Вірменські протести залишаються на перших шпальтах світової преси. Оглядач Washington Post вважає, що відставка багатолітнього лідера Вірменії Сержа Сарґсяна в результаті вуличних протестів стала ще одним ударом по російській моделі влади, коли правитель змінює конституцію держави, але не йде у відставку. Газета New York Times виводить у заголовок майже неймовірну фразу для пострадянського лідера. «Я був неправий», – сказав Сарґсян перед своєю відставкою. Інша стаття у Washington Post розповідає про те, як усе вдало склалося в житті міністра закордонних справ Канади Христі Фріленд, яка може працювати над державними справами, і отримувати при цьому особисте задоволення.
Автор редакційного коментаря Washington Post згадує, як Серж Сарґсян, коли він ще був президентом Вірменії, відмовився від торгової угоди з Європейським союзом на користь митного союзу з Росією, як він виправдовував це тим, що вірменський коньяк у Франції не продаси, а от ті гроші, які посилають заробітчани з Росії, становлять п’яту частину ВВП, і замінити їх маленькій кавказькій країні з трьохмільйонним населенням, наразі, нічим.
Але, очевидно, вірмени вирішили інакше, і замість путінської моделі переходу з президентського крісла у прем’єрське, щоб потім знову повернутися у президентське, вони захотіли змін, наголошує вашингтонський оглядач. В результаті 11-денних протестів Сержу Сарґсяну довелося піти у відставку зі словами: «Я був неправий».
Поки що зарано говорити, чи відставка Сарґсяна змінить сервільну політику Єревана щодо Кремля, говорить автор статті. Бо завдяки маніпуляціям на виборах партія влади має переважну більшість у парламенті, лідер опозиції Нікол Пашинян має лише 9 зі 105 місць. Але як би це не було, народне повстання є ударом по авторитарній політичній моделі, яку вибудував Володимир Путін, і яка поширилася не лише на країни колишнього Радянського Союзу, але й на сусідню Туреччину, де прем’єр-міністр Тайїп Реджеп Ердоган збирається пересісти у президентське крісло, зміцнивши перед цим президентські повноваження.
Проте навряд чи сам Путін зрозуміє сигнал від народу. Раніше путінську модель зупинили протестувальники в Україні та Грузії, але Кремль лише звинувачував Америку в підбурюванні протестів. Хоч насправді американці відповідали досить мляво. Цього разу адміністрація Дональда Трампа лише видала заяву, в якій просила уряд бути «стриманим» щодо демонстрантів. А от Путін, поза сумнівом, тиснутиме на наступника Сарґсяна, і використає для цього всі економічні важелі та свою військову присутність у Вірменії. Але життя вірмен це не покращить, хіба збільшить їхній спротив невдалій путінській моделі, вважає оглядач.
Газета New York Times зацікавилася словами Сержа Сарґсяна, коли він визнав свою неправоту. «Я був неправий. Вуличний рух є проти мого нового терміну. Я виконую вашу вимогу», – сказав Сарґсян, ідучи у відставку. Експерти, з якими говорив автор статті, підтвердили, що протести були надто чисельними щоб не зрозуміти сигналу. Молоде покоління активістів і політиків відкинуло тезу про те, що Вірменія потребує незмінне керівництво, щоб вести переговори з Азербайджаном, з яким вона досі перебуває у стані війни, і з Туреччиною, з якою в неї і далі дуже натягнуті стосунки.
Нове покоління хоче змін, але воно не має лідера, пояснює виклики, які стоять перед протестувальниками, європейський експерт Томас де Вааль. Адже лідер протестів Нікол Пашинян не має ані сильної партії, ані представництва в парламенті.
Інша авторка з Washington Post розповідає, як канадська міністр закордонних справ Христя Фріленд запросила на зустріч «Групи семи» міністра закордонних справ України Павла Клімкіна в той час як Україна є ще дуже далеко від того, щоб претендувати на участь у цьому елітному клубі. Авторка статті вважає, що головна причина такої уваги до України не лише в тому, що саме через поведінку Росії щодо України її і виключили з цього клубу. Питання Росії порушувалося на зустрічі серед головних, бо воно було не лише актуальним з огляду на останні події в Британії, але і тому, що для Фріленд це є можливість протиставити демократичну та авторитарну країну.
На думку автора статті, для Христі Фріленд це не лише державна справа, чи колишній професійний інтерес, адже, ще будучи журналісткою, вона мала можливість спостерігати за падінням радянського авторитарного режиму. Авторка статті вважає, що велику роль грає українське походження Христі Фріленд, яка не лише знає українську мову, вона говорить нею зі своїми дітьми, і навіть із міністром закордонних справ України. Кажуть, що вона єдиний міністр закордонних справ у світі, який говорить із українцями їхньою мовою, зауважує авторка статті.
Тож запрошення міністра Клімкіна на зустріч «Групи семи» є ще однією можливістю підняти Україну в порядку денному, а ще це дуже подобається місцевим українцям, які становлять 1,3 мільйона осіб серед населення Канади і складають близько трьох відсотків її громадян. Крім того, за словами одного неназваного дипломата, так можна розбити російську пропаганду, ніби про Україну вже всі забули. І це важливо не лише для міністра Климікіна, але і для українського керівництва і для всього політичного класу, вважає канадський дипломат.
Цілком очевидно, що з огляду на свої переконання, Фріленд ніколи не шукатиме зближення з Росією, про які мріють люди, як Джоселін Кулон, поки Христя Фріленд є на чолі Міністерства закордонних прав Канади
