Міфи про русофобію: чому Росія шукає собі ворогів

Русофобські настрої в усьому світі не можуть існувати вічно ‒ таку заяву недавно зробив президент Росії Володимир Путін. І пояснив: русофобія вигідна тим, хто намагається стримувати Росію у прагненні відстоювати свої законні інтереси. При цьому Путін наголосив, що русофобію, зокрема, у США, можна порівняти з антисемітизмом. Санкції з боку Заходу російські політики пояснюють усе тим же.

Чому термін «русофобія» постійно з'являється в риториці російських політичних еліт, коли дії Москви зазнають критики від західних країн? Що має на увазі під русофобією російська влада і як маніпулює росіянами і кримчанами, які опинились у заручниках Кремля?

Про це говоримо з російським політологом Олександром Морозовим і соціальним психологом, кандидатом психологічних наук Ольгою Духнич.

‒ Олександре, чи дійсно росіяни ‒ це нові євреї 21 століття, як свого часу, років п'ять тому, в політичному таборі на Селігері стверджував російський політолог Гліб Павловський? Чи справді русофобія захлеснула цивілізований світ?

Морозов: Гліб Павловський дуже начитана людина, і, кажучи про росіян як нових євреїв, він посилався на відомого, вже покійного історика Михайла Гефтера, і на російського філософа Георгія Щедровицького. Справа в тому, що наприкінці радянського періоду, як не дивно, в низки інтелектуалів виникла ідея, що період після Другої світової має закінчитися для росіян якимось розсіюванням. Невдача 20 століття для російського народу, більшовицька катастрофа й жахливе насильство всередині російської історії завершують її, і результатом може стати трагічне розсіювання ‒ як якесь покарання і провина. Цю ідею Павловський повторив, але прозвучала вона вже в іншому контексті.

Олександр Морозов

​‒ Ставити на одну полицю антисемітизм і русофобію, очевидно, зручно. Але чи є взагалі русофобія в тому вигляді, як про неї говорять російські політики?

​Морозов: Звичайно, ні. І спроби порівнювати росіян із євреями ‒ досить груба політична натяжка, яка сьогодні вже використовується офіційним Кремлем, щоб переконати себе самих і населення, зробити фактором міжнародної політики ідею про те, що навколишній світ ставиться до Росії як такої негативно. Хоча я переконаний, що всі спікери цієї ідеї знають, що на Заході дуже чітко розділяють росіян і Кремль. Узагалі вживання терміну «русофобія» в політичному мовленні Кремля в нинішньому вигляді активізувалося тільки після анексії Криму. Весь період 1990-х поняття русофобії було, але вживали його вкрай маргінальні політичні групи. Наприкінці 1990-х термін вживається хіба що в контексті балтійських країн. Але ніяких розмов про генетичну русофобію не було. Це результат того, що Кремль анексією Криму загнав себе у велику політичну пастку й тепер змушений придумувати все нові концепти або відновлювати старі, щоб виправдати своє драматичне становище.

‒ У культуролога Андрія Архангельського є версія, що пропагандистське поняття русофобії ґрунтується на штучній формулі про те, що Захід завжди хотів згубити Росію, а між західним і російським світом є принципові міжцивілізаційні розбіжності, і це не просто різниця в політичних поглядах. Русофобія ‒ щось ірраціональне, і відповідь на неї може бути тільки ірраціональною. І це має виправдовувати нераціональні дії пропагандистів.

Олександре, ще в 2000-2001 році ми чули риторику про вступ Росії до НАТО, про загальну Європу від Лісабона до Владивостока. А 2017 року чуємо про цивілізаційне протистояння Росії й Заходу, що виявляється в «русофобії на генетичному рівні», про що говорить один із топових російських політиків. Про що це говорить?

​Морозов: Є точка зору, що політична верхівка Росії не впоралася з пострадянським транзитом, і приблизно 2012 року оформилася в антимодернізаційний, досить сумний і паскудний політичний режим. А до цього стакан був наполовину повний, наполовину порожній. Андрій Ілларіонов, до речі, в своїй свіжій статті у «Відомостях» прив'язує ідею до поділу на два періоди, до 2012 року і після 2012 року, до економічного розвитку. Ця інтерпретація залишає певну надію, адже можна вважати, що поворот у 2012 ‒ це просто старість Путіна й політичної верхівки, і через 5-15 років Росія може зробити поворот до здорової політики добросусідства й розвитку разом із Європою. Інша точка зору не настільки оптимістична. Ми всі спостерігаємо за глибокою, лякаючою деградацією російського суспільства. І не зовсім зрозуміло, чи залишиться це суспільство й надалі в своєму «євразійському» форматі. Як довго збережеться цей поворот? Адже він дуже зручний. Може трапитися, що концепція русофобії домінуватиме в політиці довгий час і лунатиме з вуст кремлівських речників на міжнародній арені.

‒ Ольго, я зустрічав думку про те, що образа ‒ це дуже сильний соціальний наркотик, що дозволяє вважати себе кращим за всіх. Чи не спостерігаємо ми чогось подібного в Росії?

​Духнич: Для цього навіть є спеціальний термін ‒ ресентимент. Образа на когось зовнішнього, умовного ворога, стає механізмом для внутрішньої солідаризації групи. Чим сильнішу тривогу відчуває група, наприклад, народ, тим більша потреба кудись цю тривогу направити. Найкращий спосіб ‒ сказати, що не ми відчуваємо тривогу й образу, а хтось щось робить відносно нас. Нас не люблять, не цінують, і треба згуртуватися й жити в обложеній фортеці. Будь-яка небезпека ззовні таку солідарність зміцнює. А керувати масами стривожених людей зручно.

‒ Наскільки важкий вихід з такого самовідчуття?

Духнич: Найстрашніше ‒ що в такому випадку формується відчуття завченої безпорадності, відчуття, що від тебе нічого не залежить. Чому так добре підтримувати настрій «нас всі бояться»? Коли не керуєш своїм життям, це єдиний механізм, щоб відчути себе впевненим. І найскладніше ‒ коли, наприклад, режим валиться, і людина раптом розуміє, що її життя залежить від неї самої.

Ольга Духніч

​‒ Кримчани теж опинилися в ситуації завченої безпорадності?

Духнич: Так, тим більше, за останні півтора роки посилилася робота проти так званої терористичної загрози у Криму. Так можна підтримувати стан тривоги, очікування чогось поганого ззовні. Це все той же механізм.

(Над текстовою версією матеріалу працювала Галина Танай)