Вперше цей матеріал був опублікований 8 травня 2018 року.
Спеціально для Крим.Реалії
Фундамент сучасної Росії ‒ це 9 травня. День перемоги перетворили на універсальну відповідь на питання: «хто ми й навіщо». Велика Вітчизняна стала самостійною цінністю ‒ нею виправдовують усе, що було до та після. Чотири роки війни зробили гирькою, яка на морально-етичних вагах має переважувати мільйони скалічених Радянським Союзом біографій.
І цю гирьку російська держава не змогла не приватизувати.
Будь-яке загальнонаціональне свято ‒ це свято суб'єктності народу. Щось, що дозволяє сказати ‒ «ми досягли». День взяття Бастилії ‒ це історія про те, як французи прогнали короля. День незалежності в США ‒ про те, як американці отримали незалежність від англійців. І 9 травня в Росії точно так само претендує на статус національного свята ‒ але є одне «але».
Сучасна Росія ‒ це країна, де перемогла держава
Сучасна Росія ‒ це країна, де перемогла держава. Яка не визнає жодних носіїв суб'єктності, окрім самої себе. Вертикаль намагається приватизувати права на все хороше, самостійне або проривне, що відбувалося в історії країни. І ти або погоджуєшся з державним правом на володіння історію, або тебе вибраковують.
День перемоги винятком не став.
До його святкування є два протилежні підходи. Один ‒ це державний. Із парадами, прапорами, Сталіним і великими зірками на погонах. У межах цього підходу у війні перемогли держава та система, вертикаль і воєначальники. Пафос великих чисел і величних масштабів. Це надзвичайно зручний підхід ‒ тому що дозволяє провести спадкоємність від «старого» Кремля до «нового». І оголосити нинішніх керівників ‒ спадкоємцями колишніх. А значить, дозволяє мешканцям кремлівських кабінетів говорити від імені переможців.
А є й інший підхід до 9 травня. Індивідуально-особистісний. У його межах перемога стала можливою завдяки звичайним людям. Тим самим, які винесли на собі всі «тяготи та злидні». Тим самим, у яких потім держава перемогу вкрала та привласнила ‒ щоб не ділитися суб'єктністю. На прапорах цієї концепції немає ні Сталіна, ні Жукова. Проте є чиїсь бабусі та дідусі.
Цей другий підхід весь час шукав свою власну інтимно-особисту мову. В літературі ‒ за допомогою «лейтенантської прози». У кіно ‒ за допомогою «Білоруського вокзалу». І навіть «Безсмертний полк» спочатку народжувався як опозиційна альтернатива офіціозу. Замість транспарантів і гасел люди несли портрети людей. Акція з'явилася 2012 року в Томську ‒ силами місцевої телекомпанії «ТВ-2». Три роки по тому телекомпанію позбавлять ліцензії, а держава забере «Безсмертний полк» під своє крило.
Втім, усі інші спроби говорити про День перемоги без згадки вертикалі російська держава теж припиняла. Юрій Бондарєв пом'якшував фінал повісті «Батальйони просять вогню» і ставав літературним генералом. На кожен інтимно-особистий фільм про війну знімали десяток пафосних агіток. А «Безсмертний полк» із простору сімейного став територією офіційного.
Сучасна Росія заперечує індивідуальне. Приватне може бути лише частиною державного. Хочеш відчути силу? Зіпрись на вертикаль. Присягни їй на вірність. І тоді, можливо, вона дозволить тобі постояти під парасолькою державної величі.
Проблема лише в тому, що 9 травня уготована доля КВК. У дев'яності ця гра була міжнародною ‒ на сцену в Москві виходили команди з усіх колишніх республік СРСР. А сьогодні ця гра перетворилася на внутрішньоросійське змагання. Місце українських, вірменських, азербайджанських команд посіли команди з російських регіонів.
Москва зробила День перемоги тестом на лояльність системі
Таке ж майбутнє чекає й російський День перемоги. Москва зробила його тестом на лояльність системі. А тому сусідні країни приречені шукати свою власну мову для опису головної війни ХХ століття.
І справа не тільки в тому, що на зміну «георгіївській стрічці» приходить червоний мак. І не в тому, що дев'яте травня поступово поступається місцем восьмому. Куди важливіше, що на світ виходить дискусія про ціну перемоги. Про те, що було до війни й те, що почалося після неї.
А до старих суперечок про те, хто успадковує в переможного Радянського Союзу, додається нова. Про те, хто успадковує в переможеної Німеччини.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
