У серпні 2023 року українська версія американського чоловічого журналу Playboy – уперше за довгий час – випустила друкований варіант видання. Редакція журналу у своєму офіційному повідомленні на сайті назвала цей випуск «історичним». «Ми дотримувались головних цінностей бренду, взявши до уваги сьогодення. Друкуючи наклад, ми висловлюємо подяку бійцям ЗСУ, які виборюють для нас право, власне, створювати та розповсюджувати журнал», – йдеться у повідомленні. Героїнею обкладинки «історичного» випуску стала кримчанка – модель Ірина Білоцерковець.
24 лютого 2022 року, коли Росія розпочала повномасштабне вторгнення в Україну, Ірина Білоцерковець разом із сім'єю перебувала у Києві. Але вже 26 лютого вирішила разом із дітьми залишити українську столицю та перебратися на захід країни – до Івано-Франківська. Дорогою машина Ірини потрапляє під російський обстріл.
Я лежу і розумію, що це смерть
«Це якась мить. Постріл – все у мене. Розумієте, постріл у голову – його неможливо передати словами. Я лежу і розумію, що це смерть. Жодних інших варіантів. Гальмую машину, з кнопки її глушу і дітям встигаю сказати: «Люблю вас, пригніться, я вмираю», – згадує Ірина у розмові з Крим.Реалії.
На межі життя та смерті
Після обстрілу Ірина отямилася вже в лікарні. Травма була настільки важка, що довгий час дівчина була підключена до штучного дихання, не могла нічого бачити і говорити. Ірина розповідає, що головною мукою для неї було незнання того, що сталося з її дітьми. Саме про дітей вона спитала, коли нарешті змогла говорити.
«Сказали, що з дітьми все гаразд, але я все одно ці слова до кінця не могла прийняти, бо знала, що, можливо, так кажуть, щоб далі мій стан не погіршився», – розповідає кримчанка Крим.Реалії.
На той момент в Україні Ірині не могли допомогти, і її сім'я вирішила евакуювати її до Німеччини. Лікарі хвилювалися, що дівчина не витримає дорогу. Але Ірина змогла. У Німеччині на неї чекали складні операції. «Робиться 3d модель, робиться сітка, 10 годин операції, розріз у мене йшов звідси і сюди, і обличчя було знято. Моє обличчя було схоже на футбольний м'яч, тобто все у шрамах... Я була просто Франкенштейном», – каже Ірина.
Білоцерковець втратила ліве око, але наслідки російського обстрілу не лише «в естетиці», пояснює дівчина у розмові з Крим.Реалії.
У мене тут лише метали, лише шкіра. Немає ні м'язів, ні жирової тканини
«Око в цій історії – це найнезначніше. Тому що у мене велика закрита черепно-мозкова травма, де відсутня просто цілісність черепа, ну, і струс мозку з усіма наслідками. У мене тут лише метали, лише шкіра. Немає ні м'язів, ні жирової тканини, нічого», – розповідає Ірина.
Проте після всіх операцій у вересні 2022-го Ірина вирішує повернутися додому до Києва.
Модель з обкладинки Playboy
Коли 2023 року редакція української версії журналу Playboy вирішила організувати благодійний проєкт Women stay strong, «присвячений найкрасивішим у світі українським жінкам, які постраждали внаслідок війни» (цитата з презентації проєкту Playboy – КР), вони зв'язалися з Іриною Білоцерковець.
Ірина погодилася на фотосесію одразу. Хоча ще рік тому – після всіх операцій і повернення додому – жінці було нелегко. Довгий час їй хотілося просто «не відсвічувати».
«Мені було важко прийняти себе, свій стан, здоров'я, свій зовнішній вигляд. Я дуже різко постаріла років на 10. Тому що, ну, таке пережити, навіть постійний біль і стрес, і мені не хотілося себе десь якось показувати або щоб мене бачили. Ось жива і жива, сім'я і все – я займаюся лише цим», – згадує Ірина у розмові з Крим.Реалії.
Однак вона знаходила сили займатися спортом – вона завжди це любила. Ірина викладала відео зі спортзалу в соцмережі, і їх побачили її знайомі. Та почали писати слова підтримки й захоплення.
Люди, які зі мною спілкувалися, вони говорили, що це надихає
«Ось минув рік і щось у мені відкривається, що ось я знову живу, я можу. Люди, які зі мною спілкувалися, вони говорили, що це надихає, тому що люди від самих подій, що відбувалися, впадали в депресію, почувалися погано, а от – відбувається ось таке, а людина продовжує жити. Їх це надихало. Мені так почали говорити і якось мене це також надихнуло», – розповідає Ірина.
«Я ще, як і раніше, навіть приваблива»
Ірина каже, що любить красивих людей і для неї Playboy – саме про красу.
«Знаєте, кожен же бачить те, що він може бачити, і я не бачу ніякої там сексуалізації чи вульгарщини. Для мене є краса, а є не краса. Чи це маніфест? Напевно, це був маніфест для самої себе: що я ще, як і раніше, навіть приваблива», – пояснює Білоцерковець.
Фотосесію для журналу вона називає річчю, яка допомогла «розквітнути».
Про коментарі в соцмережах
Вихід журналу з Іриною на обкладинці не міг залишитися непоміченим у соцмережах. При цьому, до появи фотосесії в Playboy, деякі люди Ірину жаліли, згадує вона: «Ось прямий жаль, як до тих, хто постраждав, – бідна людина».
З появою журналу багато хто починає писати в соцмережах Білоцерковець про те, що вона їх надихає. Однак, коли в одному з інтерв'ю Ірина згадує рід занять свого чоловіка, вона починає отримувати неприємні коментарі.
Чоловік Ірини – Дмитро Білоцерковець. Він – депутат Київської міської ради від фракції «УДАР Віталія Кличка» і член постійної комісії Київської міської ради з питань бюджету, соціально-економічного розвитку та інвестиційної діяльності. Дмитро родом із Севастополя та у 2013-2014 pp. був активним учасником руху «Євромайдан-Крим».
«І тоді вже зовсім інша історія: я стала уособленням свого чоловіка. Вже не бачили в мені жінку, не бачили в мені травми, не бачили нічого. Пішли засудження, «чому Playboy» вже забули, що зі мною, і обговорювали просто картинку і становище мого чоловіка», – розповідає Білоцерковець.
Проте більшість коментарів на її фотосесію – позитивні, розповідає Ірина для Крим.Реалії.
Підтримка українських військових
Влітку 2023-го Ірина поїхала разом із «Культурним десантом» (організація, що об'єднує українських митців, які дають концерти на лінії фронту, у військових шпиталях та в деокупованих містах, а також є авторами різних мистецьких, психологічних та освітніх проєктів – КР) презентувати журнал із собою на обкладинці українським військовим, які перебували в Запорізькій області.
Те, що я там відчула… там така аура, такий дух, військові – така міць. І я була під враженням
«І ця поїздка, вона залишилася у моєму серці назавжди, бо, по-перше, ми не знали, де ми будемо. А нас вивезли на першу лінію. І те, що я там відчула… там така аура, такий дух, військові – така міць. І я була під враженням», – згадує Ірина. Каже, що її бажанням було підтримати військових, а вийшло навпаки.
«…Підтримати хлопців і сказати, що ми не здаємося, незважаючи ні на що, незважаючи на наші ушкодження. Ми їм дякуємо за наші врятовані життя та за те, що вони нас захищають і своє життя підставляють під ці удари. І в той же момент вийшло так, що я отримую найпотужнішу підтримку від них… Вся розмова, підтримка. Це незабутньо. Я поїхала і не зрозуміла, хто кого підтримував більше», – розповідає Ірина.
Двічі залишала дім через Росію
Ірина народилася в Севастополі, закінчила там університет, згодом збудувала успішну кар'єру лікаря. Білоцерковець каже, що ніколи не планувала їхати з рідного міста, поки не стався 2014 рік та анексія Криму Росією.
У лютому ми спостерігаємо цих людей – з невідомими знаками, у захисній формі
Жінка чудово пам'ятає появу на півострові «ввічливих людей» – їх від севастопольців вирізняла навіть манера говорити.
«У лютому ми спостерігаємо цих людей – з невідомими знаками, у захисній формі, просто всі як ніндзя, які перебувають на території міста… Це були росіяни: як і військові, так і привезені з території Росії, яких видавали за громадян Севастополя», – згадує вона.
Ірина разом із чоловіком ходила на проукраїнські мітинги в Севастополі. Каже, що дуже добре знає місцевих – вони просто не могли вийти на мітинг за Росію.
На мітинг «за Росію», ну, ось ніхто не міг вийти з боку Севастополя
«Севастополь, якщо ось брати відверто, це такі люди ліниво-лайтові, вони не підуть кудись, у них все гаразд. Місто досить забезпечене, їм не треба кудись іти – за якоюсь підтримкою. Місто і військових, і плаваючих цивільних і тих, хто веде бізнес. У нас всі жили – середній і вищий за середній рівень. І тому на мітинг «за Росію», ну, ось ніхто не міг вийти з боку Севастополя», – розповідає Білоцерковець у розмові з Крим.Реалії.
