Вельдар Шукурджієв і Леонід Кузьмін: Україна не захищає своїх громадян у Криму

Київ – Громадські активісти Вельдар Шукурджієв і Леонід Кузьмін – одні з небагатьох жителів Криму, які у відкриту висловлюють свою симпатію до України і чинять спротив новим порядкам на півострові. За їхню активність вони вже притягувалися до адміністративної відповідальності, а Кузьмін нещодавно зазнав нападу. Днями активісти прибули до Києва, де з ними зустрівся кореспондент Крим.Реалії. В інтерв'ю Леонід і Вельдар розповіли про суспільно-політичні настрої в Криму і свої плани, а також про те, чи відчувають вони підтримку України, інтереси якої вони обстоюють.

– Ваша поїздка до Києва – це подорож в один кінець чи ви плануєте повернутися?

Леонід Кузьмін

​Леонід Кузьмін: У наших планах повернутися до Криму. Ми приїхали подихати повітрям свободи. Все ж таки, перебуваючи в Криму, ми ізольовані від українського суспільства, ми там у певній інформаційній блокаді. Треба розуміти, що в Криму є тільки «правильні» канали, а «неправильних» – немає. У Криму сьогодні дуже складно перебувати тим, хто не згодний.

Вельдар Шукурджієв: Ми тут, щоб зарядитися позитивною енергією і спілкуванням із позитивними добрими людьми, які незаангажовані, мислять вільно. Напевно, це основна мета нашої поїздки. Треба просто морально і психологічно відпочити, витримати тайм аут, витримати певний час, і з новими силами і радістю повернутися до Криму.

– Чи не боїтесь ви того, що вас не впустять назад?

Л.К.: Остерігатися є чого, причому завжди. Але є надія, що якщо вони вільно нас випустили, то і вільно нас впустять. Ми не є членами терористичних організацій або сепаратистських. Ми звичайні люди, які мають свою точку зору.

– Коли ви виїжджали, чи не було профілактичних бесід?

В.Ш.: Ні, нічого такого не було.

– У вас не складається враження, що російська влада зацікавлена саме в тому, щоб усі незгодні залишили Крим?

Вельдар Шукурджієв

​В.Ш.: Так і є. Атмосфера, і все, що відбувається з такими волелюбними людьми, як ми, перебуває в тому руслі, щоб максимально нас видавлювати. А якщо не вдається видавити таку людину, то треба поставити її в такий глухий кут, щоб вона просто перестала думати про щось відмінне від того, що їй говорять на каналі «Росія-24». Загнати, налякати, застрахати, забити, натиснути всілякими методами, щоб вона думала тільки про те, як сходити на базар, набити свій шлунок і поспати. Зробити з волелюбної людини простого обивателя, простого статиста. Це їхня основна мета.

– Акція пам'яті Тараса Шевченка, яку ви проводили 9 травня, була великою несподіванкою для багатьох. До цього складалося враження, що в Криму неможливі акції з українськими прапорами і плакатами «Крим – це Україна». Як ви зважилися на це?

Л.К.: Ми 23 роки відзначали день пам'яті Тараса Шевченка. І вирішили й 9 березня 2015 року теж відзначити. На жаль, нам зробили велику капость, не давши покласти квіти до пам'ятника в Сімферополі. Але ми погодилися на інше місце, щоб хоч якось провести цей захід у Криму.

Є певні люди, які відзначають цей день. Навіть за сучасним переписом, у Криму 16 відсотків українців, це наше свято, це наш письменник. Чому ми не можемо його відзначати?

– Страшно було?

Л.К.: Страшно не було. Страшно стало потім, коли нас запросили на бесіду.

Вельдар Шукурджієв на акції на честь Дня нарождения Тараса Шевченка

В.Ш.: Влада наполягає на тому, що це був мітинг. Вони наполягають саме на такому формулюванні, але день народження не може бути мітингом. Це може бути тільки захід. Але нехай буде мітинг.

Те, що відбулося після мітингу, було схоже на виставу. Причому на виставу, яку режисерували у перебігу. Поліцейські, так звані правоохоронці намагалися зробити так, щоб це було схоже на законні дії. Але у них нічого не вийшло, тому що вони спочатку вийшли за рамки закону, зокрема й закону Російської Федерації.

