Спеціально для Крим.Реалії
Російському ТБ час «закатати» банкет. До свого активу воно відтепер може записати президентів Молдови й Болгарії, а трохи раніше до списку тріумфів воно занесло Дональда Трампа. Проблема лише в тому, що цей «актив» ‒ значною мірою віртуальний.
У Молдові перемагає Ігор Додон. У другому турі президентських виборів він обходить проєвропейського конкурента Майю Санду. Сам Додон наголошував, що виступає за добрі відносини з Москвою і навіть говорив в одному з інтерв'ю про російський статус Криму. У Болгарії втім перемогу на президентських виборах здобуває Румен Радев ‒ колишній командувач ВПС країни. Під час перегонів він говорив, що працюватиме над «скасуванням санкцій Російській Федерації» і над «нормалізацією відносин із Кремлем».
Перемога Барака Обами колись теж трактувалася Москвою як торжество політики, націленої на зближення і співробітництво. На тлі російської ж істерії останніх років з приводу 44-го президента США ці очікування восьмирічної давнини виглядають як мінімум кумедно
Якщо скласти ці дві історії з нещодавньою перемогою в США Дональда Трампа, якому російське ТБ створювало імідж проросійського кандидата, то Москва може на офіційному рівні запускати хештег «#путинвсехпереиграл». Але питання лише в тому, як довго протягнуть нові президенти до переходу в статус «світового закулісся».
Зрештою, перемога Барака Обами колись теж трактувалася Москвою як торжество політики, націленої на зближення і співробітництво. На тлі російської ж істерії останніх років з приводу 44-го президента США ці очікування восьмирічної давнини виглядають як мінімум кумедно. І справа тут не тільки в самих США та еволюції їхньої політики.
Сучасний світ ‒ це світ найбільш ефективних систем взаємозалежностей. І справа навіть не в тому, що президент Болгарії ‒ швидше церемоніальна фігура для протокольних завдань. Справа в тому, що ця країна є членом НАТО і ЄС. Більше того, вона ‒ найбідніша країна Євросоюзу, стабільність якої максимально залежить від домовленостей із Брюсселем. Саме європейські бюрократи ‒ запорука майбутнього Софії. Москва в цьому контексті може грати роль швидше «лякала», співпраця з яким подається як аргумент на переговорах. Ми багато разів спостерігали це під час періоду «української багатовекторності», коли зближенням із Москвою Київ раз у раз лякав ЄС на переговорах.
Те, що ми спостерігаємо в Молдові та Болгарії, мало чим відрізняється від загального західного тренда під назвою «втома від статус-кво»
Зрештою, те, що ми спостерігаємо в Молдові та Болгарії, мало чим відрізняється від загального західного тренда під назвою «втома від статус-кво». Популізм, євроскептики, ізоляціоністи ‒ все це в рівній мірі котирується на виборах навіть в країнах «сталої демократії». «Брекзіт», «консультативні референдуми», ігри в пряму демократію і спроби звузити економічні кордони сучасного світу ‒ це характерне для всієї Європи від Лісабона до Варашави, від Афін до Амстердама.
І та ж перемога Дональда Трампа в США ‒ це не що інше, як бунт проти істеблішменту, втома від складності світового порядку і прагнення його ‒ порядок ‒ спростити. Обміняти політику глобального американського месіанства «для чужих» на політику локального месіанства «для своїх». Зрештою, іноді реальність змінюється швидше, ніж суспільство, і люди просто втомлюються від необхідності бігти щодуху, аби тільки залишатися на місці. І тоді торжествують консерватори.
Ми знаємо Дональда Трампа як бізнесмена, кандидата в президенти, але ми не знаємо його як політика
Але, в будь-якому випадку, головний виклик для будь-якого політика настає в той момент, коли він перемагає на виборах. Тому що на зміну обіцянкам приходить реальність. Ми знаємо Дональда Трампа як бізнесмена, кандидата в президенти, але ми не знаємо його як політика. Тому що він жодного разу раніше не був у просторі цієї самої реальної політики.
Але, так чи інакше, його інтереси визначатимуться тією логікою існування, в якій перебувають США. В рамках якої роль Росії ‒ служити однією з багатьох регіональних країн. Так само як Болгарія і Молдова залишаться замкнутими в рамках тієї реальності, в якій вони перебувають. Коли головний сусід Молдови ‒ це Україна, взаємини з якою не менш важливі, ніж з Росією. А Болгарія залишиться членом НАТО і ЄС ‒ з усіма існуючими домовленостями і зобов'язаннями. Укупі з клієнтськими взаєминами з самим Брюсселем.
Москва сама може опинитися в пастці власних очікувань. Можливо, Дональд Трамп подавався російськими медіа як проросійський кандидат лише тому, що в Кремлі не думали, що він переможе. Це розв'язувало руки: дозволяло потім сказати, що у «доброго нашого хлопця» вкрали перемогу «яструби з Вашингтона». А тепер міфологізований Трамп обов'язково буде змушений вступати в протиріччя з реальним. І точно така ж ситуація може почати відбуватися й з іншими іноземними політиками, яких росТВ подає як «проросійських».
А тому не дивуйтеся, якщо офіційна Москва дуже скоро знову змінить список «стратегічних ворогів».
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції