Російська влада Криму продовжує переміщати ув'язнених з півострова на територію сусідньої Росії під час досудового розслідування, щоб вони постали перед судом, або для відбування покарання. Про це йдеться в липневій проміжній доповіді Генерального секретаря ООН про ситуацію з правами людини у Криму.
У цьому документі Управління Верховного комісара ООН з прав людини повідомило, що верифікувало інформацію про переміщення з Криму до Росії 211 ув'язнених ‒ 200 чоловіків і 11 жінок ‒ включаючи 125 осіб, які потрапили в ув'язнення до конфлікту. При цьому правозахисники визнають, що реальна кількість переміщених ув'язнених значно більша. На думку низки українських адвокатів, які працюють з цією темою, таким чином російська влада порушує міжнародне гуманітарне право в частині правил поведінки держави-окупанта на окупованій території півострова. Про те, які проблеми створює переміщення ув'язнених кримчан до Росії, йшлося в ефірі Радіо Крим.Реалії.
У проміжній доповіді Генерального секретаря ООН так описуються негативні наслідки переміщення ув'язнених з Криму до в'язниць сусідньої Росії:
«Через великі відстані та нестачу коштів їхні родичі не мали можливості бачитися з ними, покривати витрати на дорогу та наймати адвокатів. Дехто не бачився із сім'ями відтоді, як були переміщені з Криму до Росії. Таке етапування часто має безліч зупинок у пенітенціарних установах Росії, і може тривати декілька тижнів. У всіх восьми задокументованих випадках ні затриманим, ні їхнім родичам заздалегідь не повідомлялося, де вони відбуватимуть покарання. Упродовж усього процесу етапування родичі не знали, де перебувають їхні ув'язнені близькі».
Український адвокат з Криму, експерт Регіонального центру прав людини Роман Мартиновський розповів Крим.Реалії, що, за його підрахунками, у дійсності йдеться не про сотні, а про тисячі переміщених кримчан.
‒ Процес документування таких випадків досить непростий, з огляду на неможливість моніторити ситуацію безпосередньо на території окупованого Криму. Упродовж 2016-2017 років ми подали інформацію прокурору Міжнародного кримінального суду про переміщення близько 200 осіб. Це саме ті, кого нам вдалося ідентифікувати: їхні імена, коли й за що вони були засуджені, коли вони почали відбувати покарання та були переміщені на територію Росії. За нашими оцінками, за весь час окупації кількість таких в'язнів, переміщених з метою відбування покарання, проведення розслідування або проходження судових процесів, становить понад 9 тисяч осіб. Тим часом стаття 49 четвертої Женевської конвенції прямо забороняє таке переміщення громадян з окупованої території державою-окупантом з будь-яких причин.
Роман Мартиновський також наполягає, що переміщення ув'язнених можна кваліфікувати і як військовий злочин.
Таке переміщення може розглядатися і як злочин проти людяностіРоман Мартиновський
‒ Це ‒ відповідно до статті 8 Римського статуту Міжнародного кримінального суду. Ми також надаємо цій інституції докази й аргументуємо свою позицію щодо того, що в певному сенсі таке переміщення може розглядатися і як злочин проти людяності. Цікаво, що в 2017 році вдалося провести передачу деяких ув'язнених із Криму в Україну ‒ загалом 12 осіб, згідно з домовленостями між омбудсменами двох країн. Причому питання було вирішене не в юридичній, а, швидше, у політичній площині. Підкреслювалося, що це громадяни України, щодо яких вже набули чинності вироки українських судів. Сьогодні більшість із переданих вже на свободі. Після цього більше не було передач ‒ почасти тому, що ідентифікувати таку категорію ув'язнених дистанційно складно, а Росія не йшла нам назустріч.
Роман Мартиновський згадує, що передача 2017 року викликала сплеск звернень ув'язнених до Регіонального центру прав людини, які просили допомогти їм потрапити на материкову частину України для подальшого відбування покарання ‒ однак нових подібних прецедентів відтоді більше не було. За словами адвоката, його організація розробляє юридичний механізм, який дозволив би полегшити таку передачу ув'язнених з української сторони, і готується подати свої пропозиції щодо цього профільним міністерствам і відомствам.
‒ З нашої точки зору, у цій ситуації було б правильно, щоб Україна визнавала вироки, ухвалені на окупованій території російськими судами. Нехай це не буде називатися «визнанням», але буде ним по суті ‒ звичайно, у тих випадках, коли йдеться не про політичні переслідування. Важливо, що це не буде вважатися непрямим визнанням російської анексії Криму. Норми міжнародного права покладають на окупанта низку обов'язків, серед яких і підтримання ладу на окупованій території ‒ а це неможливо без притягнення злочинців до кримінальної відповідальності. У нас величезна кількість людей, які не заперечують подібні вироки по суті, вони згодні відбувати покарання за свої злочини і хочуть тільки одного: відбувати його на території материкової України.
Один з безлічі кримчан, які опинилися в ув'язненні на території сусідньої Росії ‒ Володимир Дудка. Він був затриманий у Севастополі у листопаді 2016 року разом зі своїми друзями ‒ колишніми співробітниками кримського аналітичного центру «Номос» Дмитром Штибліковим та Олексієм Бессарабовим. Усіх трьох звинуватили в підготовці диверсій на замовлення української розвідки. Штибліков дав свідчення і був засуджений на 5 років, а Бессарабов і Дудка не визнали провину й у квітні 2019 року отримали по 14 років в'язниці та великі штрафи. Міжнародний правозахисний центр «Меморіал» визнав обвинувачених у цій справі політв'язнями. Зараз син Володимира Дудки Ілля Каверников намагається підтримувати зв'язок із батьком, незважаючи на велику відстань.
‒ Нам пощастило більше, ніж іншим: батька не так далеко завезли, він перебуває в колонії у Ставропольському краї. У будь-якому випадку така відстань ускладнює побачення ‒ я не бачився з батьком з листопада 2019 року, коли його привезли на розподіл до Сімферополя. Ми навіть не знали, куди його етапуватимуть, намагалися уточнювати цю інформацію через українського омбудсмена Людмилу Денісову. Чесно кажучи, навіть не хотілося оскаржувати етапування в Ставропольську колонію, оскільки російські силовики можуть піти на принцип і після цього відіслати батька ще далі. Я надсилаю йому передачі раз на декілька місяців, і вони доходять. Щоправда, зараз у батька сильні болі у шлунку, йому потрібні ліки, яких немає в колонії, але передати йому щось я не можу ‒ чекаю наступної можливості.
Один із фігурантів сімферопольської «справи Хізб ут-Тахрір», кримчанин Теймур Абдуллаєв за вироками Південного окружного військового суду в Ростові-на-Дону та Верховного суду Росії відбуває один з найбільших термінів у подібних справах ‒ 16 з половиною років ув'язнення ‒ у Башкортостані. Його, як інших засуджених та обвинувачених у цих справах, визнав політв'язнем міжнародний правозахисний центр «Меморіал». Дружина Теймура Абдуллаєва Аліме Абдуллаєва стверджує, що російські силовики чинили на її чоловіка психологічний тиск під час етапування і продовжують робити це вже в колонії.
‒ Перші суди відбувалися у Криму, потім мого Теймура етапували до Ростова, як й інших хлопців, яких заарештували разом з ним. На початку березня цього року їх перевезли в місто Славута, у Башкортостан. По-перше, саме етапування: їх привезли на вокзал, і щоб довести до вагона, за наручники прикували до троса та взяли під охорону. Теймур говорив, що їх фотографували перехожі, що охорона попереджала людей, мовляв, ведуть терористів. По-друге, після прибуття до колонії його відразу ж посадили у штрафний ізолятор, і він перебуває там досі. Порушення формальні: не так заправив ліжко, не так привітався з конвоїром. Самі засуджені колонії дивуються, чому Теймура постійно саджають у ШІЗО: кажуть, раніше за такі порушення ніколи не карали так жорстко. Тепер й інших ув'язнених цим лякають, щоб ніхто не спілкувався з ним. Його так ізолюють.
Анексоване дитинство: як живе родина фігуранта «справи Хізб ут-Тахрір»
Аліме Абдуллаєва нарікає на те, що при перебуванні у штрафному ізоляторі ув'язненим неможливо передавати посилки і будь-яким чином підтримувати його. За її словами, під час одного з дзвінків Теймур Абдуллаєв скаржився на те, що у ШІЗО дуже сиро та холодно, і йому навіть влітку доводиться носити там зимовий одяг. В управлінні Федеральної служби виконання покарань Росії у Башкортостані публічно не коментували причини перебування кримчанина у штрафному ізоляторі, однак український омбудсмен Людмила Денісова стверджує, що Теймур Абдуллаєв «більше ніж 120 діб безпідставно перебуває в ШІЗО».
(Текст підготував Владислав Ленцев)
Кримські «справи Хізб ут-Тахрір»
Представники міжнародної ісламської політичної організації «Хізб ут-Тахрір» називають своєю місією об'єднання всіх мусульманських країн в ісламському халіфаті, але вони відкидають терористичні методи досягнення цього і кажуть, що зазнають несправедливого переслідування в Росії та в окупованому нею в 2014 році Криму. Верховний суд Росії заборонив «Хізб ут-Тахрір» у 2003 році, включивши до списку об'єднань, названих «терористичними».
Захисники заарештованих і засуджених у «справі Хізб ут-Тахрір» кримчан вважають їх переслідування мотивованим за релігійною ознакою. Адвокати зазначають, що переслідувані у цій справі російськими правоохоронними органами – переважно кримські татари, а також українці, росіяни, таджики, азербайджанці та кримчани іншого етнічного походження, які сповідують іслам. Міжнародне право забороняє запроваджувати на окупованій території законодавство держави-окупанта.
Кримчани в російському ув'язненні
Після анексії Криму Росією навесні 2014 року на півострові почалися арешти російськими силовиками незалежних журналістів, громадських активістів, активістів кримськотатарського національного руху, членів Меджлісу кримськотатарського народу, а також кримських мусульман, підозрюваних у зв'язках із забороненими в Росії організаціями «Хізб ут-Тахрір» і «Таблігі Джемаат».
Уповноважена Верховної Ради України з прав людини Людмила Денісова озвучувала різну кількість українських політв'язнів, які перебувають у російському ув'язненні: від 113 до 115, з яких понад 80 – кримські татари. У списку Кримськотатарського ресурсного центру значаться 86 кримських політв'язнів. Такі ж цифри – у Кримської правозахисної групи.
Правозахисники та адвокати називають ці кримінальні справи переслідуванням за політичною, національною чи релігійною ознакою. Влада Росії заперечує ці причини переслідувань.