Нам чомусь вирішили вручити постанову про недопущення екстремістської діяльності. Я не знаю, чому саме нам, чому Олені, чому мені, чому Саші. Чому, скажімо, не будь-якому іншому чиновнику, з того ж самого кримського уряду, який сидить і непогано себе почуває. Я впевнений, знайдуться сотні фотографій і відеозаписів, на яких вони рік-два тому покладали квіти до пам'ятника Тарасу Григоровичу під тими ж самими прапорами України. Зрештою, ті самі чиновники і правоохоронці давали присягу українському народу. А сьогодні вони вирішили, що прапор України виявився забороненим на території Криму. Це нонсенс, це абсурд! Це суперечить не тільки міжнародному праву, але й законодавству і Конституції Російської Федерації.

– На цей момент, на якій стадії є судовий процес над вами?

В.Ш.: У мене вже є рішення. Суддя Яковлєв ухвалив рішення про те, що я гідний покарання штрафом у 10 тисяч рублів. Причому, що особливо радує: з постанови суду зникли такі слова, як екстремізм, заборонена символіка. Ми за фактом домоглися того, що ми можемо використовувати прапор України на території Криму, якщо на ньому нічого не написано. Ми можемо його використовувати в повсякденному житті, використовувати його на заходах, використовувати його на якихось зустрічах, тому що за рішенням суду це не є екстремістською чи забороненою символікою на території Криму.

– А що саме вам ставиться в провину рішенням суду?

В.Ш.: Суддя Яковлєв дуже вправно це сформулював. Дослівно я не відтворю, але зміст такий. Обвинувачений Шукурджієв В.С., тобто я, прийшов на захід, присвячений святкуванню 201-ї річниці Тараса Шевченка, з прапором, на якому написано «Крим – це Україна». За рішенням суду, я влаштував інший мітинг на цьому заході. Цей захід був узгоджений із сімферопольською владою, а мій мітинг не був узгоджений. Тобто у мітингу я брав участь зі своїм мітингом. Ви зрозуміли? І за це мені штраф у 10 тисяч рублів. Я прийшов на збори Льоні, схвалені сімферопольською мерією, зі своїм заходом, чим я порушив спокій Льоніних зборів, і цим самим я порушив громадський порядок.

Активіста оштрафували на 10 тисяч рублів за український прапор

– Я думаю, за фантазію суддю варто заохотити.

В.Ш.: Так, Герберт Веллс, Ернест Хемінгуей, Жюль Верн заздрили б і брали би автографи у цього судді.

– Леоніде, а у вас що з судом?

Л.К.: Поки рішення апеляційного суду не винесене, адже 21 числа не відбулося судове засідання. Мій адвокат не був повідомлений про те, щоб перенести судове засідання на 19 травня. Чекатимемо.

– Довгий час в Криму люди, які дотримуються альтернативної позиції, відкрито не виражали себе. А потім з'явилися ви. Наскільки ймовірно, що в Криму з'явиться масовий публічний громадянський рух?

– По-перше, ми ні звідки не з'явилися. Ми були в Криму. Ви правильно помітили, що це була перша офіційна акція, яка була узгоджена з владою міста. Ми вже проводили захід, коли загинув Андрій Скрябін. Звичайно, тоді нам було страшно, тому що в Севастополі подібний захід розігнали. У Сімферополі теж була подібна спроба. Людей, які, не знаючи місця проведення, прийшли на площу Леніна, розігнала поліція і самооборона. Але ми провели захід 9 березня, і плануємо на 9 травня перегляд фільму. Ми не зробили нічого такого, щоб потрапити в новини і піти в тінь назад. Ми будемо далі йти. І люди, які прийшли тоді, постійно нас підтримують і виявляють ініціативу. Сьогодні є ідеї щодо подальших наших дій у Криму.

У результаті буде створене українське культурне товариство, яке займатиметься освітою, яке буде вести неполітичну діяльність, спрямовану на підтримку української культури, мови, традицій, історії. Можливо, це буде якась українська школа. Все залежить від наших можливостей і рішучості.

Конференція про конституцію Пилипа Орлика в Сімферополі, організована кримськими активістами, 5 квітня 2015 року

– За вашими спостереженнями, основна маса кримчан розуміє, що в Криму закручуються гайки і йде тотальний наступ на громадянські свободи? Чи люди зайняті тільки своїми турботами і цього не помічають?

– Багато жителів Криму відчувають себе громадянами іншої країни. Зокрема, і я. Я і моя сім'я – це громадяни України, і залишаємося ними, незважаючи ні на що. Нас можуть змусити змінити паспорти, але ми як були громадянами України, так ними і залишимося. У нас один прапор – синьо-жовтий прапор України. Є мій національний прапор, не менш улюблений і шанований кримськотатарський прапор. Це блакитний стяг із жовтою тамгою. Це мої два прапори, і більше їх змінювати на щось я не хочу і не буду. Це моя точка зору.

Що стосується маси людей, які змушені залишатися в Криму і жити в тих умовах, в яких вони перебувають. Для когось вони прийнятні, для когось вони хороші, для когось неприйнятні, але громадянське суспільство існує. Є люди, які готові розкривати свої обличчя, є люди які просто сидять і зайняли вичікувальну позицію. Є люди, які готові допомогти морально, але не готові виходити на площі. Ми теж не ті люди, які хочуть, готові, а головне будуть робити щось несанкціоноване російською владою. Ми розуміємо, що будь-який крок має бути санкціонований російською владою, яка сьогодні існує в Криму.

Нещодавно Леонід Кузьмін за свою проукраїнську позицію був побитий

У цій площині ми шукаємо розуміння не тільки у російської влади, яка є в Криму, чи то тимчасово, чи я вже не знаю. Ми також хочемо знайти підтримку в українського уряду, і в тієї країни, яку ми вважаємо своєю рідною країною.

Ми хочемо, щоб між Україною і Росією була якась домовленість, щоб припинили переслідування українських громадян у Криму, щоб припинили нас ховати в психлікарні, в тюрми, в СІЗО, припинили бити по ночах, щоб припинили виганяти нас з роботи. Щоб нам просто дали жити. Ми не робимо нічого незвичайного, того, щоб було б заборонене в тій же Російській Федерації. Інший раз викликає питання, чому та влада, яка зараз є в Криму, може трактувати закони Російської Федерації якось по своєму, по-кримськи. Крим – це що, не суб'єкт Російської Федерації, на їхню думку?

– Чи відчувають українські громадяни в Криму підтримку від української держави?

​Л.К.: Дякую людям, які нам допомагають, які висвітлюють кримську проблему сьогодні. Їхня підтримка відчувається, а підтримка української держави відсутня. Її немає ні на якому рівні. Уявляєте, що в Києві зібралися б люди на день народження Пушкіна, щоб покласти квіти, і їх хтось заарештував би. Уявляєте, якою була б заява російського МЗС з цього питання. А чому щодо нашого питання не було заяви українського МЗС? Якась дурна заява міністра була про те, що Шевченка бояться, як і 200 років тому, про що це взагалі було?

Нас привели до суду. Знову немає жодної реакції. Спасибі журналістам за те, що підтримують і намагаються це висвітлити. Але де держава Україна? Якщо вони кажуть, що Крим – це Україна, має бути якась офіційна реакція.

Кримські активісти чекають на підтримку від України

– А якої ви саме підтримки чекаєте?

В.Ш.: На рівні дипломатії. Це все вирішується. Якщо сьогодні Крим на 90 відсотків залежить від материка, які ще важелі потрібні? Можна просто натиснути на один продовольчий важіль, і ми забудемо про таку проблему, що люди у нас сидять у в'язницях. Взяти хоча б Ахтема Чийгоза. За що? Сенцова Олега. За що? Савченко. За що? Чоловік двадцять сидять за різними звинуваченнями. Нещодавно правозахисника з Ялти Емір-Усеїна Куку побили в ФСБ. За що? Оператора ATR посадили на два місяці. За що? Він не порушував жодного закону.

І важіль тиску є, його треба застосувати. І я думаю, той зашморг, який накинули на вільних людей Криму, трохи ослабне. І ми зможемо спокійно, не озираючись за спину, ходити вночі. І нас ніхто не буде ловити, бити, принижувати, ображати, штовхати або виганяти з Криму.