Київ – Перші особи України під час жалобних заходів 18 травня оголосили, що всіма силами будуть забезпечувати захист прав кримськотатарського народу. Більше того, за словами Петра Порошенка, українська влада займеться розробкою дорожньої карти повернення Криму. Експерт Українського незалежного центру політичних досліджень Юлія Тищенко дала оцінку тому, наскільки активно в цей момент офіційний Київ допомагає корінному народу Криму, і спрогнозувала, чи будуть обіцянки, дані кримським татарам, виконані.
– Судячи з того, з яким резонансом на материковій Україні відбулися заходи в пам'ять про депортацію кримських татар, чи можна говорити про посилення підтримки корінного народу Криму з боку української влади та суспільства?
– На мій погляд, звісно, про це можна і потрібно говорити. Як це не сумно і не парадоксально, ситуація, яка складається у зв'язку з анексією і з тим, що сьогодні відбувається з кримськими татарами на півострові, привертає підвищену увагу і викликає більшу реакцію українського суспільства. Від влади – само собою, але я б загострила увагу на реакції суспільства.
У цій ситуації українське суспільство більше дізнається про кримських татар, більше звертає увагу на кримських татар, на історію Криму зокрема. Причому це пов'язане не тільки з річницею цієї страшної депортації, це пов'язане ще і з ширшими історичними подіями та людськими взаєминами.
Сьогодні бажання знати і розуміти, співпереживати і брати участь набагато більше, ніж раніше
Якщо раніше це була більше спорадична увага, пов'язана з річницею депортації, то сьогодні, на мій погляд, бажання знати і розуміти, співпереживати і брати участь набагато більше, ніж раніше.
– Українська влада на рівні риторики, безперечно, надає значну підтримку кримським татарам, але чи надається допомога на рівні конкретних дій?
– В української влади і у міжнародних структур дуже обмежене поле для маневру і мало можливостей для того, аби впливати на події в Криму – на дії Росії відносно кримських татар і на ту політику, яка там проводиться в економічній та політичній сфері.
Крим незаконно анексований, і де-факто юридично за це несе відповідальність Росія. Кремль не збирається ні з ким вступати в діалог із цього приводу. Тому ми можемо ухвалювати і закони, і постанови, але всі розуміють, що їх буде дуже складно імплементувати, якщо ситуація не зміниться. Але ситуація, безумовно, має змінитися. І це може закладати основи того, що буде вже після деокупації Криму.
Безумовно, Верховній Раді України ще дуже багато потрібно зробити, зокрема й ухвалити закон про статус кримськотатарського народу і про корінні народи. Необхідно врегулювати систему взаємних відносин цих груп і держави. Але, тим не менш, політичні сигнали різних інститутів: і президента, і уряду, і Верховної Ради, – сьогодні дуже чіткі. Стверджується, що Крим – це Україна, кримські татари – це досить значна частина політики України щодо Криму. Взяти хоча б присвоєння аеропорту імені Амет-Хана Султана. Ми пам'ятаємо, як було багато розмов на цю тему, але вони ніколи не увінчувалися конкретними рішеннями.
Я не можу сказати, що сьогодні Україна виділяє адекватну кількість ресурсів на свою політику відносно до Криму
Сьогодні в дуже обмеженій системі координат не скажу, що робиться все, але хоч щось робиться. І не можна скидати з рахунків, що це робиться не тільки завдяки владі, а й завдяки різним громадським організаціям та ініціативам, які змушують владу це робити. Плюс ситуації в тому, що сьогодні у низці питань до громадських організацій дослухаються. Інша справа, що будь-яка політика – це ресурси. І я не можу сказати, що сьогодні Україна виділяє адекватну кількість цих ресурсів на свою політику стосовно Криму: на інформаційну, соціальну тощо. Але ця проблема стосується не лише Криму. Вона взагалі стосується ситуації в Україні у соціальній сфері в цілому.
– Велика кількість кримських татар проживає на материковій Україні, зокрема в Херсонській області. Чи використовує влада всі ресурси для того, щоб реалізовувати їх права. Наприклад, у сфері культури, освіти, політики?
– Сьогодні конкретних помітних кроків досить мало. Закон про статус кримськотатарського народу допоміг би ширшій та адекватнішій представленості кримськотатарських депутатів у тих самих органах місцевої влади, де вони б отримали можливість впливати на процес ухвалення рішень, які стосуються їх же. Сьогодні, звісно, цього недостатньо.
У Києві є недільні школи, де вивчають кримськотатарськуі мову та культуру кримських татар. Але це все засновано з ініціатив батьків, які намагаються це фінансувати. Безумовно, важлива допомога в цьому напрямку з боку держави, яка може виділяти ресурси.
Є серйозні проблеми у Вінницькій області, куди переїхала невелика громада кримських татар
Я знаю, що є серйозні проблеми у Вінницькій області, куди переїхала невелика громада кримських татар. У них є конфлікт із місцевими жителями, зокрема й соціального плану. Держава і тут могла б зайняти більш дієву позицію стосовно цих груп, а не залишати місцеву владу наодинці з тими проблемами, які та подолати не в змозі.
Також багато кримських татар у Києві та Львівській області. Необхідно, крім програм, пов'язаних із розвитком мови, культури та освіти, говорити про програми, які б могли більше пояснювати, хто такі кримські татари. Особливості їх традицій, релігії. Це важливо, тому що, наприклад, у жителів Львівської області не було досвіду взаємодії з людьми іншої культури. Такі програми дозволили б більше дізнатися один про одного.
– В інтерв'ю для Крим.Реалії голова Меджлісу Рефат Чубаров сказав, що необхідно створити міжнародну дорожню карту деокупації Криму. На ваш погляд, наскільки ймовірно, що Україна разом з іншими державами розробить таку стратегію?
– Про це говорив і президент Порошенко 18 травня і називав такий проект дорожньою картою деокупації. Це дійсно питання міжнародної безпеки, тому що, анексувавши Крим, Росія підірвала всі основи співіснування, які були прийняті в післявоєнній Європі.
Але, на мій погляд, сьогодні на рівні дипломатичних зусиль можливості для деокупації Криму не достатньо чітко артикульовані. І Європі, і Америці потрібно в цьому брати участь.
Сьогодні складно уявити стратегію деокупації України, зокрема й через те, що ситуація на Донбасі різко змінюється
Мені здається, що сам план підготовки такого роду заходів не такий простий. Бо якби це було легко, то це давно було б зроблене. Сьогодні складно уявити стратегію деокупації України, зокрема й через те, що ситуація на Донбасі різко змінюється. А вона багато в чому детермінує суть процесів.
Поки ми бачимо дуже чіткі заяви з боку керівників країн та міжнародних організацій про те, що Крим – це Україна. Якихось конкретних артикульованих кроків поки немає. Можливо, потрібний процес, який допоможе ці кроки артикулювати більш чітко, щоб рухатися далі.
Але я думаю, що заява про початок такого процесу – це вже багато в нинішній ситуації.