«В країні йде війна, і не може бути музика поза політикою» – лідер гурту ONUKA

Із великим успіхом пройшов концерт гурту ONUKA в Празі. Публіка сприйняла виступ української електро-фолк команди особливо тепло, не відпускаючи музикантів зі сцени ще чверть години після запланованого закінчення концерту. Самі музиканти дещо хвилювалися через події, які відбулися напередодні, коли концерт опинився під загрозою зриву через те, що його організатори вирішили об’єднати виступ ONUKA з виступом гуртів із Росії під назвою «Шоукейс нової музики з Росії та України». В результаті принципової позиції українських активістів, самого гурту ONUKA, завдяки допомозі посольства України в Чехії, виступ ONUKA відбувся в сольному форматі, а шанувальники цієї групи по вінця заповнили зал празького клубу «Акрополіс». Перед виступом ONUKА Радіо Свобода мало можливість поспілкувалася з лідером гурту Натою Жижченко про її творчість, про те, як народжуються пісні, й про ті сцени, про які вона ще мріє.

​– Ви увірвалися в українську музичну сцену й світову сцену з дуже незвичною музикою. Враження таке, що її чекали. Чого Ви думаєте, чекали більше? Чекали української електронної музики чи електронної музики, яка була б українською і сучасною?

– Це дійсно складне питання. Я вважаю, що взагалі музику чи будь-яку групу чи артиста неможливо розкласти на складові успіху, тому що рецепту успіху не існує.

Я можу, звісно, перераховувати, що це доля, що це сім’я, що це навики, що це час, що це праця, праця команди й сумлінна. Але все одно ми бачимо, скільки є в світі прикладів, коли просто геніальні музиканти не стають у якийсь час..., ну, я вірю в знаки все ж таки і в долю, там ти повернув трохи не туди або не в той час, або, навпаки, саме там повернув туди і от в той саме момент, у ту мить. Я лише так можу це пояснити.

Звісно, це і чекали: і на українську музику, і на таку більш космополітичного характеру. Тому що електронна музика, вона все ж таки більш загальноконтекстна, ніж суто українська. Все це по факторах і все це поряд. І в загальному, абстрактному такому мисленні, напевно, і є відповіддю на Ваше запитання.

Виступ гурту ONUKA в Празі

– Які українські інструменти є Ваші, на яких Ви граєте? Які Вам найбільше любляться?

– Саме мої особисто, Ви маєте на увазі? Найбільше люблю сопілку, тому що це суто такий мій інструмент, на якому я навчалася грати з 4 років. Дідусь зробив першу сопілочку, навчив грати, і я з цим інструментом більш як на 2 роки ніколи не розлучалася. Тому що це спочатку таке дуже сумлінне дитинство академічно-народне, коли я грала з оркестром і, до речі, саме в Празі я була перший раз на гастролях з оркестром духовим. Це було мені 14 років або 13 і це був Фестиваль оркестрів. Це я добре пам’ятаю. До речі, це мій єдиний раз був у Чехії. Але потім це була така електронна музика, але все одно з сопілкою не розлучалася. Тому я брала десь джазові твори, намагалася якось цей інструмент вивести з тільки народної музики.

Також я дуже люблю бандуру, але на ній не граю. Моя бабуся була бандуристкою, дуже відомою. «Тріо бандуристів» у Чернігові. Сьогодні маємо бандуру як основний інструмент також в ONUКА. Я граю на духових – це окорина, свищики, тобто всі такі... Я не можу сказати, що я на них досконало професійно граю, я підіграю. Але чисто мій такий улюблений інструмент, з яким я могла б себе так ототожнити, це все ж таки сопілка.

– Як народжується українська електронна музика? З українських мотивів чи з електронних експериментів?

– Якщо так складати, то, скоріше, з електронних експериментів, у які вкладений задум попередньо вистражданий, я б так сказала. Я довго збираю тематику пісні, довго збираю ідею пісні, наприклад те, з яких саме інструментів буде складатися той чи інший груф.

Я все це виношую, озвучую Євгенові Філатову, який є саунд-продюсером проекту ONUKA, і ми разом з ним уже починаємо експериментувати. Він все це збагачує електронними звуками, звісно, за моєї участі, потім ми записуємо наших музикантів, яким уже даємо свободу, тому що вони вже розуміють, як треба зіграти, інколи це відбувається доречно, інколи недоречно, інколи це ріжеться, інколи симплується, але це така творча колаборація кількох музикантів, але з такою цензурою мене і Євгена.

Виступ гурту ONUKA на фіналі пісенного конкурсу «Євробачення-2017». Київ, 12 травня 2017 року

​– Якою мовою Вам легше писати? Ви пишете двома мовами українською і англійською, чи є якась різниця в підході, яка пісня буде українською, яка англійською?

– Спочатку легше було англійською, тому що все ж таки музика електронна, це та музика, яка не народилася в Україні і вона гармонійніше звучала б англійською. І написати українською текст так, щоб він був лаконічно в цьому посаджений і гармонійно звучав, було досить непросто, це такий своєрідний челлендж був.

«Пісня місто» – це перший експеримент. Я переписувала текст близько десяти разів, і він постійно змінювався. Я сумнівалася, і навіть коли ми вже його видали, я не вірила до останнього, що пісня взагалі пройде, я думала, що вона взагалі не сподобається. Але так виявилося, що такий перший експеримент був таким своєрідним кроком на цьому такому не дуже простому шляху. Зараз вже я відчуваю, і це п’ятдесят на п’ятдесят.

Інколи просте аранжування потребує того, щоб тут була лише наприклад, англійська мова, а інколи я розумію, що тут має бути українська, і вони народжуються самі собою. У наступному альбомі в нас уже буде майже половина українською і майже половина англійською – це вже буде такий своєрідний баланс. Звісно, напевно все ж таки, з перевагою на англійську, але багато буде українських пісень.

Лідерка гурту ONUKA про двомовність у піснях

– Ваш новий альбом називається «Мозаїка». З чого буде складатися ця мозаїка?

– Це буде дуже еклектичний альбом, можу сказати, що, як і мозаїка, це будуть такі своєрідні уламки, які не схожі при першому погляді (я маю на увазі пісні) одна на одну і інколи навіть буде дивно сказати, що це пісні одного і того самого виконавця. Але при прослуховуванні це буде така цілісна картина. Мені, принаймні, хотілося б, щоб так було. Він таким виходить. Це не ідея, щоб він був дуже різним, це дійсно те, як ми відчуваємо, те, як ми накопичували цей матеріал уже роками після першого альбому, і те, яким він дійсно вимальовується в нас. Все ж таки це електронна музика з використанням українських інструментів, і їх буде ще більше, будуть нові, які до цього не використовувалися. Будуть такі дуже змістовні треки, будуть треки з меседжем, будуть і такі треки більш ліричні, але все ж таки це буде своєрідна подорож електронним фолком.

– Візуальна частина Вашого мистецтва надзвичайно впливова. І Ваш стиль, і ті інструменти, які Ви показуєте, для багатьох людей навіть в Україні є якимось відкриттям. А якою Ви представляєте Україну за кордоном? Тому що після «Євробачення» складається враження, що конкурс виграв не португальський співак, а ще один український виконавець. Настільки популярними Ви стали за кордоном.

– Розкажу передісторію. Режисер «Євробачення», який був головним постановником, дуже хотів показати Україну такою, нібито як її б очікувала вся аудиторія, але в несподіваному ракурсі. Він хотів її показати з усіма елементами тими, що всі б хотіли бачити, типу народних інструментів, мотивів, але настільки в якомусь такому сучасному поданні і ракурсі. Він випадково потрапив на наш концерт у супроводі Національного академічного оркестру народних інструментів України (НАОНІ). І коли він побачив цей виступ, він зрозумів: це саме те. Ми зробили… з декількох пісень, і дійсно це подання українських інструментів, але в такому незвичайному ракурсі.

Виступ гурту ONUKA на фіналі пісенного конкурсу «Євробачення-2017». Київ, 12 травня 2017 року

Те, як ми подаємо Україну за кордоном, – це так, як я її бачу сьогодні. Це все ж таки зв’язок величезний з автентикою, тому що без коріння нікуди не можна рухатися далі. Це те, що тримає, як на мене, людину на цій планеті.

Але все одно зациклюватися лише на ретроградному баченні неможливо, тому що ми живемо в час інформаційного суспільства і рухатися просто необхідно.

Тому це такий двосторонній вектор бачення себе як особистості, як музиканта.

Відвідувачі про концерт гурту ONUKA в Празі

– В одному зі своїх інтерв’ю Ви сказали, що Київ має шанси стати новим Берліном. Що йому для цього потрібно?

– Віра людей, віра суспільства – і це все.

– Тобто все решта в нього є?

– Потенціал у Києва взагалі якийсь надзвичайний. Київ настільки натхненне місто! Ми ж бачимо і в літературі в історичній, як багато Київ відзначається якимось магічним і має якусь таку магію своєрідну. І хто не приїжджає до Києва, закохується в це місто. І неможливо це пояснити чимось. Хоча зараз дуже багато некрасивої архітектури в Києві, сучасної забудови, яка просто жахлива, яка руйнує історичні фасади Києва, але все одно енергетика є, і її знову ж таки розкласти на складові непросто. Вона от є такою надзвичайною. Є в якомусь сенсі така магія і в мистецькому розумінні, і в історичному і в культурному, і просто в такому, в якому приємно жити.

– В Україні відбувається такий культурний вибух, але разом з тим лунають і справжні військові вибухи. В Україні йде війна, і Ви на це і як гурт, і як співачка, і як артист, як людина, яка пише музику, пише вірші, так само реагуєте. Наскільки для Вас ця тема є важливою?

– Тема для мене є надважливою, вона нероздільно пов’язана з моєю родиною. Мій чоловік родом із Донецька. Хоча він переїхав до Києва ще 15 років тому, але його сім’я була змушена переїхати до Києва 2 роки тому. Тому я знаю про це з перших уст, я знаю, наскільки це страшно– лишитися своєї батьківщини. Я маю на увазі міста, в якому ти виріс, в якому ти працював усе життя, в якому ти маєш житло, на яке ти працював, облаштовував.

