатися цим було небезпечно ‒ як ми потім зрозуміли, за нами тоді вже полювали російські спецслужби. Ми ухвалили рішення проводити свої акції саме біля пам'ятника Тарасу Шевченку в Сімферополі, адже він розташований приблизно за півтора кілометра від центру міста. Це символ боротьби, це всесвітньо відома особа, яка кинула виклик системі Російської імперії. Перша акція біля пам'ятника відбулася не 9 березня, а 2 березня, хоча вже тоді на вулицях панував страх.
‒ Просто нагадаємо ті обставини: будівлі Ради міністрів і Верховної ради Криму захоплені російськими військовими, українські військові частини взяті в оточення, вже відбулися перші викрадення ‒ Решата Аметова викрали 3 березня.
Стало зрозуміло, що є люди, які не бояться кинути виклик російській системіАндрій Щекун
Щекун: Вулицями розгулювала так звана «народна самооборона» з кийками, у них були організовані автобуси. Коли ми приходили до військових частин, щоб підтримати українських військових, відразу висаджувався десант з двох-трьох автобусів, і ці люди з кийками кидалися на нас. Проте ми провели акцію біля пам'ятника Шевченку 2 березня: нас було мінімум 30 осіб і близько 200 журналістів, які приїхали з різних куточків країни. Але про це почули! Інформаційний спротив відбувся: стало зрозуміло, що є люди, які не бояться кинути виклик російській системі. На другий-третій день прийшли вже 200 осіб учасників. Акції почалися в усьому Криму, з'явилася самоорганізація на різних рівнях. Наймасштабнішу акцію ми планували на 9 березня ‒ туди з'їхалися люди з усього Криму! Але за дві години до початку ми з Анатолієм Ковальським були викрадені «самообороною» на залізничному вокзалі, коли отримували українську символіку від волонтерів з Києва. Мене пізнали саме як організатора акцій: телеканали у Криму крутили відеоролики з моїм обличчям, були листівки про те, що я «зрадник Криму» тощо. У полоні ми пробули 11 днів, і тільки потім я побачив, якою вийшла акція 9 березня: за різними повідомленнями, вона налічувала до трьох тисяч осіб.
Андрій Щекун
‒ А були ще проукраїнські акції після 9 березня?
Все українське для Росії означало й означає небезпекуАндрій Щекун
Щекун: Так, звичайно, вони тривали аж до 16 березня ‒ дати так званого референдуму. Українська громада, як і Меджліс кримськотатарського народу, закликали бойкотувати це голосування, а замість нього ліпити вареники, так що це теж був український спротив. У плани окупантів не входило, що люди почнуть виходити на акції за Україну, ‒ вони хотіли заповнити інформаційний простір тільки проросійськими акціями. Все українське для Росії означало й означає небезпеку: дух вільного самовираження, правди та свідомості людей несе загрозу для такої авторитарної країни. У Криму відтоді знищені 600 класів і 7 шкіл з українською мовою навчання. Уже в 2015 році наші хлопці ‒ серед них Вельдар Шукурджиєв та Олександр Кравченко ‒ не побоялися і вийшли до пам'ятника Шевченку, щоб покласти квіти й показати український прапор. І до чого це призвело? Їх затримали.
Акція у Сімферополі, 9 березня 2015 року
‒ Дійсно, тоді російська поліція виставила ціле оточення біля пам'ятника Шевченку, і активістам не дозволили покласти квіти ‒ замість цього запропонували зібратися в парку Гагаріна. Вже там затримали трьох осіб, з нами на зв'язку як раз один з них ‒ Олександр Кравченко. Як це було? Чому ви не побоялися вийти на проукраїнську акцію, враховуючи, що це був уже 2015 рік?
Кравченко: Мені здається, вони дозволили перенести акцію в парк Гагаріна, тому що вважали, що ніхто не прийде. Для мене було дивним не прийти на акцію у день народження Шевченка. Звичайно, коли вже затримали, то було страшно, хоч я і намагався цього не показувати. Мене звинуватили в тому, що я допустив проведення цієї акції, і в тому, що при собі у мене була «заборонена символіка». Це жовто-блакитні прапори, стрічки, вишиванки. У суді сказали, що ми не мали права демонструвати символіку української держави, оскільки Тарас Шевченко не був громадянином України. Я відповів, що він був українським письменником і художником, і це визнає весь світ, але суд такі аргументи не врахував.
Олександр Кравченко (праворуч)
‒ Як ви в решті решт вирішили виїхати з Криму?
Кравченко: Я і до цього вже збирався виїхати на материкову частину України та захищати свою країну зі зброєю в руках ‒ іншого варіанту я не бачив. Домовлятися з цими окупантами ні про що неможливо ‒ вони розуміють тільки силу. Я думаю, що я ще вийду до пам'ятника Шевченку в Сімферополі, коли ми переможемо.
‒ Спасибі, Олександре. Чи можна сьогодні в Криму виявляти свою проукраїнську позицію, Андрію?
Щекун: Можливість є в усіх, але це небезпечно, і ризики необхідно усвідомлювати. Згадайте Володимира Балуха, який вивісив український прапор не на чиюсь, а на свою хату ‒ і потім його почали переслідувати, хоча конституція та закони Росії це не забороняють. У тому й парадокс: ця країна намагається показати всьому світу, що вона демократична, що вона толерантна до всіх національностей, а тим часом є очевидні факти. Вони бояться українського прапора, українського гімну, української освіти. Для них це червона ганчірка. Це справжня Росія.
‒ Цікаво, що в Криму працює підконтрольна російській владі громадська організація «Українська громада Криму» на чолі з Анастасією Гридчиною. Її учасники вчора прийшли до пам'ятника Шевченку з триколорами, у вишиванках і співали українські народні пісні. За словами Гридчиної, «кримські українці ніколи не забувають про Тараса Григоровича і про те, який внесок він зробив у зближення білорусів, росіян та українців» як «братніх народів». А перед візитом цієї делегації до пам'ятника Шевченку прийшли звичайні кримчани, поклали квіти й намагалися заспівати гімн України, але поліція їм не дозволила. Разом з тим у Києві 9 березня провели акцію солідарності з українським Кримом. Розкажіть про неї, Ольго.
Бути в окупації українцем сьогодні вкрай складноОльга Скрипник
Скрипник: Власне, вся суть у назві: ми висловили солідарність з українським Кримом, тому що саме цей день має велике значення для жителів окупованого півострова, для тих, хто вважає себе українськими громадянами. Люди все одно продовжують іти до пам'ятника Шевченку в Криму, і щоб показати свою підтримку, ми вийшли на акцію в Києві, для того щоб люди бачили: ми знаємо про кримчан, які залишаються українцями, і підтримуємо їх. Насправді бути в окупації українцем сьогодні вкрай складно, і ми як раз хотіли показати, що те, що вони роблять у Криму, не залишається без уваги.
Ольга Скрипник
‒ Які репресії ви фіксуєте в Криму проти проукраїнськи налаштованих громадян?
Скрипник: Йдеться не про окремі прояви, а про систему, яка сформувалася в Росії за останні шість років. Вона не просто бореться з окремими людьми на кшталт Володимира Балуха. Мета Росії ‒ створити, так би мовити, гладке російське суспільство. Це виявляється, починаючи з кримінальних переслідувань і закінчуючи абсолютно мілітаризованою системою освіти. У ній я бачу найстрашніше, оскільки вона орієнтована на 200 тисяч дітей, з яких роблять людей, які не бачать ніякого майбутнього з Україною. Дітей, які фактично є громадянами України, готують до служби в російській армії. Загалом ця система спрямована на знищення української ідентичності в Криму, щоб залишилися тільки провладні українські організації.
(Текст підготував Владислав Ленцев)