Кримські журналісти скаржаться на те, що українські ЗМІ пишуть лише про недоліки життя на півострові – мовляв, нехай на колоди у власних очах подивляться. Найцікавіше, що кияни і правда пишуть про власні колоди – на відміну від колег з півострова.
Ось, наприклад, призначили екс-голову кримського комітету із земельних ресурсів Олександра Чабанова боротися з корупцією в Держагентство земельних ресурсів України. Кримчани Чабанова пам'ятають – еталонний зразок кадрової політики часів Януковича. Тоді ще жартували про те, що в Донецьку люди бояться виходити на вулиці, тому що їх ловлять і відправляють на керівні посади в Крим.
Українські ЗМІ пишуть про кого завгодно і що завгодно.
І я розумію емоції жителів півострова. Тому що Олександр Чабанов на цій посаді – це все одно, що Пушилін на чолі комітету боротьби з сепаратизмом на Донбасі. Але ось у чому штука – українські ЗМІ це призначення помітили. І написали. І ще написали. І, судячи зі стрічки фейсбука, ще неодноразово напишуть. І це нормально. Тому що Україна – це та сама історія, коли країна змінилася, а чиновники – ні. Але їм доведеться змінюватися – у них просто не буде вибору.
І точно так же українські ЗМІ пишуть про кого завгодно і що завгодно. Про недоліки Порошенка і Яценюка. Про корупцію в МОЗ і міністерстві оборони. Про паркетного Гелетея і проблеми майбутньої коаліції. Критикують добровольчі батальйони і нову владу. Міркують про те, які проблеми приніс країні Майдан і обговорюють помилки Нацбанку.
Йдеться про те, що журналісти вільні у виборі тем та об'єктів для критики
Фактично, йдеться про те, що журналісти вільні у виборі тем та об'єктів для критики. І навіть дискусія про Крим нерідко зводиться до того, що Україна сама винна в тому, що він двадцять три роки пробув у складі країни, але так і не став ментально її частиною.
Тому що це і є журналістика – яка є ще одним елементом в системі колективних стримувань і противаг. Та сама, яку називають «ланцюговим псом демократії» – просто тому, що вона по суті своїй має фрондувати чиновнику. Редакції можуть бути різними – професійними і дилетантськими, графоманськими та експертними. Але, в кожному разі, їх завдання – це стежити за тими, хто в силу посади має доступ до ресурсів.
І я б хотів дізнатися у колег з Криму – скільки критичних матеріалів про діяльність Аксьонова та Константинова вони підготували з моменту референдуму? Кому вдалося написати матеріал про корупційні скандали в оточенні Володимира Путіна? Чи зміг хтось покритикувати російського гаранта?
В Україні не один десяток авторів написав про те, що рішення Порошенка тягти в політику свого сина – це помилка. А хто з кримських журналістів може написати хоч що-небудь про долю дочок Путіна?
Хто з вас готовий покопатися в минулому повпреда Белавенцева? Або в біографії Дмитра Козака? Хто з російських чиновників першого або навіть другого ешелону опинявся під вогнем журналістської критики? В Україні не один десяток авторів написав про те, що рішення Порошенка тягти в політику свого сина – це дурість і помилка. А хто з вас може написати хоч що-небудь про долю дочок Володимира Путіна? Ви хоч знаєте, де вони живуть взагалі?
Так, українські ЗМІ пишуть про кримську реальність і нерідко видають «соломинки» за «колоди». Але вони хоча б помічають колоди в своїх власних очах. А що можете ви – крім того, що лаяти українську реальність? Що вам дозволено? Де ваша червона лінія?
Навіть ті видання, які ви поблажливо називаєте «російською ліберальною журналістикою» – це всього-на-всього журналістика, вільна у виборі тем і в пошуку відповідей на ці теми. Сьогодні цей простір скорочується з кожним місяцем – вже зараз більш-менш вільні від держави видання можна перерахувати на пальцях двох рук. Але це не означає, що є «ліберальні» і «патріотичні» ЗМІ. Це просто означає, що є ЗМІ і не ЗМІ. Одні можуть говорити про все, крім того, що заборонене законом, а інші – лише про те, що дозволене власником. Відчуваєте різницю?
Так, українські журналісти частіше акцентують увагу на недоліках нового життя півострова, ніж на тому, що в Криму змінилося на краще. Але вони точно так же пишуть і про те, що прогнило в їх власному «данському королівстві». А що зможете ви покласти на другу чашу терезів, якщо комусь спаде на думку порівнювати?
Павло Казарін, кримський оглядач Крим.Реалії
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції