Спеціально для Крим.Реалії
Суперечки про парад до Дня Незалежності ‒ вони ж не про парад. Це суперечки про країну.
Мені доводилося читати різне. Що парад заважає пересуванню містом. Що гусеничні траки псують асфальт. Що захід обійдеться занадто дорого. Що військовий парад ‒ спадщина «совка». Нарешті, що вся ця техніка стала б у пригоді на фронті.
Суперечки про парад до Дня Незалежності ‒ вони ж не про парад. Це суперечки про країну
Кожен з аргументів можна довго обговорювати. Говорити, що триразове перекривання центральних вулиць можна пережити. Що парад навряд чи можна вважати підривом обороноздатності в ситуації позиційної війни. Що військову техніку провозять вулицями найрізноманітніших світових столиць. Нарешті, що парад навряд чи прирече країну на дефолт.
Але справа, як на мене, не у формальних приводах. Причина в іншому.
Якщо залишити за дужками тих, для кого 24 серпня ‒ лише додатковий вихідний з перекритими дорогами, тих, хто залишився, можна умовно розділити на дві групи. Тих, хто вважає, що час сьогодні працює проти країни, і тих, хто вважає, що він працює на неї.
З точки зору перших, Україна програє. Території окуповані. Агресор не переможений. Країна не перетворилася ні на Польщу, ні на Сінгапур. Мажори не зникли, суди не змінилися, хабарі носять, закони порушують.
З точки зору інших, Україна вистояла. Плани Москви з розвалу країни не спрацювали. Окуповані території на сході локалізовані в межах декількох районів. Армія перестала бути фіктивною. А парад у цій ситуації ‒ ще й привід для «демонстрації прапора».
З точки зору перших, про незалежність країни говорити зарано, а тому пишне святкування виглядає надмірним. З точки зору інших, сам факт існування країни після чотирьох років гібридної війни ‒ цілком достатня умова, щоб проводити військовий парад.
Ставлення до параду навряд чи може служити критерієм «проукраїнськості»
Безумовно, ця класифікація навряд чи може вважатися вичерпною. Напевно, прихильники й противники військового параду знайдуть чимало додаткових аргументів на свою користь.
Але важливіше інше. Обидва описаних табори цілком патріотично налаштовані. А тому ставлення до параду саме собою навряд чи може служити критерієм «проукраїнськості».
Інший важливий момент пов'язаний з тим, що ми часто потрапляємо в пастку узагальнень. Коли держава ототожнюється з конкретними політичними діячами.
Ті, хто незадоволений владою, проектують свою незгоду на інститути як такі. Зокрема й на парад, зводячи його лише до передвиборного заходу за держрахунок.
І навпаки. Ті, хто підтримує нинішню владу, сприймають те, що відбувається, через призму власних симпатій. Зрівнюючи опонентів влади з противниками існування держави як такої.
Я бачив, як вулицями мого міста їздить чужа бронетехніка. Відтоді не маю нічого проти, щоб їздила своя
Напевно, це закономірно. Зрештою, в нашій країні досить молода політична нація. Яка продовжує домовлятися про саму себе. У цьому процесі важливо пам'ятати лише про те, що внутрішні окопи не повинні бути глибшими за зовнішні
Постскриптум.
Що до мене, то я бачив, як вулицями мого міста їздить чужа бронетехніка. Відтоді не маю нічого проти, щоб їздила своя.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
