Спеціально для Крим.Реалії
Лист Олега Сенцова, який він написав із російської в'язниці, говорить сам за себе. У ньому він просить «не витягувати нас із в'язниці за всяку ціну». Аргументуючи це тим, що «перемога від цього не наблизиться». Мужній вчинок мужньої людини ‒ особливо в контексті всього того, що розповідав про умови утримання українських політв'язнів Геннадій Афанасьєв. Той самий, який на собі відчув усю архітектуру російської в'язниці.
Ми не знаємо, чи є в Олега Сенцова можливість відстежувати всі нюанси російсько-українського порядку денного, але він дуже точно визначив його головний зміст. Який, за великим рахунком, зводиться до простої формули ‒ використовувати долю українських полонених як розмінну карту у війні. Українські громадяни потрібні Росії не для того, щоб обмінювати їх на своїх полонених і не для того, щоб звільняти прихильників «ЛДНР» із українських СІЗО. Ці люди Росії якраз не цікаві. Єдина логіка Кремля полягає в тому, щоб використовувати українських громадян, які перебувають у полоні на Донбасі й у самій Росії як зброю проти України.
Всякий раз, коли Київ пропонує бойовикам обміняти полонених ‒ вони відмовляються. Більше того ‒ вони висувають як головну умову для обміну повноцінну амністію для самих себе. Справа не в цифрах ‒ Україна може пропонувати будь-які обмінні коефіцієнти ‒ 1 до 10, або 1 до 30, але це ні на що не впливає. Тому що стратегія в Москви зовсім інша.
Кремлю потрібно, щоб Україна амністувала колабораціоністів на окупованому Донбасі. З тим, щоб ті мали змогу взяти участь у виборах у регіоні. Більше того ‒ бойовики вже говорили про те, що в цих виборах не повинні брати участь вимушені переселенці, які виїхали після війни до інших регіонів України. По суті, ставка робиться на те, що вибори, які відбуватимуться під контролем самих бойовиків, мають легалізувати колективного «захарченка-плотницького». Щоб створити з Донбасу непідконтрольний Києву анклав, який житиме за рахунок країни, виконуючи роль повідця, кінець якого буде в руках у Москви.
План Кремля в тому, щоб перетворити Донбас на «троянського коня»: такий собі поводок для українського суверенітету, який до того ж матиме право вето на ключові рішення української столиці
Кремль робив ставку на такий сценарій із того самого моменту, як були підписані Мінські угоди. Його план у тому, щоб перетворити Донбас на «троянського коня»: такий собі поводок для українського суверенітету, який до того ж матиме право вето на ключові рішення української столиці. Щоб знову перетворити Україну на той самий буфер і територію невизначеності, роль якої країна виконувала останні 23 роки.
Коли стало зрозуміло, що Київ цьому сценарію слідувати не має наміру ‒ Москва вирішила використати в якості об'єкта шантажу українських полонених, доля яких тепер використовується як таран для просування російського порядку денного. І будь-які мітинги під адміністрацією президента України з вимогою прискорити обмін полонених ‒ грають на руку Москві. Тому що, по суті, закликають Київ погодитися на будь-який сценарій, у результаті якого українські громадяни опиняться вдома.
Більше того ‒ якщо якісь неофіційні українські представники, які проштовхують ідею «повернення громадян за всяку ціну», поїдуть на окупований Донбас, то, швидше за все, їм навіть віддадуть кілька українських бійців. Лише для того, щоб ці самі емісари, повернувшись до Києва, могли з подвоєною силою просувати тему здатності домовлятися бойовиків і впертості українського керівництва.
План простий ‒ чим частіше й голосніше ці меседжі звучатимуть в українському порядку денному ‒ тим вищий шанс, що втомлене від війни суспільство вимагатиме від чиновників поступок. І мало хто захоче розбиратись у тому, які саме це поступки й до чого вони в результаті можуть призвести. Люди не калькулятори ‒ вони нерідко віддають перевагу емоціям. І всякий раз програють тим, хто вирішив триматися холодного розрахунку.
Людина може сидіти в російській в'язниці ‒ і бачити контекст того, що відбувається. А може бути на свободі ‒ і не розуміти, що її просто використовують
Судячи з усього, Олег Сенцов усе це прекрасно розуміє. І його лист ‒ найкращий доказ того, що людина може сидіти в російській в'язниці ‒ і бачити загальний контекст того, що відбувається. А може бути на свободі, роздавати десятки інтерв'ю на день ‒ і не розуміти, що її просто використовують.
Тому що добрі наміри самі собою не означають нічого. Важливий контекст. Дякую Олегу, що він нам про це нагадав.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції