«Боротися варто було до кінця»: кримські активісти згадують Євромайдан

21 листопада Україна відзначала День Гідності та Свободи ‒ річницю початку Євромайдану. 2013 року кримські активісти підтримали київські акції протесту, але з різних сторін: одні приходили до Ради міністрів з українськими прапорами, інші протистояли їм на Антимайдані.

Голова української громадської організації «Євромайдан-Крим», начальник управління з питань Криму в Міністерстві у справах тимчасово окупованих територій Сергій Мокренюк каже, що не останню роль в загартуванні місцевих проєвропейських активістів зіграла Партія регіонів.

‒ У нас у Феодосії була невелика група в 5-6 людей, і нам швидко стало зрозуміло, що майже ніхто не володіє інформацією про євроінтеграцію. Тому ми почали проводити публічні «євровечори», де розбирали пункти Угоди про Асоціацію з Євросоюзом. Послухати це збиралося до 30 осіб кожен вечір.

Після першого зриву євроінтеграції стало зрозуміло, що акції протесту відбудуться в усій країні. Я зв'язався з активістами з усього Криму, й ми вирішили провести загальнокримську акцію в Сімферополі, приблизно на 200 чоловік. На противагу нашому мітингу представники Партії регіонів звезли з усього півострова кілька тисяч бюджетників. Але така протидія тільки переконала нас в тому, що ми на вірному шляху. Далі наша колона рушила до представництва президента в Криму, скандуючи проєвропейські гасла, й люди з кафе стали до нас приєднуватися! У підсумку до представництва дійшло вже близько шестисот чоловік.

Координатор кримського Євромайдану, гендиректор держпідприємства «Національне газетно-журнальне видавництво» Андрій Щекун зазначає, що кримські протести були пов'язані з київськими.

‒ Щовечора після роботи ми збиралися під Радою міністрів Криму. Акції були системними, іноді приходило близько тисячі людей. Ми проводили ходи від Ради міністрів до парламенту, звідти ‒ до представництва президента. На вихідних збирали гроші для тих, хто хотів поїхати до Києва, відразу ж купували квитки й відсилали активістів. У столиці їх зустрічав Сергій Мокренюк, розміщував на нічліг, водив на мітинги. З Криму ми передавали на Майдан теплі речі, домашню консервацію. У січні 2014 року провели в Сімферополі форум, на який з'їхалися активісти з усіх районів Криму. Незважаючи на те, що ми проплатили приміщення за тиждень до заходу, перед нами просто закрили двері.

Андрій Щекун констатує, що спротив внутрішніх проросійських сил активістам Євромайдану почався задовго до подій лютого-березня 2014 року.

‒ Ще з середини грудня, коли ми створили штаб національного спротиву в Криму, почався прихований агресивний спротив нашим ініціативам. У січні він став відвертим: всюди розклеювали листівки, в інтернеті ходили ролики з нашими іменами про «зрадників Криму» і «агентів ЦРУ», а потім їх стали показувати навіть у торгових центрах. Акції зривали, причому провокатори приходили по черзі: то комуністи, то козаки, то прихильники «Національно-визвольного руху», то регіонали. Очевидно, в Сімферополі створили скоординований штаб з протидії нашій роботі. Активісти НВР були найбільш агресивними, вони намагалися бити активістів.

Активіст кримського Євромайдану, віце-президент Федерації футболу Криму Олег Комуняр вважає, що кримські ультрас в протистоянні зайняли правильну сторону.

​‒ Після того, як різні провладні провокатори почали влаштовувати бійки з євромайданівцями, сімферопольські ультрас на загальних зборах вирішили підтримувати й захищати проєвропейських активістів, наскільки це можливо.

Кримським урядом тоді керував Анатолій Могильов, а ще він займав посаду почесного президента футбольного клубу «Таврія». Він тоді сказав, що такого бути не може, що це не кримські вболівальники заступилися за Євромайдан. Включилася репресивна машина проти ультрас: міліція влаштовувала облави, забирала людей до відділень і фотографувала, а потім ці фотографії віддавали проросійським організаціям, які розклеювали листівки з обличчями уболівальників. Пам'ятаю, на них було написано: «Обережно, євровандали!» Але нам не було страшно. Нехай ми опинилися в меншості, але з режимом варто боротися до кінця.

​(Над текстовою версією матеріалу працював Владислав Ленцев)