«Крилата» гора в законі – поза російською зоною G

Знамениту «крилату» гору Клементьєва, «Клементуху», як ще її називають, чи загалом історично й географічно правильно – плато Узун Сирт (з тюрської – Довгий хребет), добре видно з автотраси Феодосія-Коктебель. Одразу за селом Передгірське: на самому краю гори видніється високий постамент із маленьким літачком-планером. Піднімаєшся нагору, долаєш польовою дорогою ще кілометр-два – і потрапляєш прямо до парапланерного клубу «Бриз». Через дорогу від нього так само капітально «отаборились» інші любителі вільно ширяти в небі – дельтапланеристи, але вже під російським триколором на флагштоці. Позаду обох клубів розкинулось набагато більше за масштабами господарство Центру планерного спорту (ЦПС) «Коктебель».

Пам'ятник планеристам на Узун Сирт

На «підкові» гори на висоті 260 метрів над рівнем моря розмістився невеличкий польовий аеродром «Коктебеля», декілька його напівзруйнованих ангарів, стареньких двоповерхових будівель. Є тут також бюст авіаконструктору Олегу Антонову на тлі пам’ятника першим радянським планеристам. А ще встановлено основний репер республіканського клубу активного туризму Криму, який вказує, що саме тут проходить 45 паралель – золота середина Землі. Себто Узун-Сирт рівновіддалений від екватора й Північного полюса на п’ять тисяч кілометрів.

«Крилата» гора в законі

Унікальність Узун Сирту загальновідома: місця з такими потужними висхідними повітряними потоками ніде в Європі більше не існує. Є тільки на горі Харіс Хілл у США, неподалік однойменного містечка у штаті Нью-Йорк. Із Харіс Хілл розпочалась історія американського планеризму. 1969 року там створено перший у світі музей цього виду спорту. Буквально через рік аналогічний музей відкрився й у кримському Коктебелі. Хоча регулярно планеристи почали літати над Узун-Сиртом ще з 1923 року.

Історія планерного спорту на фасаді клубу «Бриз»

«Крилата» гора, «колиска» радянської та української авіації, постановою Верховної Ради України №1947-VI від 5 березня 2010 року «Про заходи щодо збереження території гори Клементьєва (Узун Сирт) в Автономній Республіці Крим» отримала своє унікальне законне право. Із метою, як ідеться в документі, недопущення знищення унікального місця, аналогів якому за своїми аеродинамічними властивостями нема в Європі, і збереження умов для подальшого розвитку дельтапланерного й пара- планерного спорту.

Пізніше, 22 вересня 2010 року, Верховна рада АР Крим конкретизувала ці охоронні заходи своєю постановою про створення регіонального ландшафтного парку місцевого значення «Повітроплавний комплекс «Узун-Сирт, гора Клементьєва». За цим документом парку «нарізано» аж 840 гектарів – із метою збереження природних ландшафтів із багатим і різноманітним рослинним, тваринним світом і так само недопущення знищення унікального місця, аналогів якому за своїми аеродинамічними властивостями нема в усій Європі.

«Крилата» гора Клементьєва з траси Феодосія – Коктебель

Нова ж російська влада, виявляється, парковий український статус Узун-Сирту досі не переоформила. І, певно, ще не скоро на це відважиться. Або ж їй, точніше – Держраді Криму, доведеться наступати на горло власної пісні. Тобто кардинально перекроїти свою попередню постанову про ландшафтний парк. Головним чином через нові, військові, вимоги щодо польотів, у тому числі парапланеристів і дельтапланеристів, над горою Клементьєва. Але про це трохи пізніше.

Парашутисти перед стрибками на аеродромі ЦПС

Узун Сирт оперативно, так би мовити, закріплений за ЦПС, хоча у згаданих вище постановах чомусь про планеризм ані слова. ЦПС, як держпідприємство у структурі республіканського міністерства курортів і туризму, донедавна очолював відомий у Криму й Україні спортсмен-парашутист Борис Небреєв. Додам, цілком заслужено очолював. Хоча б тому, що саме Небреєв зробив із-поміж кримських спортсменів і чиновників чи не найбільше, щоб елементарно захистити гору від зазіхань тутешніх забудовників-фермерів, яким начебто вже й розподілили там ділянки. Але відтепер доля безногого директора-спортсмена винятково в руках співробітників російського Слідчого комітету. За їхнім рішенням Борис уже майже два місяці утримуються під вартою й навряд зустріне Новий 2016 рік у родинному колі.

​Розплата за чужу прогулянку під небесами

Нагадаю, затримали Бориса Небреєва 5 листопада 2015 року. Одразу після того, як напередодні ввечері в районі села Відважне, неподалік Узун Сирту, розбився легкомоторний літак марки Cessna 336 Пілот і троє пасажирів, серед яких були настоятель Кизилташського чоловічого монастиря святого Стефана Сурозького ігумен Никон, мешканка Судака Тамара Бєляй і член місцевого козацтва Олег Харченко.

З’ясувалося, що Сесна піднялась у небо з аеродрому ДУП «Центр планерного спорту «Коктебель», а загиблий пілот Олег Сокол був керівником його льотної служби. Досі не з’ясовані причини катастрофи. Відомо лише, що Сокол вважався досвідченим пілотажником, мав неабияку практику – близько 5 тисяч годин нальоту, що вважається досить вагомим показником вишколу. За інсайдерською інформацією, Сесну «Коктебель» придбав за кордоном не так давно. Проте весь пакет документів, зокрема, сертифікат льотної придатності за російськими вимогами так і не оформив чи банально не встиг (справа ця досить марудна). Увесь кримінал Слідком «повісив», судячи з усього, виключно на єдину відповідальну особу – директора Небреєва. Причому за декількома статтями російського Кримінального кодексу, у тому числі відповідно до ч. 3 ст. 238 (надання послуг, які не відповідають вимогам безпеки, що призвело з необережності до смерті двох і більше осіб).

Трохи пізніше ті ж слідчі «накопали», що директор ДУП заснував комерційну організацію з порушеннями Федерального закону «Про державні й муніципальні унітарних підприємствах». Як повідомили у прес-службі Головного слідчого управління Слідчого комітету по Криму, щоб приховати свою участь у цьому, він призначив директором свою родичку. Від його імені вона керувала діяльністю комерційної організації, укладала договори про надання послуг і отримувала гроші за надані послуги.

​Проблемна перспектива «Коктебеля»

Із затриманням і арештом Небреєва життя в ЦПС повністю завмерло. Про жодні плани, наприклад, відкриття так званої аеродинамічної труби, про яку мріяв Борис, годі й думати. У «Коктебель» нині взагалі не потрапити. Опечатані за рішенням Слідкома всі приміщення й ангари з авіатехнікою. Під відкритим небом стоять два наявні планери чехословацького виробництва Let L-13 Blaník. «Слідчі не дозволяють їх навіть перегнати до ангарів, щоб уберегти від дощів і снігу, – розповів мені керівник дельтопланерного клубу Криму Сергій Силевич, а про сезонне обслуговування й мови не може бути. Таке зберігання може позначитись на технічному стані машин, запчастин уже давно не випускають. Персоналу (близько 10 осіб – КР) не виплачують зарплату, росте заборгованість на комуналку. Усе йде до того, що ЦПС навесні взагалі може припинити своє існування. Нам слідчі прямо сказали: «Планери й літаки вам більше не потрібні будуть». Зараз ми збираємо в інтернеті підписи під петицією про зміну Борису міри запобіжного заходу – з арешту на підписку про невиїзд. Начебто в цьому зацікавлений сам міністр Стрельбіцький. Але поки що все марно».

Дельтапланерний клуб на горі Клементьєва

Хвилюється Силевич за подальшу долю і свого дельтопланерного клубу. Річ у тім, що віднині польоти на дельтопланах навіть «із ніг» чи то пак без використання мотора у повітряні зоні G ( для малої авіації на висоті до 1,5 кілометра) можуть здійснюватись тільки за дозвільною системою. На відміну від нещодавніх українських правил, де для зони G діє загальноприйнята у всьому цивілізованому світі інформативна норма. Тобто пілоту достатньо зазделегідь через РЦ (районний центр) керування польотами повідомити дату й маршрут – і, як мовиться, уперед за хмарами. У Криму ці правила, які, до слова, передбачені російським Повітряних кодексом, фактично скасовані. Позаяк мала авіація, зокрема, в районі гори Клементьєва потрапляє в межі пілотажної зони військової авіації. А це якраз заборонна ділянка від Феодосії до Судака. У такому випадку, щоб оформити заявку на політ дельтаплана, потрібно подати пілотське посвідчення й документ на сам літальний апарат. Водночас за чинним Повітряним кодексом для літальних апаратів вагою до 150 кілограмів це геть не вимагається. Як вийти з цієї правової колізії, в яку загнали спортсменів на догоду військових, Сергій Силевич сьогодні не знає.

Так само цього не знає і його сусід Сергій Жукарін – голова парапланерного клубу «Бриз». «Сюди до нас на гору приїжджав і Аксьонов, і його заступник Шеремет, і декілька міністрів,- розповів Сергій Жукарін,- обіцяли всіляко допомагати в облаштуванні, розвитку нашого виду спорту. Хоча для нас найголовніше – щоб не заважали. Після того, що трапилось в ЦПС, гадаю й нас невдовзі розпочнуть перевіряти, шукати якісь порушення. Тим паче що наш клуб не держпідприємство,а ТОВ».

Парапланерний клуб «Бриз» на горі Клементьєва

За словами Жукаріна, нині коло спортсменів і просто охочих навчитись літати на параплані звузилось. До 2014 року на «Клементуху» приїжджали не тільки місцеві, а також із материкової України, Білорусі, Польщі, Чехії, Великобританії. Сьогодні на горі збираються тільки росіяни.

Максим Романів, кримський оглядач

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції