Доступність посилання

ТОП новини

Павло Казарін: Плата за правду


Спеціально для Крим.Реалії

Швейцарія поринула в суперечки. 4 березня на референдумі країна вирішуватиме ‒ чи платити їй за громадське телебачення. Противники плати називають мито «примусовими зборами» й вважають, що на ринку медіа все розставить на свої місця «свобода» та «конкуренція». Прихильники плати кажуть, що її скасування загрожує незалежним ЗМІ та, зрештою, демократії як такій.

Швейцарські громадські ЗМІ ‒ це 7 телеканалів і 17 радіостанцій. Виготовляють контент чотирма мовами. У конституції записано, що вони мають робити наголос на культурі та освіті, враховувати інтереси меншин і кантонів. Загальний бюджет ‒ 1,37 млрд франків.

Проблема в тому, що швейцарський рекламний ринок досить малий. До того ж він роздроблений між чотирма практично не сполученими мовними регіонами. По суті, відмови від централізованого фінансування багато ЗМІ просто не переживуть. Особливо ті, які мовлять для меншин чи віддалених гірських регіонів. Для кожної швейцарської родини нинішня медіарізноманітність обходиться в 451 франк на рік ($480).

Прихильники мита кажуть, що відмова від нього призведе до того, що ТБ стане притулком низькопробного контенту. Що приєднання до комерційних медіапакетів вчетверо дорожче, ніж нинішнє мито. Нагадують, що ці гроші йдуть на медіапідтримку фольклору, культури та кінематографу, які не здатні бути бізнесом. Що в епоху fake news і свідомої дезінформації відповідальна некомерційна журналістика ‒ один з бастіонів демократії.

Росія довела, що війна інформаційна куди ефективніша за традиційну

І якщо вам здається, що ця дискусія не має до нас жодного стосунку, ‒ ви помиляєтеся.

Росія довела, що війна інформаційна куди ефективніша за традиційну. Не тільки тому, що дешевша. А ще й тому, що дозволяє підмінити окопи диверсіями.

Післявоєнний Радянський Союз вів позиційні війни в стилі Першої світової. Коли контур позицій більш-менш зрозумілий, лінії розмежування теж, і все зводиться не стільки до завоювання «чужого», скільки до утримання «свого». Прямі бої велися лише на периферії ойкумени.

Сучасна Росія переписала методички. Від позиційних інформаційних боїв вона перейшла до медіадиверсій. Вона створює ЗМІ, що працюють «на експорт». Використовує соцмережі для вторгнення в іноземні порядки денні. Працює не стільки зі своєю аудиторією, скільки з чужою.

Головна відмінність Росії від СРСР в тому, що сьогодні Москва не просуває «своє», а руйнує «чуже». Роздуває ксенофобію до мігрантів. Дмухає на вугілля напівзгаслих конфліктів. Лякає майбутнім. Годує моральний релятивізм.

Сьогодні Москва не просуває «своє», а руйнує «чуже»

Вона не намагається переконати, що вона ‒ на боці добра. Навпаки, вона переконує, що добра та зла не існує зовсім. Що світ ‒ це 50 відтінків сірого. Що немає критеріїв правди та брехні, що обманюють усі. «Для того, щоб бути чистішим, митися не обов'язково ‒ достатньо забруднити сусіда».

І в цій новій реальності битва йде не за реальність, а за її опис. І медіа стають тим самим фронтом, на якому відбувається боротьба. Іронія в тому, що європейські країни хочуть перевести окопи на самоокупність. Тоді як Москва риє їх за держрахунок.

Ми звикли вірити в медіаринок. У те, що пропозиція регулюється попитом. Але це вірно доти, поки не з'являється гравець, для якого баланс прибутків і витрат не має жодного значення. Для якого поширення інформації ‒ не бізнес, а спосіб вирішення своїх власних політичних завдань.

Битва йде не за реальність, а за її опис. І медіа стають тим самим фронтом, на якому відбувається боротьба

Сучасний медіаринок сповнений штрейкбрехерів. Безкоштовна преса, безкоштовні телеканали, безкоштовні сайти. В таких умовах сподіватися на ринок, який сам себе відрегулює, немає жодного сенсу.

Росія не соромиться підпорядковувати свій медіабізнес інтересам політики. Доля Криму та Донбасу ‒ тому підтвердження. А тепер прийшла черга європейської аудиторії. Тієї самої, що поховала саму пам'ять про «холодну війну».

Безкоштовний контент існує тільки в мишоловці. Швейцарії належить про це згадати. Так само, як і Україні.

Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції

  • 16x9 Image

    Павло Казарін

    Павло Казарін. Кримчанин. Журналіст. Вважає, що завдання публіцистики – впорядковувати хаос до стану смислів. Співпрацює з «Крим.Реалії», «Українською правдою», Liga.net, телеканалами ICTV та «24».

XS
SM
MD
LG