Спеціально для Крим.Реалії
Гіршим, ніж далекий від народу політик, може бути тільки політик, який нічим від обивателя не відрізняється.
У будь-якому суспільстві знайдуться ті, хто живе за правилом «своя сорочка ближча до тіла». Коли в пріоритетах ‒ егоїзм та емоції. Такими людьми нескладно маніпулювати ‒ тому що вони легко вірять у нездійсненні обіцянки.
Вони можуть обмінювати хвилинне на стратегічне. Ситуативне на концептуальне. Не готові міркувати про колективний інтерес і не надають значення тому, що є поза їхнім особистим середовищем проживання.
І в тому ж суспільстві знайдуться ті, хто виробив у собі умовні рефлекси. Ті, хто розуміє, що лікування часом вимагає непопулярних рішень. Що треба вміти жити за наявні гроші. Що слідом за будь-яким застіллям настає похмілля.
Головна відмінність між таборами ‒ в умінні бачити наслідки будь-якого кроку. По суті, саме ця якість відрізняє дитину від дорослого. І життя не втомлюється доводити, що деякі суспільства бувають інфантильними.
Якщо для нашого «безумовного» природно відсмикнути руку від уколу, то завдання «раціо» ‒ визнавати необхідність спрямовувати шприц у соціальну вену
У цьому розподілі немає нічого принизливого. Вимагати від усіх однакової проникливості та далекоглядності було б безглуздо й наївно. А тому в будь-якій країні еліти ‒ політичні, громадські та інтелектуальні ‒ виконують роль запобіжника. Якщо для нашого «безумовного» природно відсмикнути руку від уколу, то завдання «раціо» ‒ визнавати необхідність спрямовувати шприц у соціальну вену.
Ми часто говоримо, що політики в будь-якій країні плюс-мінус релевантні суспільству. Що запит народжує пропозицію. Це так, але при цьому зазор між обивателем і розпорядником колективного ресурсу все одно має зберігатися. Якщо він зникає ‒ виходить хаос.
Просто тому, що наш світ влаштований складно. Будь-яка сфера державного управління потребує знань. А кухарка ‒ за всієї нашої побутової до неї симпатії ‒ державою керувати не в змозі.
Хороший політик ‒ це не той, хто збирає площі. Не той, хто запально виголошує промови. І не той, хто примудряється потрапляти з виборцем у резонанс. Хороший політик ‒ це той, хто розуміє, що його завдання серед іншого ‒ виступати в ролі запобіжника від дурості.
Хороший політик ‒ це той, хто розуміє, що його завдання серед іншого ‒ виступати в ролі запобіжника від дурості
Найпростіший сценарій політичної кар'єри ‒ злитися з обивателем до ступеня повної нерозрізненості. Проїдати сьогодні ресурс завтрашнього дня. Найскладніший ‒ зуміти продати порядок денний необхідного та складного тим, хто хоче простого.
Ми приречені жити в просторі суперечностей. З одного боку, наш світ має «тенденцією до ускладнення». Будь-яке нове явище за внутрішньою структурою стає складнішим і комплекснішим за попереднє. Щоб відповідати новим викликам, потрібно витримувати освітній та інтелектуальний ценз.
А з іншого ‒ ми всі живемо в світі, де масовий запит зосереджений навколо простих рецептів. Де вміння «говорити з виборцем однією мовою» вважається достатнім критерієм для голосування. Де обиватель хоче одномоментного, зрозумілого й нескладного.
Ми живемо в світі, в якому обиватель, втомившись від ускладнюваної реальності, починає голосувати за торговців простотою
І в цьому Україна не одинока. Мілош Земан та Ярослав Качинський. Алексіс Ціпрас і Ніколас Мадуро. «Брекзіт» і Дональд Трамп. Ми живемо в світі, в якому обиватель, втомившись від ускладнюваної реальності, починає голосувати за торговців простотою. І кожна з країн, в якій перемагає ця тенденція, просто починає проїдати накопичений раніше ресурс.
Але в тому й річ, що це не працює. Світ влаштований складно. Саме про це писали Ернандо де Сото та Ерік Берн. Мартін ван Кревельд і Бенедикт Андерсон. Брайан Грін і Дік Свааб.
Експерименти з куховарками в політиці відрізняються лише ціною, яку доведеться за це заплатити. Хтось розрахується грошима. Хтось ‒ часом. А хтось ‒ втраченним історичним шансом.
Тільки й усього.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції