Компенсації за окупацію: від країн Балтії до Криму

Міністр юстиції Естонії Урмас Рейнсалу порушив питання про компенсацію з боку Росії за збитки його країні, завдані Радянським Союзом під час окупації. Раніше Латвія оцінила свої збитки від російської окупації на 185 мільярдів євро. Росія відкидає будь-які звинувачення в окупації країн Балтії і наполягає, що до складу СРСР вони увійшли добровільно, а не внаслідок таємних протоколів до Пакту Молотова-Ріббентропа. США та інші країни Заходу не визнавали добровільного входження Балтії до складу СРСР подібно до того, як вони не визнають нині й окупації та анексії Росією українського Криму в 2014 році.

Під час відзначення 99-ї річниці з дня підписання Тартуського мирного договору між Радянською Росією та Естонією естонський урядовець зауважив, що якщо Росія визнає умови цього мирного договору, яким вона визнала існування незалежної Естонії, то вона б мала також визнати і факт подальшої її окупації у 1940 році та на цій підставі виплатити компенсації країні за збитки, завдані півстолітнім окупаційним режимом.

«Ті, хто сьогодні виступають з промовою про важливість Тартуського миру, не повинні забувати, що правова наступність не може бути вибірковою. Радянський Союз окупував Естонію, порушивши саме Тартуський мир, і Росія, яка виступає в ролі його правонаступника, повинна це визнати і, виходячи з міжнародного права, зобов’язана відшкодувати завдані збитки», – зауважив міністр юстиції Естонії Урмас Рейнсалу.

Як повідомляє видання Eesti Paevaleht, міністр Рейнсалу також зазначив, що в питанні про кордон Естонія керується другою статтею Тартуського договору, згідно з якою Таллінну належать деякі райони Печорського краю.

Мирний договір з радянською Росією, підписаний в лютому 1920 року, став актом міжнародного визнання Естонії суверенною державою. Естонії вдалося вибороти свою незалежність у війні, яка тривала з листопада 1918-го по грудень 1919 року. Збройні сили Естонської Республіки за сприяння британського військово-морського флоту, фінських, шведських і данських військових протистояли на північно-західній території колишньої Російської імперії збройним силам більшовицької Росії.

Раніше спеціальна комісія при Міністерстві юстиції Естонії оцінила збитки країні від радянської окупації в 1,2 мільярда євро.

Балтійські країни виставляють рахунки на мільярди євро

Литва, Латвія і Естонія кілька років тому підписали спільну декларацію про необхідність домагатися відшкодування збитків, завданих радянською окупацією. Міністри юстиції Естонії і Латвії раніше випустили спільну заяву, в якій закликали пам’ятати період радянської окупації і вказали на можливість вимагати з Росії «як із правонаступника Радянського Союзу відшкодування шкоди». Латвія оцінила збитки, заподіяні економіці під час її перебування в складі Радянського Союзу, у 185 мільярдів євро.

Комісія з оцінки збитків, завданих Латвії за час перебування в Радянському Союзі, була створена в 2005 році. З 2009 по 2014 роки робота комісії була заморожена через відсутність фінансування.

Влада Росії раніше неодноразово заявляла, що вважає подібні претензії безпідставними. Прес-секретар президента Росі Дмитро Пєсков заявляв, що Росія не згодна з терміном «окупація» стосовно перебування країн Балтії в складі СРСР і не вважає за можливе вести мову про якісь компенсації. Речниця МЗС Росії Марія Захарова назвала ці претензії «абсурдними» і такими, що «не мають під собою абсолютно жодних правових та історичних підстав».

Згідно з Пактом Молотова-Ріббентропа, на територію балтійських країн восени 1939 року увійшли радянські війська. Ще через півроку Москва висунула урядам країн Балтії ультиматуми з вимогою провести нові вибори. Скрізь «перемогли» прокомуністичні сили, які оголосили про входження до складу Радянського Союзу.

Латвія, Литва та Естонія в 1990-х оголосили себе правонаступницями республік, що проголосили незалежність у 1918–1920 роках.

Окупація залишається окупацією, навіть якщо триває десятки років

Разом з тим, на Заході протягом всього періоду радянського панування в Балтії, продовжували вважати ці країни саме окупованими Радянським Союзом. Відповідний документ 23 липня 1940 року підписав заступник державного секретаря США Самнер Веллес. Ця декларація стала реакцією американської влади на приєднання трьох балтійських республік до СРСР та правовою підставою для американської політики щодо країн Балтії.

Хоча довго вважалося, що декларація Веллеса має лише символічний характер, однак саме завдяки ній балтійські країни зберегли свої дипломатичні представництва у деяких західних країнах, зокрема у США та Канаді.

Вклади Латвії, Естонії та Литви в західних банках та їхня власність були заморожені. Уряд СРСР неодноразово звертався з проханням передати кошти йому, але, як правило, отримував відмову. Винятками тоді стали Велика Британія та Швеція, які передали СРСР золотовалютні резерви країн Балтії, що зберігалися на рахунках в їхніх банках. Після відновлення незалежності цих країн Лондон і Стокгольм погодилися компенсувати всі втрачені кошти.

Від декларації Веллеса до «Кримської декларації»

Після окупації Криму дипломати та міжнародні правники стали посилатися на досвід невизнання окупації Балтійських країн, як на історичний прецедент. У декларації про статус Криму від 25 липня минулого року Державний департамент США, зокрема, посилається на декларацію Веллеса від 1940 року.

«Народ Сполучених Штатів категорично проти будь-яких загарбницьких дій, скоєних із застосуванням сили або під загрозою її застосування. Він також проти будь-якого втручання з боку однієї держави, нехай навіть сильної, у внутрішні справи іншої, навіть якщо вона слабка», – йдеться в декларації. Декларацію схвалив президент США Франклін Рузвельт. І цієї позиції США дотримувалися протягом всього повоєнного періоду аж до відновлення незалежності країнами Балтії.

Визнання міжнародним правом незаконності окупації Криму дає підстави для подання міжнародних позовів. Цим правом Україна вже скористалася минулого року, коли міжнародний арбітраж, Постійний арбітражний суд у Гаазі, оголосив перше рішення щодо позову до Росії стосовно окупації Криму та експропріації майна українських компаній.

Суд задовольнив позов 18 українських компаній щодо порушення Росією договору з Україною про інвестиційну діяльність від 1998 року.

Підприємці скаржились, що Москва заважала їхній інвестиційній діяльності, яка врешті призвела до «експропріації цих інвестицій».

Це рішення стало першим в історії, за яким Росію зобов'язали виплатити кошти за анексію Криму. Рішення суду заступник голови МЗС України Олена Зеркаль, яка представляє державу в низці міжнародних процесів проти Росії, назвала «першою перемогою на цій ділянці юридичного фронту».

За твердженням Зеркаль, Росія має виплатити компенсацію у 159 мільйонів доларів постраждалим компаніям, а також компенсувати видатки, пов’язані з судовими витратами.

«Протиправна окупація має свою ціну. Тягар агресії буде ставати для Росії все важчим», – зазначила вона.

Але у Москві заявили, що Росія не визнає себе стороною судового процесу в Гаазькому суді, який постановив, що ця країна повинна виплатити українським інвесторам компенсацію за анексію Криму.

Минулого року Міжнародний суд ООН у Гаазі почав розгляд справи за позовом України щодо причетності Москви до фінансування тероризму на Донбасі та порушення прав людини в анексованому Криму.

За підрахунками українських експертів, лише у випадку Криму загальна сума компенсації за 4 роки окупації півострова може складати до трильйона доларів, що включає недоотриманий прибуток, неможливість користуватися майном, землею, на якій незаконно будують якісь споруди, поклади газу, екологічні збитки.

Як зазначають українські експерти, цього року кількість цих судових справ збільшиться. Хоча наразі малоймовірно, що Росія виплатить компенсації українським компаніям за окупацію Криму, як постановив суд у Гаазі. Адже цим би режим російського президента Володимира Путіна визнав би факт окупації. Однак, це має статися згодом, зауважують фахівці.