Спеціально для Крим.Реалії
Весь 2013-й рік Партія регіонів вмовляла Європу заплющити очі на «кейс Тимошенко» і дати Україні Асоціацію з ЄС. Головна інтрига того часу полягала в тому, у кого першого здадуть нерви – Брюсселя чи Києва. Таке собі змагання на величину тестикул і мистецтво покер-фейса.
Я чітко пам'ятаю міркування «регіоналів» про те, що доля всієї країни не може залежати від долі однієї людини. Що справу Тимошенко треба «відв'язати» від підписання Асоціації. Більш того – тоді було чимало проукраїнських експертів, які говорили про те, що сама собою ця угода створить точку зростання для всієї країни, яка буде і далі інтегруватись у західний світ, вириваючись із пострадянського простору.
У підсумку все закінчилось тим, що Москва просто перекупила Віктора Януковича і він сам в останній момент відмовився будь-що з Брюсселем підписувати.
Але я просто хочу нагадати, що якби Брюссель тоді надав Україні Асоціацію з ЄС, то Віктор Федорович залишався б легітимним і беззмінним. А стежками Межигір'я прогулювався б у кращому випадку Микола Янович. Янукович би залишався головним втіленням проєвропейського курсу України, а опозиція, у якої б відібрали єдиний козир, і далі приречено сповзала би в маргінез бездіяльності і нісенітниці.
За три роки все повторюється.
ЄС виробляє у офіційного Києва умовні рефлекси. Є реформи – є допомога і безвіз. Немає реформ – немає допомоги і безвізу
І ось уже зрив запуску системи електронного декларування стає головним вододілом українського порядку. Одна частина експертної спільноти каже, що безвізовий режим Україні все одно слід надати – тому що це потрібно звичайним громадянам. Інша – що до виправлення всіх порушень ні про «безвіз», ні про фінансову допомогу мова не може навіть йти.
І точно так само перші звинувачують других у короткозорості. Кажуть, що безвізовий режим потрібен громадянам, що їхні поїздки до Європи наблизять Україну до ЄС. Що фіндопомога в умовах, коли країна воює з Росією, є важливою сама по собі.
Але давайте будемо чесними – щонайменше, самі з собою.
Справа в тому, що для європейців тема безвізового режиму та фінансової допомоги – це єдині в їхньому арсеналі стимули, за допомогою яких Київ змушують проводити реформи. Саме з їхньою допомогою Брюсселю вдасться пролобіювати в Україні ухвалення найбільш непопулярних серед корупціонерів рішень. Включно з, до речі, і електронним декларуванням. Більш того – ЄС навіть прописує у своїх внутрішніх положеннях процедуру позбавлення тієї чи іншої країни безвізового режиму – щоб зберігати можливість тиснути на Київ, якщо той вже постфактум вирішить «зіскочити з теми реформ».
Саме антикорупційні закони та електронне декларування мають бути метою українців, а не можливість їздити до ЄС без віз
По суті, ЄС виробляє у офіційного Києва умовні рефлекси. Є реформи – є допомога і безвіз. Немає реформ – немає допомоги і безвізу.
Давайте начистоту: безвізовий режим сам собою – куди менше придбання для України, ніж пакет антикорупційних законів. Саме антикорупційні закони та електронне декларування мають бути метою України та українців, а не можливість їздити до ЄС без віз. Тому що безвізовий режим може бути і в Україні Віктора Януковича, а тому наша єдина задача в тому, щоб ніякого нового «віктора-януковича» не з'явилось.
Безвізовий режим – лише винагорода, яка має йти після того, як країна погоджується з'їсти ліки. Але який сенс у винагороді, якщо ліки так і залишились лежати на полиці?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції