Завдяки сталінській пропаганді поняття «бандерівці» міцно вкоренилося у чеські масовій свідомості. Навіть після того, як відкрилися архіви і почали виходити дослідження про українців, які чинили опір радянській системі, міф про українців, як про безжальних різунів-фанатиків продовжує отруювати сприйняття українців серед чеської громадськості. Чеські україністи написали на цю тему не одну книжку. Кілька років тому було знято документальний фільм про УПА. Дослідження в архівах тривають.
Днями у посольстві України в Чехії відбулася лекція відомого чеського історика з Інституту дослідження тоталітарних режимів Давида Свободи. Він розповідав історії, що зберігають чеські архіви – справи страчених «бандерівців», або ж людей, яких комуністична влада так називала. І сталося це ще перед тим, як частини Української повстанської армії здійснили свій рейд через територію Чехословаччини, щоб розповісти на Заході про те, що відбувалося в СРСР.
Про українців, чи про їхній руху опору, в Чехословаччині у той час не знали, не цікавилися і знати не могли, говорить історик-україніст Давид Свобода, бо УПА діяла на території тодішнього СРСР і Польщі. Але комуністична пропаганда вже точно визначила, як на них мають дивитися чехи та словаки. Архіви зберегли одну з перших згадок про «бандерівців» у чеських документах. Цікаво, що під цим терміном комуністична пропаганда представляла всіх українців-галичан.
Історик Давид Свобода процитував документ, який написав шеф політичної розвідки Чехословацького міністерства внутрішніх справ Бедржіх Покорни ще 10 серпня 1945 року: «Під час німецької окупації Східної Галичини тамтешні українці працювали на німців і виконували за них найгидкішу роботу. Того, чого самі німці гидували, українці робили добровільно та з охотою. Убивства, навмисні вбивства, зґвалтування, крадіжки, вбивства жінок і немовлят, побиття – все це були щоденними справами. Вся ця голота втекла перед Червоною Армією на Захід, а ідеальним місцем для них стала Чехословаччина, і особливо Прага. А тому треба з особливою пильністю придивлятися до всіх втікачів із Польщі та вивчати їхні документи. Всі вони є гітлерівськими агентами».
Це був час, коли Кремль почав тиснути на тоді ще не цілком контрольоване ним керівництво Чехословаччини, щоб ті відловили «бандерівців», «власівців», «січовиків» та інших заклятих ворогів радянської влади.
Три страти «бандерівців»
Давид Свобода представив зацікавленій аудиторії результати своїх найновіших досліджень – три справи людей, яких судили сталінським судом, тобто комуністи, які прийшли до влади у Чехословаччині після заколоту в лютому 1948 року. Їх називали «бандерівцями», звинуватили у вбивстві та в участі в Українській повстанській армії, і вони закінчили своє життя на шибениці.
«Бандерівцями» комуністична юстиція називала бійців УПА, або ж людей, яких звинуватили у «бандеризмі»...Давид Свобода
«Комуністичні порядки почали встановлюватися відразу після «звільнення» Чехословаччини навесні 1945 року. Це була дуже хаотична доба, коли творилося багато несправедливості, людей виселяли, виселяли цілі народи. Але комуністи вже перебирали контроль над пропагандою. Уряд Едварда Бенеша копіював радянські гасла і методи. «Бандерівцями» комуністична юстиція називала бійців Української повстанської армії, або ж людей, яких звинуватили у «бандеризмі», а це слово вони використовували часто просто як лайку. В одному з випадків йшлося взагалі про етнічного словака, який з українцями не мав нічого спільного, а справжнього бандерівця і на фотографії не бачив», – пояснює Давид Свобода.
Два з віднайдених істориком випадків судового процесу у справі «бандерівців» відбулися у Словаччині, і один – на півночі Чехії, неподалік німецького кордону.
Єдиний «бандерівець», страчений на чеських землях за вироком суду
Випадок Степана Калитки, який народився у довоєнній Польщі, був, на думку Давида Свободи, досить типовим, але і трагічним. За словами історика, він був єдиним страченим «бандерівцем» у ЧССР. Коли Радянський Союз захопив Східну Галичину, Калитці було лише 12 років. Освіту в Генеральному губернаторстві йому вдалося отримати тільки початкову. Батьків депортували до СРСР. До УПА він потрапив випадково – його завербували тоді, коли він виїхав до сусіднього міста за покупками для власного весілля. В УПА він отримав псевдо «Остап». Навесні 1949 року разом із приятелем він намагався перейти на територію Німеччини.
До прикордонного регіону вони зуміли дійти, бо місцеве населення Чехословаччини їм допомагало і вимагати їжу силою їм не доводилося. Аж до того моменту, коли їм на шляху не потрапила родина представника комуністичної влади, який відмовив у їжі та повідомив про них органам влади.
У перестрілці Калитка застрелив одного з переслідувачів. Через кілька годин викликані з Праги бійці таємних служб, які за допомогою місцевого комуністичного активу прочесали ліс і впіймали втікачів. Один із них був поранений і його добили у полі. Той, хто його застрелив, був нагороджений комуністичною владою. Калитка здався.
Калитку судили 11 жовтня 1949 року. Його звинуватили у тому, що він був членом УПА, «банди найгірших злочинців, які мали контрреволюційні цілі», який не зупинився перед «злочином вбивства». Те, що він діяв у стані афекту, і захищав своє життя, бо стрілянину почали його переслідувачі, до уваги суд не взяв. І вранці 23 вересня 1950 року його повісили в тюрмі Панкрац у Празі.
За словами Давида Свободи, у цьому та інших випадках, про які він розповів, йшлося швидше про нещасливий збіг обставин для цих людей, ніж про терористичний механізм знищення, який працював у сталінському СРСР. Історик наголошує, що таких історій було дуже мало, і комуністична влада ЧССР навіть не подбала про те, щоб їх використовувати в пропагандистських цілях, бо міф про «бандерівців» був уже настільки потужний, що уже жив своїм життям і цілком добре дожив і до нинішніх днів.
