Спеціально для Крим.Реалії
ОМОН кийками вибиває в росіян прагнення виходити на протести. Сама ідея вуличних маніфестацій сприймається в Росії як крамола. Але в цьому й полягає головна проблема Росії.
У російський «майдан» і правда заледве віриться. Поки рядові б'ють платників податків, їхній командир обіцяє побити автора антикорупційних розслідувань.
На цьому тлі складно повірити в намети на Красній площі. У сцену навпроти ЦУМу, з якої стануть виступати опозиціонери. Не буде ні кухні в Історичному музеї, ні «автомайдану» на Бульварному кільці, ні переговорів про передчасні вибори.
Проблема в тому, що російська влада готова підвищувати ставки куди крутіше, ніж це готові робити городяни. Будь-яку нову Болотну просто віддадуть на поталу «козакам» та ОМОНу. Якщо вони не впораються ‒ долучать армію. Змагання на міцність тестикул Кремль не наважиться програвати.
Будь-яку нову Болотну просто віддадуть на поталу «козакам» та ОМОНу
Для того, щоб протистояти Левіафану, потрібно бути готовим пропорційно підвищувати ставку ‒ як це було в Києві. Побили студентів ‒ на площу вийшли десятки тисяч. Ухвалили репресивні закони ‒ полетіли «коктейлі Молотова». Розстріляли протестувальників ‒ вулиця змусила Януковича втекти. Той, хто перший відступає в такому протистоянні ‒ програє.
У Москві така схема навряд чи спрацює. А тому «майдану» й справді не буде. І в цьому проблема.
Тому що в Кремлі так і не зрозуміли суть Майдану. Він не був революцією в класичному сенсі ‒ коли натовп зносить інститути дочиста й потім починає формувати все з нуля. Майдан був повстанням проти Януковича, яке, в підсумку, закінчилося ротацією еліт. При цьому сама держава вистояла, а змінилася лише архітектура внутрішніх взаємозв'язків.
По суті, Майдан ‒ це доведений до екстремуму запит на еволюцію. І єдина альтернатива йому ‒ це тотальний злам системи.
Потрібно розуміти, що сучасна Росія ‒ при всій своїй зовнішній монументальній стабільності ‒ це країна, в якій з кожним днем лише накопичуються внутрішні виклики. Конфлікти між регіонами та центром. Між різними групами впливу. Між людьми з президентського оточення ‒ за доступ до бюджетних потоків.
Майдан ‒ це доведений до екстремуму запит на еволюцію
Якщо нафта дорожчатиме ‒ у Москви буде фінансовий вогнегасник, щоб гасити будь-які іскри. А якщо не буде?
Система стає крихкою не тільки через чиїсь цілеспрямовані дії. Не тому, що хтось вирішує її власноруч демонтувати. Вона часом стає крихкою в силу внутрішніх системних суперечностей і зношення. Приклад Радянського Союзу більш ніж красномовний.
І в той момент, коли вона йде в рознос ‒ все залежить від здатності взяти на себе відповідальність. Або в цій якості виступають еліти, або опозиція. У деяких випадках на сторону опозиції стає вулиця ‒ як це сталося в Києві. Але якщо ви знищили опонентів і забили палицями городян, то ваші перспективи туманні.
Москва власноруч позбавила своїх громадян права на суб'єктність. Забравши у них вибори, заморозивши політичну систему, оголосивши будь-яку не санкціоновану владою активність злочином. Людей просто відучили об'єднуватися заради захисту того, у що вони вірять, переконавши їх, що «тим, хто нагорі, краще знати». Кремль йшов на все це зі страху перед «майданом», який може зажадати змін. Але загроза державі походить не тільки від вулиці ‒ її цілком здатні принести обставини.
Якщо населення активне ‒ воно здатне перешкодити найгіршим сценаріям. І буде байдуже спостерігати за тим, що відбувається ‒ якщо кийки придушили в ньому будь-яку пасіонарність на рівні інстинктів. У 1991 році саме це привело до того, що розпад Союзу був схожий на кабінетну гру ‒ за межами великих міст вулиці кишіли чергами, а не мітингами.
Так, у Росії не буде «майдану». Ні того, що з сердитими городянами на Болотній. Ні того, що з шахтарями, які перекривають дороги. Тільки нічого втішного для Кремля в цьому немає. Якщо ви відучуєте своїх громадян мати власну точку зору ‒ то не чекайте, що вони її виявлять у критичний момент.
Тому що в цьому випадку вони не стануть виходити навіть для того, щоб захистити країну від нового 1991-го.
Ми це все вже проходили.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
