Спеціально для Крим.Реалії
Я чітко пам'ятаю, як після першого Майдану українська тема стала топовою в російських медіа.
Українські стрічки російських інформагентств били рекорди за переглядами. У той час у Москви було відчуття, що колишня радянська республіка «пливе геть». Унезалежнюється. Починає жити власним порядком денним, в якому для Росії місця залишається все менше.
А тому попит на українську тему виявився надзвичайно високим. Хтось шукав у цих новинах привід для зловтіхи. Хтось ‒ рецепт втечі з пострадянського болота. Але, незалежно від мотивів, українські події змушували російську аудиторію вчитуватися та коментувати.
Все змінилося після перемоги Віктора Януковича. Четвертий український президент мало чим відрізнявся від російських політиків. Він був настільки зрозумілим і нехитрим, що українське майбутнє в його каденцію навіть не викликало сумнівів.
Якщо раніше було відчуття, що Україна рухається якимось своїм шляхом, то після його інавгурації стало здаватися, що Київ знову йде в фарватері Москви. Копіюючи її практики в усіх сферах суспільного життя.
Віктор Янукович жив за заповітами папи Лева Х ‒ «Бог дав нам папство, так отримаємо ж задоволення від нього»
Віктор Янукович жив за заповітами папи Лева Х ‒ «Бог дав нам папство, так отримаємо ж задоволення від нього». До того ж весь державний етичний та естетичний контур був для нього лише ресурсом для торгівлі. Який він успішно обмінював на російські гроші. А коли зайшла мова про знижки на газ ‒ пожертвував і державним контуром, продовживши терміни базування Чорноморського флоту в Севастополі.
В результаті інтерес до українських новин у Росії став зменшуватися. На перше місце стали виходити новини з Кавказу. У передвоєнні роки вся російська дискусія ‒ це суперечки про нелегальну міграцію. Про візовий режим з країнами Центральної Азії. Про «недоторканні» чеченські діаспори.
Головними темами були зіткнення на міжнаціональному ґрунті. Радикальні ходи 4 листопада. Трендсеттером був «Супутник та погром». Українська тема була на задвірках російського порядку денного. Вона просто нікого не цікавила ‒ через свою передбачуваність.
Все змінилося взимку 2013 року.
Ще влітку того року соціологи писали про дві третини українців, які не бажають виходити на акції протесту. Вони помилилися.
Віктор Янукович зумів об'єднати Україну ‒ проти себе. І тому на вулицях стояли люди різного віку, професій та географії. І цей пасіонарний вибух знову став несподіванкою для всіх. Включаючи й Росію.
Українська тема знову стала головною в російських медіа. І вже не переставала нею бути. Майдан. Анексія Криму. Вторгнення на Донбас. Боїнг. Санкції. Іловайськ і Дебальцеве. Всі наступні місяці порядок денний лише набирав обертів, витісняючи російські новини з російського телеефіру.
З точки зору Москви Київ продовжує «пливти геть»
Україна стала головним жупелом. Ключовим змістом. Центральною темою. З категорії «Такі ж як ми, тільки пики незнайомі» вона раптово перейшла в розряд чужих, ворожих і незрозумілих. Інтерес до неї знову почав бити рекорди.
Але саме це «засилля України» в російському медіа-просторі досить показове. Воно означає лише те, що з точки зору Москви Київ продовжує «пливти геть». Народжуючи хвилю емоцій у колишній метрополії. Тієї самої метрополії, яка звикла вважати цю територію своєю.
Якщо Москва перестане обговорювати Україну, значить, вона її повернула.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції