Як Україні знайти об'єднавчий дискурс серед усіх місцевих відмінностей? Що чекає Крим у разі краху путінської Росії? Що принципово відрізняє український шлях від російського?
На ці та інші питання в ефірі Радіо Крим.Реалії відповідає засновник експертної компанії pro.mova, учасник Несторівської групи (неформальне об'єднання інтелектуалів, експертів і громадських активістів, створене з метою розробки стратегічного бачення для України ‒ КР) Євген Глібовицький.
‒ «Інформаційна роздрібненість» сучасного світу ‒ це нова норма чи відхилення?
‒ Швидше, нова норма. Це характерно як для розвинених країн, так і для відсталих автократій. Люди в усьому світі осідають у своїх лакунах, а спільність дискурсу часто стає важливішою за етнічну або будь-яку іншу. Ми бачили це в межах України: історію в різних регіонах країни викладали абсолютно по-різному. У зв'язку з цим я вважаю дуже важливою як освітню реформу, так і реформу суспільного мовлення в нашій країні. Релігія як банк смислів теж має велике значення. Словом, нація стає нацією лише при певному смисловому консенсусі, який у 21-му столітті виходить на перше місце.
‒ Але ж монолітне інформаційне поле ‒ це теж погано.
‒ Безумовно, але я говорю про базові поняття. В Україні традиційно багато точок зору, у кожного своя правда. Однак про певні речі ми обов'язково маємо домовитися. Я маю на увазі як національну безпеку, так і загальнолюдську. Українці не повинні становити загрозу один для одного ‒ таким має бути початкова умова розвитку нації.
Крим зараз опинився під крилом імперії
‒ Чи може більшість українців вирішити, що хоче назад в УРСР, під крило Росії?
‒ Навряд чи. Подібні прагнення нагадують мені стокгольмський синдром, це не може бути нормою. Норма для українців ‒ право не погодитися з центральною владою, якою б вона не була, це антиімперськість. Крим зараз опинився під крилом імперії, там створені умови для патерналізму, але рівно до того моменту, поки у Росії вистачатиме ресурсів для його забезпечення. Після цього відбувається неминучий крах, і той шлях, який Україна долає з 2014 року, півострів буде змушений пройти дуже швидко. Наприклад, зараз у кримського туристичного сервісу немає причин покращуватися, туди возять російських бюджетників за туристичними путівками. Приберіть цю підпірку, занурте його в ринкові умови ‒ і сервіс доведеться миттєво змінювати, щоб галузь взагалі вижила. Кримчанам доведеться дуже багато працювати після краху Росії.
‒ У сучасній Україні теж багато проблем, якщо говорити про неефективність і неконкурентність.
‒ Так, але ми усвідомлюємо це як проблеми, а російська влада ‒ ні. Україна йде болючим шляхом необхідних реформ, хоча й повільно, а Росія консервує свої недоліки й навіть пишається ними. У цьому принципова різниця. Починаючи десь з Микити Хрущова, ще в СРСР влада взяла курс на збереження самої себе, а не на розбудову комунізму чи соціалізму. Те ж саме ми можемо спостерігати зараз: мета влади ‒ влада, за Джорджем Оруеллом. Брежнєвський застій тоді, путінський застій зараз. Спроектувати ці тенденції в майбутнє дуже складно, й тут головне питання: чи завжди Україні доведеться захищатися від Росії, чи все ж стануть можливими добросусідські відносини? Другий сценарій можливий тільки при відмові Кремля від Криму та Донбасу.
