Лише поодинокі голоси сміливців пролунали на знак протесту окупації Чехословаччини військами Варшавського пакту в серпні 1968 року. Вони знали, на що йшли – за солідарність з народом Чехословаччини дисиденти в Радянському Союзі та країнах-сателітах заплатили роками тюрем, заслань та утримання в психіатричних лікарнях чи вимушеною еміграцією. Через 50 років чеські громадські організації запросили їх до Праги, щоб подякувати ще раз за їхній відважний вчинок. 22 серпня в бібліотеці імені Вацлава Гавела у Празі відбулася зустріч із кримськотатарським правозахисником Мустафою Джемілєвим, російським математиком Павлом Литвиновим, угорським філософом Аґнес Геллер.
Їх було вісім відважних, які вийшли на Карсну площу в Москві 25 серпня 1968 року, лише через кілька днів після входу радянських танків до Чехословаччини. Три жінки і п’ятеро чоловіків мовчки сіли на видному місці, тримаючи плакати «Хай живе вільна і незалежна Чехословаччина!», «За вашу і нашу свободу», «Свободу Дубчеку!». Вони просиділи лише кілька хвилин, як до них підскочили міліціонери і «люди у цивільному» й почали бити. Одному з протестувальників вибили чотири зуби, згадує один із учасників цієї акції, російський фізик і математик Павло Литвинов.
«Через кілька хвилин з різних боків Красної площі, від Мавзолею, від Спаської вежі побігли якісь мужики, але і жінки також. Першою до мене підбігла жінка і почала молотити мене по голові дуже важкою торбою. Я був в такій ейфорії, що спершу навіть не відчув болю, а лише потім відчув сильний головний біль. Ці люди, які бігли до нас кричали: «Це – хулігани, відщепенці, дармоїди». Вони добре знали, що кричали, бо ці слова потім з’явилися і в радянській пресі. Чому дармоїди? Бо мене за кілька тижні до цього вигнали з роботи за мою активну дисидентську діяльність», – згадував 78-літній радянський правозахисник Павло Литвинов.
За свою участь у демонстрації на Красній площі Литвинов, внук колишнього міністра закордонних справ СРСР, заплатив кількома роками заслання на Сибір, а потім і еміграцією.
Майбутній лідер кримськотатарського народу, а в ті часи молодий правозахисник, Мустафа Джемілєв був у той час у місці депортації, Ташкенті, «між двома відсидками», як він каже.
При обшуку, в мене вилучили рукопис, де я аналізував методи радянської пропаганди і КГБ, як щодо кримських татар, так і щодо ЧехословаччиниМустафа Джемілєв
«Ми отримували інформацію і від московських дисидентів через «самвидав» і від західних радіостанцій. Вже відразу після чехословацьких подій серед кримських татар почалися арешти. Мене заарештували через рік, але мене звинувачували у підписанні листа на підтримку дисидентів, що вийшли на Красну площу. В цьому листі ми висловлювали свою точку зору на це незаконне вторгнення. А крім того, при обшуку, в мене вилучили рукопис, де я аналізував методи радянської пропаганди і КГБ, як щодо кримських татар, так і щодо Чехословаччини. І в тому, і в другому випадку вони знаходили якихось людей, або вигадували їх, якихось робітників, які ніби були незгодні з курсом Александра Дубчека, у випадку Чехословаччини, а про нас писали, що ми – вороги радянської влади, що влада має вжити щодо нас якихось заходів. Я в тій статті писав, що оці «звернення», які вони змушували людей підписувати, чи самі вигадували, будуть використані для виправдання репресій, що потім і сталося».
За протести проти вторгнення до Чехословаччини Мустафа Джемілєв отримав три роки позбавлення волі, а через 10 років, коли він підписав ще один лист протесту, який радянський суд назвав «наклепом на зовнішню політику Радянського Союзу», був ще один процес і ще один вирок.
Угорський філософ Аґнес Геллер, яка ще дитиною пережила Голокост, а потім і придушення Будапештського повстання 1956 року, в якому вона брала участь і через яке її на кілька років вигнали з роботи в університеті, каже, що саме події в Чехословаччині змінили її життя.
«Ми були в університетській літній школі, де збиралося багато різних філософів лівого спрямування з різних країн, і коли ми всі почули, що відбувається в Чехословаччині, ми вирішили написати листа протесту. Але ми угорці вирішили, що цього не достатньо, бо угорські війська були серед тих, хто вдерся до Чехословаччини. В нас тоді ще були свіжі спогади про те, як угорські війська входили на територію Чехословаччини минулого разу – за підтримки гітлерівських нацистських військ і це була ганьба. Тому ви вирішили, що ми, угорці, маємо особливу відповідальність перед Чехословаччиною. Ми написали досить обережного листа, бо ми не хотіли нашкодити чехословацькій владі, і цього листа надрукували всі основні західні газети», – згадує угорський філософ Аґнес Геллер.
Обережність, звичайно ж не допомогла, і через кілька років їй довелося податися у вигнання до далекої Австралії.
Від окупації Чехословаччини до окупації Криму
Під час дискусії у Празі її учасники весь час поверталися до сьогоднішніх подій, до окупації частини України російськими військами, до окупації та анексії Криму. Павло Литвинов наголосив на тому, що для нього особливо болісно спостерігати за долею в’язня Кремля Олега Сенцова.
Сенцов мені дуже нагадує мого друга Анатолія Марченка, який пішов на чергове голодування з вимогою звільнення політв’язнів і через певний час загинувПавло Литвинов
«Олег Сенцов мені дуже нагадує мого друга Анатолія Марченка, який пішов на чергове голодування з вимогою звільнення політв’язнів і через певний час загинув. Це був відчайдушний крок. Але коли тодішній генеральний секретар компартії Михайло Горбачов вирішив зробити якісь кроки щодо звільнення дисидентів, то нагадування про долю Марченка від Андрія Сахарова допомогло Горбачову звільнити всіх політв’язнів. Я не хочу, звичайно, щоб ми платили таку ж ціну, щоб ми чогось домоглися ціною життя Сенцова. Нам потрібно зробити щось, досягти чогось раніше – вимагати від уряду, США, Чехії, Росії – вимагати від них звільнення Олега Сенцова та інших українських політичних в’язнів у Росії. Я хочу, щоб люди пам’ятали про Олега Сенцова і намагалися щось для нього зробити. Часу залишилося мало».
Мустафа Джемілєв додав, що, на його думку, особлива затятість, яку президент Володимир Путін демонструє у випадку Сенцова, пов’язана з тим, що якраз цей молодий чоловік розвінчує своїм прикладом російський міф про те, що Росія прийшла рятувати в Криму «російськомовне населення».
Нам потрібно пам’ятати, що ця людина зараз голодує не за себе, а за свою країну, за всіх насМустафа Джемілєв
«Нам потрібно пам’ятати, що ця людина зараз голодує не за себе, а за свою країну, за всіх нас», – наголосив Мустафа Джемілєв.
Учасники зустрічі звернулися ще раз до всіх, хто може вплинути на долю українських політичних в’язнів, щоб вони не мовчали, бо зі свого власного досвіду вони знають, якою важливою є солідарність.
