Спеціально для Крим.Реалії
Відповідно до соцопитування КМІС, головною проблемою для країни українці вважають війну на Донбасі. На другій сходинці ‒ рівень життя. На третій ‒ ситуація в економіці.
По суті, перед нами той самий зазор, на який у майбутніх передвиборних кампаніях будуть робити ставку політики.
Цілком ймовірно, що нам продаватимуть «мир» і «процвітання» в межах пакетної пропозиції. Переконувати, що з моменту примирення рівень життя обов'язково почне зростати. Що військові витрати роздуті, а їхнє урізання піде на користь усім іншим.
Ймовірно, що нам продаватимуть «мир» і «процвітання» в межах пакетної пропозиції
Нам почнуть розповідати, що відновлення довоєнного рівня торгівлі з Росією ‒ крок до добробуту. Що це лише «взаємовигідні компроміси». Що ми приречені бути точкою комунікації заходу та сходу.
І цим грішитимуть не тільки явні російські лобісти. Тому що формула «мир+торгівля» вигідна й тим, хто бачить своє завдання в збільшенні власного рейтингу за всяку ціну. Навіть якщо ціна ‒ суверенітет країни.
Але в тому й особливість України, що в питанні безпеки компромісу бути не може.
Тому що припинення війни може бути результатом як перемоги, так і капітуляції. А війна сьогодні йде не тільки за населені пункти та квадратні кілометри. Навіть більше ‒ війна йде не тільки за ідентичність і мову. Війна йде, зокрема й за право України вирватися зі світу неефективних економік і неконкурентоспроможних систем.
На кону ‒ питання ще й того самого економічного добробуту, яке український обиватель звик ставити на чільне місце. Це битва за перехід до інших правил гри. Ринок і конкуренція. Системи стримувань і противаг. Держава для громадян, а не навпаки. Це битва не тільки із зовнішнім агресором, а й з внутрішньою неефективністю, помноженою на корупцію і корпоративні практики. Ця битва буде довгою, процеси йтимуть зі змінним успіхом, прогрес часом буде перемежовуватися відкатами, але ми можемо сперечатися про швидкість руху, а не про вектор цього руху.
Капітуляція перед Росією не означатиме розмін ідентичності на процвітання
Будь-які зміни «всередині» можливі, лише поки армія тримає зовнішній периметр. Альтернативи цьому шляху просто немає. Капітуляція перед Росією не означатиме розмін ідентичності на процвітання. Програш означатиме знищення самого шансу на становлення ефективної економіки. Тому що російські протекторати не живуть багатше за метрополію. А сучасна РФ залишається країною, вся внутрішня дискусія якої зводиться до питання: «на кому економити в першу чергу».
Програш у війні означатиме лише те, що вікно можливостей для українських реформ закінчиться. Що спроба збудувати «державу для громадянина» зазнає поразки. У Москви немає грошей, щоб будувати з підкорених країн вітрини ‒ тому капітуляція Києва означатиме крах не тільки нинішнього покоління українських громадян, а й наступного. Того самого, якому доведеться починати все з нуля.
І головне завдання в тому, щоб ця думка стала очевидною для будь-якого українського політика. Щоб у битві за симпатії виборців на кін не ставилося питання суверенітету. Щоб «червоні лінії» були однаковими для всіх ‒ незалежно від партійної програми.
Тому що ціна компромісу іноді буває надмірною.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