Втім, у міру того, як Росія за допомогою «ввічливих людей» почала займати Кримський півострів, сім'я Ірини вирішує залишити рідне місто і перебратися до Києва. Спочатку поїхав її чоловік, потім сама Ірина з дітьми. Севастополь став для неї «чужим», каже вона.
Обов'язково повернеться до Криму
Вже після анексії Криму Росією Ірина кілька разів приїжджала до Севастополя в гості до батьків. Говорить, що Севастополь став «іншим».
Коли ти десь подорожуєш, де є море, ти завжди бачиш такі уривки Севастополя, уривки Криму
«Місто стало змінюватися. Місто було багате. Усі більш-менш заможні виїхали… Місто ж, насамперед, роблять люди, і ось – це найважливіше. Тому дуже сильно відрізняється «до» та «після», саме настрій міста. Місто стало таким, як пошарпане, зубожіння таке», – згадує Білоцерковець у розмові з Крим.Реалії. – Одного разу на мене напали та обізвали «сепаратисткою», і я не могла зрозуміти чому. У мене була сіра футболка, а на ній «смайл» у вигляді американського прапора. І біжить чоловік, тицяє в мене пальцем і кричить: «Сепаратистка». Їх, звісно, там сильно «загорнули» потім, у плані того, що вони були дуже агресивні до всього налаштовані, і щодо України».
Востаннє вдома у Севастополі Ірина була у 2016 році. Пізніше з Криму виїхали і її батьки – перебралися ближче до доньки. Зв'язків із Севастополем у Ірини практично не залишилося. І все одно, каже вона, перше, що зробить після звільнення Криму від російської влади, повернеться додому.
«Тих, хто там народився, постійно тягне туди. І коли ти десь подорожуєш, де є море, ти завжди бачиш такі уривки Севастополя, уривки Криму. І їдеш такий: «Тут, як у Криму. Ой, а тут схоже на Севастополь». Воно у серці», – розповідає кримчанка.
Роскомнагляд (Роскомнадзор) намагається заблокувати доступ до сайту Крим.Реалії. Безперешкодно читати Крим.Реалії можна за допомогою дзеркального сайту: https://dfs0qrmo00d6u.cloudfront.net. Також слідкуйте за основними подіями в Telegram, Instagram та Viber Крим.Реалії. Рекомендуємо вам встановити VPN.
Масштабна війна Росії проти України
24 лютого 2022 року Росія атакувала Україну на землі і в повітрі по всій довжині спільного кордону. Для вторгнення на Київщину із наміром захопити столицю була використана територія Білорусі. На півдні російська армія окупувала частину Запорізької та Херсонської областей, а на півночі – райони Сумщини та Чернігівщини.
На початку квітня російські війська повністю залишили три області на півночі України – Київську, Чернігівську і Сумську.
Повномасштабне вторгнення президент РФ Володимир Путін називає «спеціальною операцією». Спочатку її метою визначали «демілітаризацію і денацифікацією», згодом – «захист Донбасу».
Російська влада заявляє, що армія не атакує цивільні об’єкти. При цьому російська авіація, ракетні війська, флот і артилерія щодня обстрілюють українські міста. Руйнуванням піддаються житлові будинки та об’єкти цивільної інфраструктури у Маріуполі, Харкові, Чернігові, Житомирі, Сєвєродонецьку, а також у Києві й інших українських містах і селах.
На початок квітня Україна і країни Заходу оцінювали втрати Росії у війні в межах 15-20 тисяч убитими. Кремль називає у десять разів меншу цифру, хоча речник Путіна визнав, що втрати «значні». У березні Україна заявила про 1300 загиблих захисників. Президент Зеленський сказав, що співвідношення втрат України і Росії у цій війні – «один до десяти».
Після звільнення Київщини від російських військ у містах Буча, Ірпінь, Гостомель та селах області виявили факти масових убивств, катувань та зґвалтувань цивільних, зокрема дітей. Українська влада заявила, що Росія чинить геноцид. Країни Заходу беруть участь у підтвердженні фактів масових убивств. РФ відкидає звинувачення у воєнних злочинах, а вбивства у Бучі називає «постановкою».
Станом на 10 квітня ООН підтвердила загибель 1793 людей та поранення 2439 цивільних внаслідок війни Росії проти Україні.
