Спеціально для Крим.Реалії
Конспірологія – мабуть, найкращий тест на ідіотів. Будь-яка велика трагедія виявляє людей, переконаних у тому, що «просто так нічого не відбувається». Хоча їхнє власне існування – прямий доказ зворотного.
Вибухи в Бельгії стали лакмусом. Користувачі соцмереж починають глибокодумно шукати відповіді на запитання «кому це вигідно», і дуже скоро вказівний перст направляється на Москву. У цьому змаганні конспірологів узяв участь навіть голова СБУ Василь Грицак, який наголосив, що вибухи могли стати «елементом гібридної війни». Проблема в тому, що голова СБУ навіть не розуміє, що його слова, не мають доказів і висловлені у формі припущення, дозволені приватній особі, але не очільнику спецслужби. І що вони зруйнують і без того хиткий рівень політичної кредитоспроможності офіційного Києва в очах решти світу.
Випробування дурістю
Характерно, що сама Україна вже проходила через таке ж випробування – коли був збитий малайзійський «Боїнг» у небі над Донбасом. У той момент усі коментатори розділилися навіть не на тих, хто покладав провину на Київ, і тих, хто звинувачував Москву. Вододіл був куди глибшим: він проходив між тими, хто був переконаний, що «Боїнг» збили зі злого наміру, і тих, хто вважав, що всьому виною трагічний збіг.
Тому що в логіці Києва пасажирський літак помилково збили сепаратисти, які були переконані, що стріляють в український військовий транспорт. У той час, як у Москві й Донецьку досі запевняють усіх, що українці стріляли в пасажирський лайнер навмисне – щоб підставити «Новоросію». Причому ті, хто відстоював версію про «злий умисел українців», точно так же використовували ритуальні фрази про «quo prodest».
Межа між цими двома таборами доволі проста. У першому зібрані прихильники конспірологічної свідомості, які не вірять у трагічні випадковості і збіги. А в другому таборі зібрані ті, хто допускає, що саме випадковості і збіги нерідко правлять нашим світом. Навіть, якщо це трагічні випадковості.
Можуть чергуватися декорації, обставини життя, кількість змінних, що нас оточують, але душа незмінна
Утім, конспірологія не вдиралась у нашу повсякденність – вона ніколи до неї й не зникала. Булгаков мав рацію – люди ніколи не змінюються. Можуть чергуватися декорації, обставини життя, кількість змінних, що нас оточують, але душа незмінна. І теорія змов залишається частиною нашого світовідчуття.
Нове середньовіччя
Первісна людина бачила у блискавках знамення богів. Точно так сьогодні в будь-якій події, що виходить за рамки буденності, ми бачимо підступи «світового закулісся» або «кремлівських ляльководів». Зміщення акцентів не змінило суті – в уявленні більшості боги лише спустились на землю, але точно так само чинять свій суд над роз'єднаним первісним натовпом.
Усіх конспірологів ріднить одне: у їхніх міркуваннях обов'язково є якась зовнішня надсила, яка контролює все, що відбувається. Випадковостям немає місця – будь-яке явище вписується у контекст, навіть якщо це суперечить логіці й здоровому глузду. Люди – пішаки. Свободи волі не існує. Збігу обставин – також. Збіги, ексцеси, випадковості оголошуються частиною масштабного плану, в якому не може бути вад. Якщо щось десь іде не так – значить, це було заплановано.
Конспірологія схожа до астрології. В обох випадках звичайні люди не мають відношення до того, що відбувається в їхньому житті – усьому виною рух небесних світил чи ж таємничі диригенти з найстрашнішого і непізнаного закулісся. Різниця умовна – в одному випадку провина за те, що відбувається, списується на умовні «сили природи», в іншому – на точно таку ж недосяжну й некеровану злу й усвідомлену волю.
Люди захищали себе тим, що придумували собі могутніх ворогів. Саме злі духи були винні в засухах і неврожаї, стихійних лихах і масових епідеміях
Середньовічний селянин був щиро переконаний, що грім гримить від того, що Ілля-пророк у небі на колісниці катається. Власне, не було сенсу пояснювати йому про фізику реальності, що оточувала його: не зрозумів би. Люди захищали себе тим, що придумували собі могутніх ворогів. Саме злі духи були винні в засухах і неврожаї, стихійних лихах і масових епідеміях. Заодно людство винаходило собі талісмани й ритуали, які мали захистити від негараздів і поневірянь.
