Рефат Чубаров: Петра Порошенка могли вбити під час військового захоплення Криму

Київ – Однією з головних дійових осіб під час подій, які розгорталися в Криму рік тому, був Рефат Чубаров – голова Меджлісу кримськотатарського народу. На той момент він, як депутат Верховної ради Криму, був одним з лідерів опору військовому вторгненню Росії на півострів і координував учасників кримськотатарського національного руху. В інтерв'ю для Крим.Реалії Рефат Чубаров розповів, що відбувалося в будівлі кримського парламенту напередодні окупації, і як в цей напружений момент виявили себе кримські депутати, київська влада і військове керівництво України.

– Рік тому для багатьох стало величезною несподіванкою і шоком те, що Володимир Путін пішов на насильницьке приєднання Криму до Російської Федерації. Навіть коли російські військові захопили адміністративні будівлі в Сімферополі, такий сценарій здавався малоймовірним. Рефат-ага, а в який момент ви зрозуміли, що Кремль збирається анексувати півострів?

– Те, що кримська влада і Верховна рада Криму фактично виходять з під контролю, ми бачили вже в грудні 2013 року. Ті рішення, які ухвалювалися для створення так званих загонів самооборони, постійні накачування органів місцевого самоврядування, виклики голів місцевих рад – усе це говорило про те, що кримська влада перевищує межі своїх повноважень. Мене ще особливо насторожило те, що виконавча влада у вигляді окремих реплік Могильова (Анатолія Могильова, на тот момент голови Ради міністрів АРК. – Прим. авт.) дуже слабко реагувала на дуже незаконні дії. І тому ми публічно висловлювали занепокоєння з цього приводу, зокрема посприяли тому, щоб правоохоронні органи відреагували. І, як ви пам'ятаєте, було відкрите кримінальне провадження, і буквально за пару тижнів воно було закрите у зв'язку з відсутністю складу злочину. Це досудове слідство проводилося СБУ.

Я мав зустріч з керівниками кримської СБУ, де я висловив своє обурення тим, що вони припинили досудове розслідування за фактом сепаратизму з боку кримських керівників. Але мені не вдалося їх переконати, це було буквально за десять днів до того, що сталося 27 лютого.

Ось ці поїздки чиновників Константинова з Бахаревим (на той момент депутат Верховної ради АРК, член фракції Партії регіонів – Прим. авт.), Цековим (на той момент депутат Верховної ради АРК, член партії «Руська єдність» – Прим. авт.), які почастішали, свідчили про те, що в певній ситуації ми можемо не виключати втручання Москви.

Але я відразу хочу застерегти, ні тоді – у грудні, ні пізніше – у січні, лютому в нас і думки не могло бути, що це втручання відбудеться у вигляді прямого військового втручання.

Рік тому – 25 лютого, я цілий день провів у Верховній раді на шостому поверсі (на ньому був кабінет голови Верховної ради Криму – Прим. авт.) зі своїми колегами, де ми просто припирали до стіни Йоффе (на той момент депутат Верховної ради Крим – Прим. авт.), Константинова й Донича (на той момент депутат Верховної Ради Криму – Прим. авт.). Я вперше бачив Константинова з таким переляканим і десь навіть відчуженим від страху поглядом. Той, хто добре знає Константинова, розуміє, що це такий політик, який завжди намагається знайти якісь компроміси, якщо йому щось загрожує. Але 26 лютого, коли вони планували сесію, Константинов вже не міг не розуміти, що до цього часу до Верховної ради підійде дуже велика кількість людей, які виступатимуть проти проведення позачергової сесії. У будь-якій інший ситуації він просто дав би задній хід, а тут він не міг навіть пояснити, чому він не погоджується відкласти сесію на кілька днів.

– А чому ви наполягали на скасуванні сесії? Яких рішень ви тоді чекали від кримського парламенту?

– Наша вимога полягала в тому, щоб на кілька днів відкласти сесію, у робочому порядку обговорити питання, пов'язані з діяльністю уряду. І тоді, коли ми домовимося не просто про відставку Могильова, але й про принципи формування уряду, тоді ми призначимо сесію і це об'єднає не тільки всіх депутатів Верховної ради, а й людей, які живуть у Криму.

Натомість вони весь час намагалися переконати мене в тому, що оптимальним варіантом буде відставка Могильова, а потім вже можна сідати й говорити про формування уряду. Я бачив відсутність елементарної логіки в такому підході. Навіщо доводити ситуацію до повного абсурдного становища, а потім намагатися з нього знайти вихід. У той час як вихід треба шукати до того, як починати дії з відставки уряду.

Потім то я зрозумів, що така поведінка Константинова була пов'язана з тим, що на той час він знав трошки більше, ніж я.

– Але на той момент він ще не знав про плани Кремля?

– Я не вважаю, що він був цілком посвячений в усі деталі в такій послідовності, в якій вони далі здійснювалися. Але він уже уявляв, що вони відправляють у відставку уряд і, можливо, навіть звертаються до Москви за допомогою перед якоюсь небезпекою, яка їм загрожує з Києва. Але Константинов не знав, якого рівня буде ця допомога, і не був посвячений в те, що буде введення військ.

– А хто з кримських політиків про це знав?

– На початку лютого, десь за два тижні до подій у Крим приїжджав Сурков (Владислав Сурков. – Прим. ред.) – фігура, відома в російській політиці, один із найближчих помічників Путіна. Напередодні свого приїзду він за допомогою інших людей провентилюв можливість зустрічі з тими чи іншими кримськими політиками. Серед інших виходили на мене.

Один російський громадянин, підприємець, людина, яку я досить давно знаю, поцікавився у мене, чи можу я зустрітися з Сурковим, якщо він приїде до Криму та висловить таке бажання. Я досить швидко і в шаблонній формі відповів своєму співрозмовнику, що я завжди готовий говорити з кремлівськими політиками, якщо йдеться про допомогу Україні в облаштуванні кримських татар. Мій співрозмовник хмикнув і сказав, що я, як завжди, не оригінальний.

Я знаю, що Сурков приїжджав. Зі мною у нього зустрічі не було, але він зустрічався з Могильовим і Константиновим. Я не знаю, про що вони говорили. Частина експертів стверджує про те, що роль сьогоднішнього Аксьонова (Сергія Аксьонова, «глави Республіки Крим». – Прим. ред.) пропонувалася Могильову. Але так це чи ні, це треба запитати у самого Могильова.

– 26 лютого відбувся наймасовіший мітинг за час цих подій, який ледь не переріс у масштабні зіткнення. Чому Меджліс вирішив його проводити? З якою метою?

– Я передчував, що Константинов, Йоффе і Донич готові на найбільш безрозсудні дії. Я не міг для себе визначити межі тих дій, на які вони підуть. Але те, що вони будуть втягувати Крим у відкрите протистояння з Києвом, для мене було очевидним. Тому що кожен з них вже накоїв дуже багато такого, що кримінальним кодексом України кваліфікується, як злочин. Особливо метушився Донич. Наприкінці нашої розмови, 25 числа, він навіть попросив мене відійти трохи в бік і в прямій формі мені погрожував відомими в 90-х роках бандитами. Він сказав, що може статися так, що ці люди за мою сьогоднішню поведінку поведуть себе дуже жорстким чином. Я у відкритій формі послав Донича і сказав, що все, що він робить в ці дні, в належній мірі йому відплатиться людьми, які проживають у Криму.

Пан Йоффе намагався більше у притаманній йому манері переконати мене в тому, що сесія 26 лютого нічого несподіваного не принесе. І більше того пан Йоффе показав мені проект заяви депутатів, який нібито мав розглядатися 26 лютого. Там були загальні слова про те, що «жителі Криму висловлюють особливе занепокоєння руйнуванням керованості в країні». У цьому тексті ні слова не говорилося про розвиток подій про відділення Криму від України. Йоффе мені весь час намагався говорити: «Ти бачиш, ми такі ж державники, як і ти. Чому ти не хочеш сесії?». А Константинов тупо мовчав. Він був у повній прострації, як на мене.

Напередодні ми президією вже ухвалили рішення провести мітинг. Коли я вже ввечері прийшов у Меджліс, я відчував, наскільки ситуація є неординарною. Я терміново скликав Меджліс. Увечері 25 лютого ми підтвердили рішення президії, і ще раз закликали людей прийти на мітинг.

Деякі мої колеги зустрілися з Аксьоновим, який теж оголосив про мітинг, і погодили лінії розмежування на площі перед Верховною радою Криму. Аксьонов говорив, що його головним завданням також є ухвалення таких рішень, які б заспокоїли кримчан і говорили про єдність усіх політичних сил в такий важкий для Криму момент. Нічого ні в поведінці Аксьонова, ні в його риториці мене не насторожило.

– Чому ви не ухвалили рішення зайняти будівлю парламенту і не залишати її 26 січня? Враховуючи, що проросійські сили були фактично вигнані з цієї площі.

– Не зовсім вони були вигнані. Справа в тому, що зрозуміло, кримських татар і всіх тих, хто вийшов з гаслами територіальної цілісності України, було набагато більше, ніж прихильників «Руської єдності». Особливо, десь до 14 години. Потім вже під'їхали автобуси з Севастополя. І сьогодні ми вже знаємо, що цілеспрямовано були зроблені дії, щоб організувати цих людей і відправити автобусами.

Ми намагалися в міру наших можливостей максимально відстежувати все, що відбувається навколо цього мітингу. Десь після двох годин дня мені зателефонував начальник СБУ Криму, який повідомив, що в натовпі є двоє людей з автоматами Калашникова, які можуть в будь-який момент отримати наказ відкрити вогонь. Я запитав, проти кого. Він відповів, що, швидше за все, це не має значення, що вони можуть відкрити вогонь проти будь-якої сторони, щоб спонукати цю велику масу людей на руйнівні дії. Слава богу, цього не сталося. СБУ не змогло виявити цих людей, і ми не змогли їх визначити в цій великій штовханині.

Я розумів, що навколо нас створюється ситуація, коли захоплення нами приміщень Верховної ради Криму, може привести до штурму цієї будівлі. І це як раз буде тим факелом, який підірве Крим. Для нас було дуже важливо не допустити ухвалення парламентом рішень, які могли виглядати, як легітимні, але самим при цьому не допускати дій, які могли бути іншими оцінені, як руйнівні для того, щоб використовувати проти нас збройну силу.

Те, що збройні сили в Криму давали про себе знати, вже було очевидно. 23 лютого в Севастополі вже відбулося так зване народне зібрання, на якому обрали «народного мера». І у нас була інформація про те, що в Криму є велика кількість противників Києва зі зброєю. У нас не було зброї. У нас не було жодного ствола для того, щоб займати приміщення, а потім ще й мати можливість їх утримувати.

Точно такий же підхід у нас був 23 лютого, коли ми провели масовий мітинг на центральній площі (Сімферополя. – Прим. ред.). Я тоді бачив, що нас підштовхують до того, щоб ми зайняли Раду міністрів. Вона була порожньою. Я сказав, що ми зайдемо туди, коли це нам буде треба, а не тоді, коли від нас цього чекають. Я сказав, що ми зайдемо туди групою в декілька чоловік, і ми попросимо Могильова просто звідти забратися, і він забереться негайно.

Але ми не зайшли ні 23-го, ні 26-го лютого, коли була дуже висока ймовірність використання зброї заради створення відкритого приводу для подальшої максимальної дестабілізації ситуації в Криму.
Добившись своєї мети 26-го, ми розійшлися по домівках задоволені тим, що ми врятували себе, врятували Крим, врятували Україну. Якщо ви пам'ятаєте, в той день всі українські та зарубіжні медіа говорили про те, що спроба дестабілізації ситуації в Криму не вдалася, бо прихильники територіальної цілісності України дали відсіч усім противникам нової України.

– Ви згадали 23 лютого, коли відбувався мітинг Меджлісу на площі Леніна в Сімферополі, а в Севастополі в цей день вибрали «народного мера». Також в цей день в Крим приїжджали Аваков і Наливайченко. Ви з ними зустрічалися? Може, Ви щось знаєте про цілі їхнього візиту.

– Ні, я не зустрічався ні з Аваковим, ні з Наливайченком. Я знав, що вони приїхали, що вони приїхали зі своєю програмою. Я зустрічався з Порошенком. Але це було вже не 26-го, а пізніше.

– І ви не знаєте, навіщо приїжджали Аваков і Наливайченко?

– Я знаю тільки те, що писали в пресі. Те, що вони планували взяти екс-президента, але їм це не вдалося.

– Що ви обговорювали з Порошенком? Які у нього на той момент були уявлення про те, що відбувається?

– Я скажу наступне, не тому що він зараз президент. Він був одним з небагатьох народних депутатів України, які себе виявили дуже мужніми громадянами України. Він приїхав з Києва практично один. Я не знаю, може, хтось його і супроводжував, але я принаймні при цьому не був з ним поруч. Він спробував поговорити з усіма в кримському парламенті, хто вже ухвалював рішення про відставку уряду, коли вже пішли заяви з оцінкою подій у Києві. Він був щирий у своєму бажанні встановити контакт з керівництвом Верховної ради АРК з метою застерегти їх від таких кроків, які могли б спричинити незворотні процеси.

Але вже межі поведінки були перейдені тією стороною, і Порошенко не просто не зустрівся з керівництвом Верховної ради Криму, але він був в умовах фізичної небезпеки для себе.

Я вже просто продумую цю ситуацію. Добре, що тоді поруч не було тих, хто міг використати його приїзд для більшої дестабілізації ситуації. В принципі, Порошенко був під загрозою смерті там. Я знаю, про що я говорю. Потім – після декількох тижнів, вже з'явилися люди, які могли віддати такий наказ. Їх просто в цей момент не було у Верховній раді Криму.

– А як себе виявили депутати кримського парламенту в момент вторгнення російських військ?

– 26 лютого, коли я зі своїми колегами постійно пересувався з площі на шостий поверх Верховної ради, в коридорах парламенту були помітні інші люди, яких я не знав. Я не знаю, хто вони були. Ці люди були досить ввічливі, намагалися бути непомітними, але їх було досить багато.

О 15 годині Константинов спустився в зал і сказав про те, що зараз буде реєстрація. Я теж був у цьому залі, був пан Сенченко – народний депутат України, був мій колега Пілунський (Леонід Пілунський, на тот момент депутат Верховної ради АРК – Прим. ред.). Я в голос сказав, що я буду рахувати фізичну присутність, і тому прошу своїх колег реєструватися тільки через свою картку. Реєстрація на табло і мій підрахунок збіглися – 49 депутатів були в залі, не вистачило 2 людини для кворуму. Константинов оголосив, що він продовжує початок сесії ще хвилин на 40, тому що багато депутатів, як він сказав, не змогли своєчасно прибути в зв'язку з тією обстановкою, яка була на вулиці, і пішов до себе на шостий поверх.

Я попросив своїх колег залишитися в залі й обговорити ситуацію, яка склалася. Деякі депутати сказали, що нічого слухати Чубарова, піднялися і пішли. Але більша частина з цих 49-ти залишилася! І я сказав про те, що зараз може бути непоправне. Я вже говорив відкритим текстом, що, за моїми враженнями, Константинов та інші у своїх роздумах всіх заженуть в глухий кут, і не варто зараз ухвалювати жодних рішень. Я запропонував наступного дня зібратися робочими групами, обговорити найбільш актуальні питання у зв'язку з останніми подіями, які відбуваються в Криму. А потім – зберемося на сесію. Частина депутатів щиро мене підтримали. Ви не повірите, серед них і Ковітіді (на той момент депутат Верховної ради Криму, нині «сенатор від Республіки Крим». Відома своїм негативним ставленням до Меджлісу та висловлюваннями, які виправдовують депортацію кримських татар 1944 року – Прим. авт.).

Тоді ситуація так уявлялася, що здоровий глузд перемагає, а такі люди, як Ковітіді завжди намагаються вгадати, що буде далі, і залежно від цього вони висловлюють свою точку зору. Потім Константинов знову спустився і сказав, що сесії не буде, бо немає кворуму. Я, Сенченко й Аксьонов вийшли до людей і оголосили про це.

Тоді ми не знали, що 2 людини в цьому мітингу померли у тисняві. Про це я вже дізнався пізно ввечері, коли мені подзвонили з міністерства охорони здоров'я і повідомили про цю трагічну новину.

– Чи намагалися ви зайти в парламент на засідання, як депутат Верховної Ради Криму, вже після того, як він був захоплений російськими військовими?

– Звичайно, ні. Я не робив цієї спроби. 27 числа я працював з членами Меджлісу. Ви можете не повірити, але ми кілька годин навіть перебували разом з паном Могильовим – людиною, яка своїми діями і своєю поведінкою максимально протиставила себе кримським татарам. Могильов для мене завжди був людиною, яка свідомо намагалася розділити кримських татар, протиставити їх іншому населенню Криму. Це цинік в управлінні.

Але тим не менш, для того, щоб спробувати знайти вихід з тієї ситуації, яка почала вже кардинально змінюватися з 27 лютого, зі входженням великої групи людей зі зброєю та в масках у приміщення Верховної ради Криму і Ради міністрів. Відчуття небезпеки, яка нависла над Кримом, привела до того, що ми намагалися можливими для нас діями запобігти проведенню сесії 27 лютого. Ми працювали з депутатами, обдзвонювали, слухали доповіді начальника міліції, начальника СБУ, доповіді тих, хто моніторив ситуацію у військових гарнізонах. Це був останній день, коли я бачив Могильова в Криму. Мені видається, що до вечора він вже зробив для себе якісь висновки. Більше того, після обрання Аксьонова, він виступив із заявою миролюбного характеру. Він звернувся до кримчан, сказавши, що зміна відбулася, і він бажає удачі новому уряду. Людина, яка знаходилася на цій посаді, спостерігаючи що відбувається збройний переворот, відбуваються неправові дії, що ведуть до зміни уряду, не повинен був так чинити. Він, як голова виконавчої влади Криму, не взяв на себе повноваження з організації та координації дій правоохоронних сил і озброєних сил України. Він мав це зробити.

– Коли адміністративні будівлі та аеропорт Сімферополя вже були зайняті російськими військовими, з ким із української влади ви зв'язувалися?

– Усі ці дні, коли відбувалося оточення і блокада стратегічних об'єктів, українських військових гарнізонів, коли кораблі заходили в порти Криму і вивантажували військову техніку і самих військових, звичайно, я максимально намагався бути на зв'язку і з українськими політиками, керівниками держави та представниками інших держав, зокрема, з послами. Легше сказати, з ким я не контактував у той час. З керівників України я зв'язувався з Турчиновим, Наливайченком, коли він вже був призначений головою СБУ. Крім того, в цей час в Криму перебував Сергій Куніцин, який був призначений постійним представником президента України в Криму. Поки він перебував у Криму, ми певною мірою разом контактували з керівництвом України.

– І що вам пропонували Турчинов та інші керівники України?

– Практично всі пропозиції, які надходили ззовні в Крим, зокрема й від послів провідних держав і міжнародних організацій, зводилися до наступного. Треба виключити хоч які-небудь провокації в Криму, які б дали можливість російській стороні вдатися до широких військових дій. При цьому всі давали запевнення, що найближчим часом міжнародне співтовариство знайде дієві механізми для того, щоб зупинити такий розвиток подій, що відбувалися в Криму.

– Чи правда, що керівники збройних сил України, які перебували в Криму, пропонували Меджлісу взяти зброю, або на зберігання, або для того, щоб озброїти кримських татар?

– Я зустрічався в ті дні з військовими. Ми обговорювали різні питання. Але зброя кримським татарам передана не була. Я скажу чесно, ми обговорювали питання, пов'язані з виконанням українськими підрозділами збройних сил та МВС України своїх повноважень, передбачених законом. Інші питання я з ними не обговорював.

– Який головний урок ви винесли для себе з подій, які відбулися рік тому?

– Навіть у двадцять першому сторіччі жодна держава не може не розглядати питання своєї безпеки з боку всіх сусідів, які її оточують. Жодна держава не може виходити з того, що той чи інший її сусід буде відносно цієї державиповодитися в рамках тих очікувань, які є.

Я думаю, можна назвати помилкою століття державну політику України, яка передбачала, що Росія є не тільки дружньою, а й братньою державою. І тому саме собою обговорення питань про можливість якихось військових конфліктів з Росією розглядалося, як блюзнірство. Ось це було нашою помилкою. Українські політики могли припустити кого завгодно в образі противника, але тільки не Росію, і не росіян.

Чубаров про окупацію Криму