Спеціально для Крим.Реалії
Слово «фашизм» з легкої руки російського телевізора міцно прописалось в описі нинішньої війни Росії проти України. Його починають віддзеркалювати і в Києві ‒ проводячи паралелі між Берліном «сорокових» і Москвою «десятих». Але особливість того, що відбувається в тому, що політика Кремля куди більше нагадує справжній фашизм ‒ той самий, який впроваджував в Італії Беніто Муссоліні.
Все в державі, нічого проти держави і нічого поза державою
Різницю між Римом і Берліном можна описувати довго, але один з ключових пунктів стосувався ставлення до держави. Якщо для німецьких націонал-соціалістів пріоритетом була ідея расового панування, то для Муссоліні головний пріоритет був зосереджений у посиленні держави. Квінтесенцію підходу сам італійський дуче сформулював у своїй промові в Палаті депутатів у травні 1927 року: «Все в державі, нічого проти держави і нічого поза державою».
Для цього офіційний Рим заганяв під контроль державного апарату всі без винятку сфери життя. До 1935 року три чверті італійських фірм перебували під держконтролем. Тоді ж видали укази, які зобов'язують банки, підприємства і приватних осіб відмовитися від іноземних акцій на користь національних цінних паперів.
Втім, одним бізнесом справа не обмежилася. Італійський дуче зосередив у своїх руках всю повноту влади. Під його особистим контролем були міністерство внутрішніх справ, закордонних справ, колоній, корпорацій, оборони та громадських робіт. Пізніше він сформував ОВРА ‒ особисту службу безпеки. Завдяки цьому зумів усунути будь-яку конкуренцію, ставши недосяжним для потенційних опонентів. Одночасно Муссоліні намагався будувати свій власний «італійський світ», проводячи «італізацію» захоплених територій.
Парламент був позбавлений права контролювати дії італійського правителя ‒ той перестав нести перед законодавчим органом країни яку б то не було відповідальність
Парламент був позбавлений права контролювати дії італійського правителя ‒ той перестав нести перед законодавчим органом країни яку б то не було відповідальність. Місцева автономія вирушила під ніж ‒ навіть мери в результаті були замінені призначуваними главами адміністрацій. Попутно держава поставила собі на службу пресу, освіту і кінематограф ‒ всі вони були зобов'язані просувати ідею про те, що фашизм ‒ головна альтернатива лібералізму і демократії.
При цьому Муссоліні робив ставку на іміджеві проекти. Наприклад, такі, як лайнер «Рекс» для завоювання «Блакитної стрічки Атлантики» (перехідний приз за рекорд швидкості при перетині Атлантичного океану). У тому ж списку ‒ найшвидший гідроплан у світі MC72 або трансатлантичний переліт «Італо Бальбоа». Всі вони отримували фінансування з держбюджету.
Причому, у міру того як минав час ‒ апетити росли. Спочатку дуче починав з антизахідної риторики, заявляючи про плани щодо створення з Італії «великої, шанованої» країни, з якою б рахувалися «в Європі і світі». Вслід за цим захоплення Корфу 1923 року, створення маріонеткового режиму в Албанії та встановлення контролю над Лівією. Сферою своїх інтересів Муссоліні вважав Середземномор'я, яке мало стати зоною, підконтрольною Риму. Передостаннім передвоєнним територіальним завоюванням Риму стала Ефіопія, в яку італійські війська вторглися в жовтні 1935 року. Останнім ‒ Албанія, яка була завойована упродовж п'яти днів 1939 року ‒ за кілька місяців до початку Другої світової.
Держава понад усе. Контроль над силовиками. Підзвітність бізнесу. Державна пропаганда. Асимілювання територій. «Італійський світ». Іміджеві проекти. Скасування самоврядування. Протиставлення самих себе ліберальній демократії. Територіальна експансія.
Знайдіть десять відмінностей.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції