Спеціально для Крим.Реалії
Колишні українські чиновники, які перейшли у Криму на бік Росії, діляться на два типи: пропалені циніки та наївні ідіоти. Втім, щирість других навряд чи може бути виправданням.
Інтерв'ю Наталії Поклонської журналісту «Нової газети» Павлу Канигіну – більш ніж показове. Так звана прокурор Криму, яка готується стати депутатом Держдуми, довго відверто розповідала про українські настрої, кримські розправи з незгодними і власні присяги. Під час читання її відповідей, переконуєшся у тому, наскільки цілісний у неї образ.
Напевно, саме так виглядають люди без орієнтирів: намагаються адаптуватися до середовища, влитися в нього, вчаться говорити правильні, з точки зору кон'юнктури, речі. Поклонська не знає історії акції «Безсмертний полк» – і їй невтямки, що ікона Миколи Другого виглядає на ній карикатурно. Вона не готова говорити про власні погляди, коли про них запитує журналіст, – і намагається уникнути відповіді на питання про те, чи «монархіст» вона. Її одкровення щодо депутатської роботи і взагалі схожі на публічну присягу: в якийсь момент здається, що вона сприймає інтерв'ю всього лише як спосіб підтвердити на всю Росію власну лояльність.
Наталя Поклонська належить до тієї когорти кримських чиновників, які звикли себе виправдовувати тим, що України більше немає, що країна, якій вони присягали, закінчилася після втечі Януковича
І хочеться у цей момент думати про те, що Наталя Поклонська розуміє двозначність свого існування. Що десь глибоко всередині вона пам'ятає про те, як зрадила присягу, принесену Україні. І що тепер вона всього лише намагається артикулювати свою відданість новому феодалу. Але навряд.
Тому що для цього потрібна хоч якась звичка до критичного мислення. А Наталя Поклонська належить до тієї когорти кримських чиновників, які звикли себе виправдовувати тим, що України більше немає, що країна, якій вони присягали, – закінчилася після втечі Януковича, а тому вони вільні від зобов'язань. І не намагайтеся щось їм довести – ці люди щиро вважають все навколо божою росою.
Для них критика влади – неприпустима. Будівництво каплиць – ознака розвитку. Уявні злочини – предмет для кримінального провадження. Напевно, приблизно з таким же завзяттям люди писали на сусідів доноси, вірячи у власну безгрішність. Їх світогляд обмежується турпутівкою до Арабських Еміратів. Естетичні почуття – іконою. Уявлення про те, як влаштований світ, – спостереженням за звичками у самій Росії.
Власне, це історія про ту саму бабусю, яка з простодушною релігійною старанністю підкидає до багаття в'язанку хмизу. Проблема тільки в тому, що минулого разу на цьому вогнищі спалювали Яна Гуса. А тепер повільно підсмажують всіх незгодних на півострові. «Свята простота» – убивчість цього явища не слабшає з роками.
Наталя Поклонська щиро намагалася зробити зі свого інтерв'ю проповідь. І безглуздо їй пояснювати, що в результаті у неї вийшла сповідь.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції