«Люди думають, що з ними такого не станеться»: як не потрапити в сучасне рабство

У 2020 році Всесвітній день боротьби з торгівлею людьми відзначали 30 липня. За даними ООН, щороку тисячі чоловіків, жінок і дітей потрапляють до рук торговців людьми як у себе вдома, так і за кордоном. Часто це відбувається під виглядом працевлаштування за кордоном, на яке погоджуються самі жертви. З 2014 року, після початку російської анексії, Крим юридично став «сірою зоною», яку вже намагалися використовувати для транзиту торговці людьми.

Про те, які форми має торгівля людьми та на що потрібно звернути увагу при працевлаштуванні, щоб не потрапити в рабство, в ефірі Радіо Крим.Реалії розповіли прессекретар Державної прикордонної служби України Андрій Демченко, координатор представництва міжнародної громадської організації А21 Катерина Яковенко і директор громадської організації «Ла Страда» Марина Легенька.​

– Останніми роками слідчі органи України повідомляли про випадки торгівлі людьми, пов'язані з окупованим Кримом. Так, у травні 2019-го в Одеській області ліквідували канал торгівлі людьми, яких везли через півострів до Росії та Ізраїлю. Андрій, розкажіть докладніше.

Демченко: Держприкордонслужба – один із суб'єктів протидії злочинам, що пов'язані з торгівлею людьми. Звісно, ми працюємо спільно з іншими правоохоронними органами, зокрема, з Національною поліцією, прокуратурою. У травні 2019 року вдалося виявити групу, яка планувала налагодити канал торгівлі людьми, щоб транзитом через Крим переміщати їх у Росію і надалі до Ізраїлю. Жертвами були жінки, яких там мали намір використовувати в сексуальній експлуатації. Однак ми поки не можемо говорити про системність використання транзиту через тимчасово окупований Крим у цих цілях. Судячи з усього, це досить складний маршрут для організаторів. У більшості випадків для доставки людей до Ізраїлю або інші країни вони використовують аеропорти. Я б радив тим, хто щось запідозрив під час такого транзиту, відразу озвучити свої підозри співробітникам Держприкордонслужби – вони, зрозуміло, не допустять вивезти таких людей із країни. Тут потрібно не боятися заявити про те, що відбувається щось незаконне.

– Дякую. Катерино, наскільки поширена проблема потрапляння в сучасне рабство?

Яковенко: На жаль, вона дуже поширена, такі мільярдні кримінальні бізнеси досить стійкі. Звісно, злочинці зацікавлені в тому, щоб надалі розвивати їх і отримувати свої доходи. При цьому дуже складно довести склад злочину, тому для трафікерів ризик низький – тих, хто вербує людей і використовує їх для експлуатації. До цього можна додати нестабільний економічний стан у багатьох країнах, фінансові питання та низький рівень обізнаності. Тут проблема не в тому, що люди не знають про цю проблему – просто часто вони не співвідносять її з тим, що може статися саме з ними.

– Як розпізнати, що вас намагаються відвести в рабство?

Яковенко: Ще на етапі вербування можна розпізнати недобросовісного роботодавця: якщо, наприклад, вас сильно кваплять, тобто говорять, що рішення потрібно схвалювати прямо зараз, вакансія шикарна, на неї черга. Таким чином вам не дають подумати та схвалюють рішення за вас. Якщо йдеться про агентство з працевлаштування, дуже важливо з'ясувати, чи є у нього ліцензія, досвід роботи, хороші відгуки. Часто ліцензія може бути на зовсім інший тип послуг: наприклад, ви шукаєте місце будівельника в європейській країні, а у агентства є ліцензія на працевлаштування стюардес де-небудь в Об'єднаних Арабських Еміратах.

Пам'ятайте, що без трудової візи у вас немає прав на офіційне працевлаштування, а якщо воно неофіційне, то ви дуже ризикуєте. Надалі можна буде довести, скільки годин ви відпрацювали, яку саме роботу ви робили, які були домовленості з приводу оплати. Звертайте увагу на трудовий контракт: якщо є якісь розмиті формулювання, якщо не все там зрозуміло, якщо документ викладено іноземною мовою, а вам навіть не дають забрати його з собою, щоб показати юристу або незалежному перекладачеві, і при цьому наполягають на підписанні, треба відмовитися.

– Ці вербувальники – які вони самі? Що може викликати підозри?

Яковенко: ​Вербувальники – дуже розумні люди, вони знають психологію і вміють маніпулювати. Вони знають, як піднести все це: мовляв, у них якісний продукт, і вам дуже пощастило, що вас вибрали, тому потрібно негайно все підписувати. У такій ситуації дуже важливо абстрагуватися, менше слухати та більше читати. Якщо в контракті прописані штрафні санкції, але вам розповідають, що вони не наберуть чинності, це просто формальність і так усі контракти підписуються – повірте, якщо це прописано, це має значення, і усні домовленості буде надзвичайно складно довести. Роботодавця потрібно вивчити: пошукати в Інтернеті, хто це, які відгуки. Причому, не три схвальні відгуки, які розкидані всією мережею, а якісну інформацію. Як правило, якщо роботодавець неблагонадійний, про нього будуть негативні відгуки. Важливо знайти їх і вчасно звернути на це увагу.

– Яка ситуація з торгівлею людьми в Україні? Міжнародна організація міграції повідомляла, що в першій половині 2020 року в країні ідентифікували понад 800 постраждалих від цих злочинів – це на 40% більше, ніж у першій половині 2019-го. Це означає, що стало більше випадків, або ж їх почали краще виявляти?

Яковенко: ​Насправді тут дві крайності: зростає і кількість випадків, і рівень усвідомленості наших громадян. Проходять тренінги, семінари, просвітницька діяльність, як на рівні держави, так і на рівні громадських організацій. Люди вже розуміють, що таке торгівля людьми. Можливо, вони більше асоціюють це з тим, що людину викрали і змусили працювати, а не з тим, що вона сама схвалила неправильне рішення і поїхала працювати кудись за кордон або навіть на території України або Росії.

Звісно, зараз карантин через коронавірус дуже вплинув на рівень безробіття, і найближчим часом, особливо після відкриття кордонів ми чекаємо, що люди поїдуть працевлаштуватися в інші країни, і попит при цьому перевищуватиме пропозицію робочої сили. Це означає, що вони зіткнуться з неблагонадійними роботодавцями. До речі, якщо людина після одного свого подібного досвіду не реабілітована, не зрозуміла, що сталося, то може і далі потрапляти в схожі ситуації. Звісно, економічна ситуація і в Україні, і в Росії – складна, але це багато в чому і наша відповідальність: наскільки добре ми знаємо наші права? Якщо у нас є право на зарплату, вона повинна бути виплачена не через два місяці, ми не повинні терпіти. Потрібно звертатися до відповідних органів і шукати інше працевлаштування.

– А як щодо Росії й анексованого Криму, який вона де-факто контролює?

Яковенко: Не хотілося б сильно критикувати Росію, але тут складно щось говорити. Кількість випадків ідентифікації потерпілих від торгівлі людьми настільки мізерна мала на тлі масштабу проблеми, що нам навіть приблизно складно сказати в відсотковому співвідношенні, скільки людей вдалося ідентифікувати із загальної кількості постраждалих.

Громадські організації стверджують, що йдеться про тисячі, мільйони людей, але сама держава оголошує статистику на кшталт «три випадки у 2019 році». Це взагалі ні про що. Адже якщо держава не виділяє кошти ні на профілактику, ні на реабілітацію, то, звісно, кількість виявлених випадків буде мізерно малою. Сумно, що в Росії немає координатора дій. Безумовно, повинні бути окремий підрозділ у правоохоронних органах, соціальні центри, соцпрацівники, ті, хто займається профілактикою – але при цьому потрібен один координатор, який прописував би програму і стратегію розвитку.

– Спасибі, Катерино. Марино, які ще бувають способи потрапити в рабство, крім працевлаштування?

Легенька: ​Це може бути і туризм, і виїзд для організації шлюбу. Є загальні рекомендації: людина повинна знати точну адресу, куди їде, обов'язково мати на руках укладений контракт, якщо це працевлаштування, а також оформлену візу, відповідну меті поїздки. Необхідно залишити цю адресу, за якою ви подорожуєте, близьким і знайомим людям вдома – вони повинні знати, де в разі чого вас шукати. Паспорт потрібно обов'язково залишити при собі – його ні в якому разі не можна віддавати під будь-яким приводом, наприклад, якщо вас обіцяють зареєструвати при в'їзді в іншу країну.

– Ймовірно, залишившись без документів, багато жертв торгівлі людьми побоюються свій нелегальний статус і в тому числі тому не звертаються за допомогою. Де вони насправді можуть її отримати?

Легенька: У такому випадку необхідно звертатися в посольство своєї країни та до поліції. Перше, що треба сказати, це як раз те, що у вас відібрали паспорт, що ви перебуваєте в критичній ситуації. В такому випадку посольство обов'язково надасть підтримку своєму громадянинові, і так само відреагують органи поліції. У більшості країн те, що людину позбавили паспорта, вже сприймається як маркер, щоб діяння так званих роботодавців були кваліфіковані за відповідними кримінальними статтями, пов'язаними з торгівлею людьми. Тому ніяких страхів щодо звернень за допомогою в поліцію бути не повинно – це якраз той орган, який повинен допомогти в такій ситуації.

(Текст підготував Владислав Ленцев)