Ішов час. Поступово наука давала пояснення всьому тому, що нещодавно було прийнято списувати на злу потойбічну волю. Блискавка, що вдарила в дерево, переставала бути знаменням, перетворюючись лише на прояв фізичних законів. Епідемії втрачали ореол божественного провидіння, стаючи рядовим наслідком побутової антисанітарії. Вже до початку ХХ століття людина позбулася більшості тих міфів, якими вона заспокоювала себе упродовж багатьох століть. Адже якщо тебе оточують могутні сили, а ти сам – лише гвинтик у їхніх іграх, то який з тебе попит? Знай живи собі, радуйся світанкам і вечорам, не думай про складне, адже все одно воно від тебе не залежить.
Але всесвіт порожнечі не терпить. Унаслідок того, що наука зриває з довколишньої реальності пелену сакральності, зросла складність того, що було прийнято називати «громадським світоустроєм». І ми замінили віру в духів, домовиків та іншу побутову нечисть вірою у глобальну змову.
Земне закулісся
Двадцяте століття цьому сприяло якнайкраще. Все минуле століття проминуло під маркою глобального протистояння – кілька поколінь виросло в атмосфері ідеологічних війн. Ми так довго привчали себе бачити в геополітичних опонентах не конкретних живих людей, а «темні сили», які тільки те й роблять, що нас «злобно гнітять», що самі в результаті в це повірили. І тепер украй складно від цього міфу піти.
Роль «темних сил» в умах архаїчно влаштованої свідомості тепер виконують зовнішні вороги. Неважливо при цьому, як вони називаються: «вашингтонський обком» чи «рука Кремля» – обидві ці категорії гарні своєю демонічністю. Вони зобов'язані виступати за все погане і проти всього хорошого. Спроба раціоналізувати мотиви великих гравців вже є замахом на такий світогляд: Захід жахливий, бо «євросодом», а Схід поганий, бо «орда».
Сильні гравці дійсно диктують слабким свої правила гри, а агенти впливу – зовсім не вигадка радянської пропаганди чи колективного Голлівуду
Тут варто зробити застереження: існування геополітичних інтересів ніхто не спростовує. Сильні гравці дійсно диктують слабким свої правила гри, а агенти впливу – зовсім не вигадка радянської пропаганди чи колективного Голлівуду. Йдеться лише про те, що ми пристосували реалії сучасного світу до образу мислення столітньої давності – і відмовляємося бачити півтони.
Бути може, головна наша біда в тому, що ми не здатні прийняти принцип «бритви Хенлона». Він доволі простий: не шукайте злого умислу в тому, що цілком може бути пояснене дурістю. Простіше кажучи – треба визнати, що в світі існують збіги, випадковості й особисті відносини. Не варто чиюсь обмеженість пояснювати запаморочливою прозорливістю. Шахові партії, звісно, захоплюють своєю красою, але нерідко сильні світу цього на шахових дошках грають у звичайного «чапаєва».
Напевно, наша колективна біда саме в тому й полягає, що ми ніяк не побачимо навколо людей. Замість цього ми привчені бачити кого завгодно: богів, що спустились на землю, але, як і раніше, чинять свій суд, ворогів, які мріють лише про те, як зробити нам гірше, геніальних лиходіїв, які плетуть змови з витонченістю професора Моріарті. Нам добре й затишно жити в конспірологічних побудовах, які, з одного боку, дозволяють чітко розмежувати світ на «своїх» і «чужих», а з іншого – знімають із нас відповідальність за те, що відбувається, адже як можна протистояти «богам» і «геніальним лиходіям» і про що можна домовлятись із «орками», охочими випустити нам кишки?
Наш світ куди більш людський, ніж ми звикли думати. А тому зворотний бік будь-якої змови – збіг, будь-якого цілеспрямованої дії – випадковість, кожної складної схеми – волюнтаризм. Хтось вважає, що за допомогою збігів Бог зберігає анонімність – нехай так. Але наше майбутнє творимо ми самі.
І не варто нас самих переоцінювати.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
