Самоізоляція, тести на ковід та очікування: через адміністративний кордон Криму з материковою Україною за новими правилами

Яка зараз ситуація при перетині адміністративного кордону Криму з материковою Україною, які труднощі доводиться долати кримчанам при виїзді з півострова та при поверненні назад? Перевірено на власному досвіді.

З Криму

З 18 травня уряд Росії пом'якшив правила в'їзду та виїзду з країни, запроваджені через пандемію коронавірусу. Серед «покращень» ‒ скасування обмеження у вигляді одноразового виїзду через наземні пункти пропуску для громадян Росії, які мають посвідку на проживання в інших державах або інше громадянство, а також для тих, хто навчається в закордонних вишах чи працює за кордоном. Усе це стосується й кримчан, які мають українські паспорти.

Через горезвісне правило, що дозволяє за час пандемії лише один раз перетнути адміністративний кордон, я вже понад півтора року не був у своїх родичів на материковій Україні. Раніше я їздив до них досить регулярно, а зараз мені не подобалося щоразу обкладатися довідками й доводити своє право на виїзд. Та й епідемічна ситуація по обидва боки кордону не сприяла подорожам.

БІЛЬШЕ ПО ТЕМІ:

В'їхати до Криму стало легше: що змінилося?

Узявши на роботі відпустку за свій кошт, на початку червня я вирушив у дорогу. У мікроавтобусі, який віз нас до підконтрольного Росії КПВВ на Чонгарі, було лише декілька осіб. У «доковідні часи» приватні автобуси в цьому напрямку ходили щодня, зараз ‒ два-три рази на тиждень. «Немає пасажирів», ‒ поскаржився водій.

Черги на КПВВ немає. Прикордонник біля входу на територію пропускного пункту перевіряє наявність російського паспорта та сканує ручну поклажу й усього мене металодетектором. Далі йду пішки 150-метровим вузьким проходом між європарканом до будівлі пропускного пункту. Тут митник цікавиться, чи немає заборонених для провезення предметів і чи не декларуватиму я щось. Мої речі опиняються на конвеєрній стрічці «рентгена», а сам я проходжу через рамку металодетектора. У кишенях «пищать» телефон, ключі та дрібні монети, які я дістаю для огляду.

Прикордонник уважно перевіряє мій російський паспорт, вимірюючи лінійкою на фотографії тільки йому відомі пропорції. Потім просить мій український паспорт і ретельно сканує всі сторінки. Цікавиться, в який населений пункт я прямую і, мабуть, вносить ці відомості в базу.

Разом із попутниками виходжу з території поста і з прикрістю дізнаюся, що старенької маршрутки, яка возила за 20 рублів народ через буферну зону до мосту через Чонгарську протоку, тепер немає. Причина та ж: мало пасажирів. Два кілометри до мосту й потім ще 700 метрів до нових будівель КПВВ «Чонгар» йдемо пішки. У мене тільки рюкзак та пакет з їжею, у деяких валізи на коліщатках. Але добре, що хоч дощу немає. Назустріч, до Криму, пройшли тільки три людини та проїхало кілька автівок.

Український прикордонник пропонує нам присісти на лавочки під великим навісом, встановити й активувати програму «Дій вдома». Для цього на КПВВ є доступна мережа Wi-Fi, я ж користуюся мобільним інтернетом.

Додаток я завантажив і встановив ще вдома. Тепер мені тільки необхідно «вбити» свій український мобільний номер телефону та код, який прийде в SMS. Із цим проблем немає. Показую прикордоннику, який перевіряє результат і натискає в додатку кнопочку «Прикордонник перевірив». З цього моменту починається зворотний відлік 24 годин, упродовж яких я маю прибути до місця самоізоляції. Головне, попереджає прикордонник, не натискати до цього часу на кнопку «Прибув до місця самоізоляції», інакше додаток вважатиме, що я вже там, і почне контролювати дотримання мною правил самоізоляції.

А ось у деяких моїх попутників, схоже, проблеми ‒ їхні українські номери вимкнені, адже з моменту останніх дзвінків і поповнень рахунку минуло понад рік. Мене від подібної біди врятувало те, що я просив родичів періодично поповнювати мені рахунок.

Виходів із такої ситуації декілька: придбати українську сім-карту в Криму ‒ це дорого, але вони є; періодично поповнювати рахунок мобільного номера або попросити когось привезти вам сім-карту на кордон.

Якщо додаток «Дій вдома» не буде встановлений та активований, громадянину доведеться в супроводі співробітника поліції вирушати в обсерватор у Херсонській області ‒ на два тижні або до отримання негативного тесту на ковід. Те ж саме стосується і власників кнопкових телефонів.

Сам додаток, до речі, встановлюється не на всі версії Android, попри те, що в магазині додатків вказана версія від Android 4.4. Реально ‒ від версії 6.0 і новіше (після підготовки цього матеріалу стало відомо, що в Україні послабили карантинні обмеження, у зв'язку з чим громадянам із 17 червня не потрібно встановлювати додаток «Дій Вдома», залишатися на самоізоляції та проходити тестування на коронавірус при перетині адмінкордону Криму з материковою Україною до встановлення іншого рівня епідемічної небезпеки ‒ КР).

Далі ‒ паспортний та митний контроль. Прикордонник у віконці цікавиться, куди й навіщо їду, митник ‒ наявністю та сумою російських рублів. Рублів у мене небагато, тільки на зворотну дорогу, долари теж у сумі, яка не потребує письмового декларування.

Далі йдемо до будівлі непрацюючого поки автовокзалу, де розміщений пункт прийому аналізів на ковід. Працює медпункт з 9.00 до 16.00, перерва ‒ з 12.00 до 13.00. ПЛР-тести роблять безоплатно. Медсестра записує в журнал прізвище, ім'я та по батькові, а також номер телефону, на який зареєстрований додаток «Дій вдома». Це важливо, оскільки саме на цей номер прийде результат тесту.

Якщо з якихось причин медпункт на адмінкордоні не працює, тест доведеться здавати після прибуття на місце.

Мій результат тесту прийшов приблизно через шість годин, коли я ще був у дорозі. «Результат тесту негативний. Ваша самоізоляція скінчилася», ‒ повідомив додаток. Ура! Я вільний у своїх діях.

Назад до Криму

Через тиждень вирушаю в дорогу назад. Попутників на Чонгарі трохи більше, оскільки дістався я потягом до Новоолексіївки. На українській частині адміністративного кордону все проходить злагоджено. Митник швидко оглядає речі в рюкзаку, просить показати готівкові рублі. Прикордонник у віконці запитує, звідки й куди я їду, швидко сканує мій український біометричний паспорт. На все про все ‒ не більше п'яти хвилин.

Маршрутка в буферній зоні як і раніше не ходить, зараз уже набагато спекотніше, але вдень синоптики обіцяють дощ. Допомагаю літній жінці нести її величезну сумку, тому відстаю від основної групи. Назустріч ‒ троє пішоходів і стільки ж автомобілів. На підконтрольному КПВВ Росії мене чекає черга приблизно у 30 осіб, багато з них перебувають тут приблизно дві години.

Затримку створює співробітник Роспотребнадзору, який засідає в окремій кабінці біля входу. Він збирає у кожного, хто проходить на територію поста, анкети й вносить у базу відомості громадян, які перетинають кордон. Я завчасно завантажив анкету з сайту цього відомства та спокійно, без помилок, заповнив у комфортних домашніх умовах.

Деяким доводиться переписувати анкету декілька разів. Хтось заповнює бланк на столику під навісом, інші ‒ поклавши на валізу. Спека посилюється, але прикордонник вимагає, щоб одночасно під навісом було не більше ніж 10 осіб, інакше там починається штовханина. Доводиться стояти під палючим сонцем, дітям та літнім людям дозволяють сховатися в тіні.

Громадяни України, які не мають російського паспорта, ‒ не кримчани або ті, хто відмовився від нього, ‒ мають надати співробітнику Роспотребнадзору результат ПЛР-тесту, зробленого не пізніше ніж за 72 години до перетину адмінкордону. При мені не пропустили жінку, яка не мала такого тесту.

У черзі, тим часом, бурхливо обговорюють необхідність здавати два тести після прибуття до Криму ‒ це правило діє для тих, хто має російський паспорт. Перший тест наказано здати не пізніше трьох діб із моменту перетину адміністративного кордону, другий ‒ не раніше доби після першого, але не пізніше п'яти діб із моменту перетину «кордону». Результати тестів треба завантажити на російський портал держпослуг, інакше вас чекає чималий штраф ‒ до 40 тисяч рублів.

Голова сімейства з чотирьох осіб обурюється: за його словами, він має витратити від 13 до 20 тисяч рублів. Багато залежить від цін у лабораторіях, а також від дня тижня, оскільки більшість діагностичних центрів не працюють у вихідні та свята.

Після півтори години очікування анкета здана. Далі йде паспортний контроль із наданням обох паспортів і відповіддю на питання, куди й навіщо їздив, митний контроль із просвічуванням рюкзака. І все, я в Криму.

Наступного дня роблю ПЛР-тест за 1600 рублів ‒ це мінімальна ціна, яку я зміг знайти. Всі державні лабораторії в Криму, до речі, тести прибулим громадянам роблять теж за гроші.

Через день здаю другий тест, розлучившись ще з 1600 рублями. Цього ж дня на електронну пошту приходить файл із результатами першого тесту, він негативний, коронавірус не розпізнаний. Відразу ж завантажую цей файл на портал держпослуг, попередньо заповнивши подану там спеціальну форму.

Через дві доби отримую результати повторного тесту, теж негативні. Повторюю маніпуляцію з сайтом держпослуг. Усе, я вільний. Самоізоляція, якої наказано дотримуватися до отримання результатів другого тесту, закінчена.

Сергій Олешко, кримчанин

Думки, висловлені в рубриці «Блоги», передають погляди самих авторів і не обов'язково відображають позицію редакції