Це не якісь там пости у фейсбуці, це реальне життя. Це уявити ще кілька років тому було неможливо. Це велика прикрість, це величезний жаль, це жахливо. Війна – це найгірше, що може бути в житті. У Всесвіті і на планеті прийнято, що життя є найціннішим, це те, що не продається за будь-які гроші, ми з дитинства про це знаємо. Але в той же час життя стає абсолютно знеціненим, і це нонсенс. Можливо, таким є сучасний світ, але це страшно і я мрію, щоб це припинилося.

Лідерка гурту ONUKA про війну в Україні

– Президент Порошенко привітав Вас на своїй сторінці у фейсбуці і подякував за Вашу громадянську позицію. За те, що Ви відмовилися виступати з російськими гуртами на одній сцені. Як Ви до цього ставитеся?

– Про цей перепост я знаю. Я бачила його, коли ми сиділи в літаку. Я хотіла б внести ясність. Спочатку ми побачили афішу про участь нашу в шоукейсі – як частини нової музики України і Росії. Коли я це побачила, мене це надзвичайно обурило – це зараз неприпустимо. І ми звернулися до організаторів, щоб змінити або формат, або назву, або якщо це неможливо, то відмовитися від виступу.

У цей час приєдналося дуже багато активістів. Також нам допомогли і люди з посольства. І організатори рознесли за часом, за приміщенням і за назвою ці шоукейси, вони від’єднали і зробили наш виступ у сольному форматі і з репрезентацією української сучасної музики.

Я не відмовляюся виступати і з російськими гуртами на одній сцені, тому що є дуже багато росіян, які підтримують нас. Багато друзів, тому що все ж таки я музикант, який спілкувався довгий час з багатьма музикантами на просторі колишніх країн СНД. Дуже багато хто за нас вболіває. І мені здається, це неправильно відмовляти всім росіянам, тому що дуже багато хто на нашій стороні, нас підтримує. Але я ні в якому разі не вважаю, що це припустимо бути мені частиною нової музики Росії. Тому саме це обурило і мене, і мою команду, і моїх музикантів. Саме через це була така обурлива ситуація. І дякую організаторам і волонтерам, і людям із посольства, і послу, що підтримали нас і допомогли внести ясність і все ж таки рознести ці шоукейси, зробити наш виступ можливим.

– У яких Ви стосунках із владою? Тому що для українського митця це дуже складне питання. З одного боку, люди скаржаться на те, що влада не підтримує українських митців, а з іншого боку – говорять, що коли підтримують, то так само з’являється багато запитань.

– Чесно кажучи, я намагаюся відмежовуватися від цього. Тому що я в першу чергу музикант. Як особистість, звісно, я маю свої скарги. Зарплати в моїх батьків, які все життя сумлінно працювали... Моя мама вчитель, а тато інженер. Я знаю, які пенсії в чорнобильців, це просто неприпустимо. Але я також розумію, що Україна в настільки складному зараз стані, що за 2 чи 3, чи 5 років усе це не налагоджується. Це десятки років, і треба мати терпіння і віру. Вкотре казати, що все дуже погано – від цього нічого не зміниться. Я не хочу спекулювати на якихось іменах, тому що я взагалі на політиці дуже погано знаюся і я все ж таки митець і не хотіла б музику з політикою сплавляти, але зараз така ситуація, що все ж таки це не виходить.

У країні йде війна, і не може бути музика поза політикою. Тому що мистецтво – це меседж, і бути сліпим, закривати очі – це дивно. Для мене, як для особистості, це неприпустимо. Але в політику, наприклад, я ніколи не полізу, тому що в цьому не знаюся. І все ж таки вважаю, що політика – це брудна справа. Щодо влади, я думаю, що час усе розставить по своїх місцях, залишається тільки вірити.

Лідерка гурту ONUKA про мистецтво та політику

– Дивлячись на Ваші афіші, здається, що вже немає тієї сцени в Україні, де Ви б не могли виступити. Чи є якась сцена, де Ви б мріяли виступити в Україні і за кордоном?

– Коли у нас не було концертів за кордоном, я мріяла, щоб вони були. І мріяла про тури, і мріяла мати тур у Канаді, мріяла мати тур у Штатах, у Європі. Коли це все вже є, і дуже багато цих виступів, я розумію, що все ж таки найкращі виступи там, де тебе чекають. І чи це маленьке якесь містечко в Україні, в яке ніхто не доїжджає, і просто там збирається величезний люд і чекають кожного звуку від тебе. Чи це найкращий майданчик фестивалю, де тебе ніхто не знає. Ну, є в цьому питання. Дійсно, класно там, де на тебе чекають. Але все одно з цим треба працювати. Мрії взагалі без кордонів. Я не можу озвучити свою мрію, тому що все небезпечно.

Лідерка гурту ONUKA про сцену, де на тебе чекають