Цьогорічне свято святого Миколая відбудеться для багатьох дітей у надзвичайних умовах. Багато з них втратили домівки внаслідок війни і окупації Криму і частин Донбасу. Деякі діти втратили батьків. Першими на допомогу цим дітям прийшли прості громадяни та громадські організації. Серед них була і «Карітас України», одна із найстарших громадських організацій, яка нині опікується сотнями родин переселенців. Про те, що можуть зробити волонтери, і про те, що повинна зробити держава, ми говоримо із президентом «Карітас України» Андрієм Васьковичем.
Андрій Васькович
– Десь близько 600 тисяч людей були змушені переселитися в інші області України, близько 500 тисяч виїхали за кордон, втікаючи перед тією загрозою, яка перед ними постала. Сьогодні серед переселених осіб є дуже багато дітей. І надзвичайно важливо допомогти зараз у передсвятковий час особливо дітям, щоб їм дати надію, трохи затишку, можливість відчути тепло там, де вони перебувають.
Від 60 до 80 відсотків дітей були свідками насильства, були свідками бойових дій і це надзвичайно сильно вдаряє по дитячій психіці
Велика проблема з дітьми є у тому, що відповідно до повідомлень міжнародних організацій, зокрема системи ООН, від 60 до 80 відсотків дітей були свідками насильства, були свідками бойових дій і це надзвичайно сильно вдаряє по дитячій психіці. Вони потребують великої уваги, щоб також вийти з того посттравматичного синдрому через події, які їм довелося прожити.
«Карітас України» створив кілька програм щодо того, як допомоги людям перезимувати
Багато благодійних організацій, серед них також і «Карітас», намагаються допомогти людям. І тут стоїть перше завдання – допомогти їм перезимувати у ті надзвичайно тяжкі часи. Багато людей живуть у помешканнях, які ще не опалюються чи взагалі не опалюються, і тому «Карітас України» створив кілька програм щодо того, як допомоги людям перезимувати. Це програми, якими «Карітас» міжнародну допомогу передає людям, щоб вони мали кошти на проживання, теплий одяг, допомогу на опалювачі, харчові продукти.
«Карітас України» у тих програмах сьогодні охоплює десь до 25 тисяч людей. Це величезне число, яке вимагає від нас дуже великої організованості, і ми дуже вдячні нашим міжнародним партнерам, – це є партнери з міжнародного «Карітас», американському «Карітас», європейським – за те, що вони нам не тільки допомогли отримати кошти на цю допомогу, але також вислали своїх спеціалістів, щоб цю допомогу ефективно і швидко донести до потребуючих людей.
– Протягом останнього року українське суспільство показало, що воно вміє піклуватися про ближнього. Майже 80 відсотків українців говорять про те, що вони допомагали або армії, або переселенцям. Те, що не може зробити суспільство, що має зробити держава у цій ситуації?
– Якраз першочергова допомога йшла від суспільства, від волонтерів, які згуртовувалися, щоб забезпечити найпотрібнішим ту масу людей, яка була змушена покидати свої домівки.
Держава спочатку і до сьогодні більше координує ці завданням, і очевидно є великі проблеми. Бо держбюджет є порожній, державна казна немає чим забезпечити всі ті потреби, які додатково до загальної фінансової ситуації у державі настали через війну, яка виринула. І тому і благодійні організації, і люди змушені допомагати один одному. Цього року це несамовите народження благодійності серед населення, солідарності серед українського населення. Українське населення взяло на себе основний тягар всіх тих викликів, які стоять перед ним.
Щодо держави, є певні зрушення, є намагання спростити ті механізми благодійної діяльності, але це йде дуже повільним шляхом. Я думаю, що тут політики і парламентарі мусять приглянутися до тих механізмів і спростити можливість надавання допомоги, спростити оподаткування, визначення гуманітарної допомоги, яка надходить із-за кордону. Мушу визнати, є покращання у цьому шляху, але є також потреба спростити ті шляхи, щоби та допомога, яка йде з-за кордону, у простіший спосіб могла доходити до людей.
– Українці особливо турбувалися і за долі тих дітей, які були в дитячих установах на Донбасі. Наскільки змінилося ставлення українців до усиновлення? Чи люди готові також відкрити свої родини для чужих дітей? Чи Ви помітили ці зміни?
Українці розуміють, що без допомоги, без єдності ми не будемо в силі подолати ті труднощі, які у зв’язку із воєнною ситуацією в Україні, постали перед усіма нами
– Я не відслідковував цих подій, тому не знаю, чи змінилася ситуація. Але думаю, що і в тому напрямку воно йде у загальному руслі, що солідарність серед нашого народу, співчуття і бажання допомогти надзвичайно зросло. Українці об’єдналися в одному, вони розуміють, що без допомоги, без єдності ми не будемо в силі подолати ті труднощі, які у зв’язку із воєнною ситуацією в Україні, постали перед усіма нами.
– Іде святий Миколай, наближаються свята. Що можуть зробити наші слухачі для того, щоб допомогти святому Миколаю обійняти усіх тих дітей, які зараз потребують тієї допомоги?
– Є можливість допомагати цілком конкретно у тих починах, які існують. А саме благодійним організаціям допомагати фінансово, для того, щоб ті організації могли конкретно допомагати людям. На сайті «Карітасу України» можна знайти ті акції допомоги, які ми проводимо. Але є й інші способи.
Думаю, що можна індивідуально також підтримувати певні інституції, які займаються допомогою дітям. Влаштовувати групами свято святого Миколая і приносити подарунки. І не тільки подарунки у формі солодощів, але також речей, потрібних для дітей. Багато вже робиться у тому напрямку.
Нещодавно ми мали зустріч із Блаженнішим Любомиром, колишнім главою УГКЦ, який відвідав один гуртожиток, де жили переселенці. Блаженніший відвідав дітей, то була група 50 дітей, віком до 12 років. І що найцікавіше, Блаженніший прийшов із подарунками, але найбільшим подарунком було те, що діти виступали зі співом і зробили йому подарунок і свято. І власне, це є приклад як ми повинні підходити до того. Допомагати дітям – це взаємний подарунок. Ті діти не лише віддячують, а й дарують нам свою радість. І це є якраз дуже важливе у той святковий час.