Суїцид за вказівкою «куратора»: як уберегти дитину від «смертельних ігор» у Мережі

В Алушті Слідчий Комітет РФ порушив кримінальну справу за фактом спроби самогубства 14-річної дівчинки. Причиною такого рішення підлітка, за версією слідства, було листування в «групах смерті» в соціальній мережі. Чому підлітки вступають до таких спільнот? Як убезпечити дітей від впливу суїцидальних груп? Про це говорять голова холдингу «Інтернет Інвест» Олександр Ольшанський і сімейний психолог, гештальт-терапевт Світлана Паніна.

Російські «групи смерті»: суїцид на експорт?

Здійснила спробу самогубства 14-річна жителька Алушти, яка півроку листувалася з невідомими. Вони чинили на дівчину психологічний тиск. Потерпіла поскаржилася матері, яка і звернулася по допомогу до правоохоронців. У прес-службі повідомили, що намагаються встановити причетних до злочину і коло потерпілих.

Восени 2016 року в Криму 17-річний підліток стрибнув зі скелі нібито через нещасливе кохання. У травні того ж року в російській «Новой газете» вийшла стаття, автор якої стверджувала, що до суїциду підлітків підштовхують у закритих групах однієї з найпопулярніших у Росії соціальних мереж «ВКонтакте». Автор нарахувала понад півтори тисячі так званих «груп смерті», до яких потрапляють російські підлітки. Мета гри ‒ доведення до самогубства школярів. Фанати таких спільнот називають себе китами ‒ ці тварини асоціюються у них зі свободою. Подібні групи відомі під різними назвами: «Розбуди мене о 4:20», «Море китів», «Синій кит», «Тихий дім». У автора статті тут же з'явилися опоненти серед колег і психологів.

Тим часом Росія залишається світовим лідером з підліткового суїциду. За інформацією Всесвітньої організації охорони здоров'я, середній показник самогубств серед російських підлітків ‒ 20 випадків на 100 тисяч осіб, що втричі перевищує показник в усьому світі.

‒ З нами на зв'язку сімейний психолог і гештальт-терапевт Світлана Паніна. Світлано, який механізм роботи так званих «груп смерті»?

Паніна: Не можу розповісти, як саме вони працюють ‒ для цього треба бути дійсно переконаним, що їхні цілі такі, як заявлено у згаданій вами статті. Я працюю із сім'ями. З того, що я знаю про «групи смерті» і про те, навіщо підлітки туди звертаються, у мене виникають питання до автора статті.

‒ Чи можуть такі групи в соціальних мережах розглядатися як причина суїциду?

​Паніна: Підлітковий вік в принципі небезпечний в плані можливого виникнення такої поведінки. Підлітки імпульсивні, у них мало життєвого досвіду, досвіду виходу з кризових ситуацій. Причиною можуть бути самі кризові ситуації, в них тінейджери через той же вік і невеликий життєвий досвід потрапляють частіше. Треба розуміти: суїцид завжди пов'язаний із депресією. Депресія або депресивний стан, відчуття відсутності сенсу життя, необхідності його продовжувати, страх перед майбутнім ‒ ось причини. І групи, про які ми говоримо, швидше, об'єднують підлітків, які відчувають почуття, які вони не можуть обговорити з іншими людьми. Ось уявіть: приходить підліток до мами-тата ‒ добре, якщо раптом приходить ‒ і говорить про те, що не бачить сенсу існування. І яку йому, швидше за все, дадуть відповідь?

‒ Тобто участь в «групах смерті» ‒ це, швидше, симптом проблеми. Чи є сенс забороняти спілкування в подібних групах?

​Паніна: Подібні заборони не рятують. Неможливо заборонити дитині відчувати те, що вона відчуває. Якщо вона вже опинилася в такій групі, батькам, в першу чергу, потрібно поговорити між собою і з психологом. Зрозуміти, як вийшло, що контакт із дитиною настільки порушений, що про свої важкі почуття вона вважає за краще говорити з іншими людьми. Чому дитина не довіряє людям, які покликані її підтримувати? Яке коло її спілкування, люди, які можуть її підтримати, чи є вони взагалі? Не від хорошого життя діти йдуть до цих груп.

‒ Світлано, що робити, якщо виявилося, що дитина перебуває в такій групі, всерйоз сприймає гру і виконує завдання, які дають «куратори» цієї гри?

​Паніна: Ми не знаємо, які стосунки у конкретної дитини з адміністратором групи. Вкрай непрофесійно говорити про таке, не маючи уявлення про ситуацію. Можу дати лише загальні рекомендації батькам, які турбуються про це. Якщо розглядати, припустімо, кожен напис на тілі дитини, на кшталт «синій кит», як наслідок спілкування з «куратором», тоді в татуюваннях підлітків теж винні групи? Припустімо, підліток у 16-18 років «набив» собі на плечі назву музичної групи ‒ це вплив групи чи бажання долучитися до чогось, що його радує, у що він вірить, що дозволяє йому висловити свої почуття? Те, як дитина розпоряджається своїм тілом, ‒ не завжди наслідок прямого впливу. Іноді це бажання належати до якоїсь культури. У підлітковій культурі, про яку ми говоримо, смерть виділяється як певне місце. Зайдіть в групи аніме ‒ там підлітки також дуже багато обговорюють тему смерті, сенс життя чи його відсутність. Майже кожен підліток проходить через такий важкий період усвідомлення своєї ролі в світі. Йому дуже важливо знайти однодумців. Якщо підлітки не знаходять їх серед тих, хто має більше досвіду і здатний підтримати, тоді вони йдуть у середовище тих, хто підтримати може.

‒ Держава радить пильно стежити за дітьми, захистити їх від спілкування в подібних групах. Ви говорите, що це неефективно. Які методи могла б задіяти держава у боротьбі з підлітковим суїцидом?

Паніна: Має бути скринінгова діагностика соціально неблагополучних сімей та їх підтримка ‒ психологічна зокрема. Будувати спортивні майданчики, клуби за інтересами для дітей. Підлітки, які зайняті справою, відчувають приналежність до чогось великого і доброго, того, що важливо для них, не йтимуть туди, де думають не про життя, а про смерть. Зробити це можливим ‒ завдання дорослих, держави. Тому що держава ‒ це ми. Нам важливо показати дітям, чому жити ‒ це добре. І починати потрібно з себе. Якщо ми самі не знаємо, як провести дозвілля, припустімо, без алкоголю, про що говорити? А забороняти, забирати те невелике, що створили самі підлітки для того, щоб впоратися зі своїми проблемами, безглуздо. Заборона неефективна.

9 лютого департамент кіберполіції України опублікував на своєму сайті інструкцію про те, як розпізнати в соцмережах так звані «групи смерті», в яких, на їхню думку, підлітків доводять до самогубств. Українська поліція попереджає, що ведуть такі спільноти кваліфіковані психологи. 16 листопада 2016 року в сусідній Росії був затриманий адміністратор однієї з груп суїцидальної тематики соціальної мережі «ВКонтакте» Філіп Будейкін. Йому висунули звинувачення за статтею «Доведення до самогубства». 21-річного Будейкіна, відомого в мережі під псевдонімом Філіп Лис, звинувачують у підбурюванні підлітків до скоєння суїциду.

Філіп Будейкін

‒ Світлано, чи може така робота правоохоронних органів, як у Росії, дати результати? Чи зникнуть «групи смерті»?

Паніна: Час покаже. Але у мене в цьому відношенні прогнози найпесимістичніші. 20 років тому ще не було соцмереж, але були сайти, де збиралися люди, які хотіли поговорити про самогубства. Не скажу про доведення до самогубства, але саме явище спільності людей на цьому ґрунті було, і було набагато раніше. Рівень самогубств серед молодих людей став наростати в середині 19 століття. І зараз він росте, але чи пов'язане це з групами самогубців? Можливо, швидше з колосальною напругою, яку відчуває юна істота, яка змушена зіткнутися з таким швидкоплинним світом?

‒ З нами на зв'язку фахівець у сфері інформаційних технологій, голова холдингу «Інтернет Інвест» Олександр Ольшанський. Олександре, як ви думаєте, чи може бути ефективною заборона так званих «груп смерті» в соціальних мережах?

​Ольшанський: Ні, не може. Я приєднуюся до думки професіонала. Світлана Паніна абсолютно права: все це історія, відома з доінтернетних часів. «Біле братство» було задовго до соцмереж. Багато з нас пам'ятають, як люди з усієї країни їхали потягами топитися в Києві на Гідропарку. Думаю, це проблема не засобів зв'язку. Це проблема соціальна. До того ж, виходить, є люди із дивно влаштованою психікою, які отримують задоволення або заробляють на такий діяльності, як підбурювання до самогубства. Мені здається, потрібно намагатися, з одного боку, переслідувати цих людей і запобігати самим актам самогубств. І, звичайно ж, проводити роботу з дітьми та батьками. Коли ми були маленькими, нам розповідали, що не можна ходити за руку з чужим дядьком і брати цукерку. Тепер треба пояснювати, що не треба робити те, що пропонує чужий дядько в інтернеті.

‒ Всі ці групи існують в соціальній мережі «ВКонтакте». Про що це може говорити?

Ольшанський: Це ніяк не пов'язано з мережею «ВКонтакте». Інтернет великий і складний, подібні спільноти існували до соцмереж, у вигляді всіляких сервісів, форумів. Можливо, мережа «ВКонтакте» модерується трохи гірше, ніж Facebook ‒ хоча і з ним не все так просто. Просто «ВКонтакте» має специфіку аудиторії, там дуже багато молодої аудиторії, діти в основному користуються цією мережею.

‒ Чи є в українських дітей альтернатива цим соцмережам?

Ольшанський: Є Facebook, Instagram, більш спеціалізовані соцмережі. Але це ж не проблема самої соцмережі. Це проблема аудиторії.