23 вересня вийшов другий випуск видання «Кримський терен» українською мовою. До нього увійшли байки кримського письменника та журналіста Віктора Стуса, матеріали, присвячені судовому процесу над кримським журналістом Миколою Семеною, депортації лемків, Сімферопольській академічній гімназії, яка до анексії була єдиною українською школою-гімназією на півострові.
Газету випускає Український культурний центр у Криму, який ставить собі за мету збереження мови й культури українського народу на півострові. За три роки існування громадської організації її активістів не раз викликали на допити в російську ФСБ і забороняли проводити публічні акції.
На головні питання про проблеми сучасного кримського самвидаву в ефірі Радіо Крим.Реалії відповідає представник Українського культурного центру в Сімферополі Альона Попова.
‒ Що може зробити одна людина для збереження української мови в Криму?
‒ Я намагаюся говорити українською як у Києві, так і в Криму. Ми вчили мову в школі, але це було обов'язково, а зараз ‒ швидше поклик душі. Звичайно, на півострові складніше знайти середовище для розмов українською, але в нашій компанії активістів це виходить і на вулиці, й у транспорті. При цьому відкритої агресії від людей у відповідь ми не бачимо. Щоправда, коли нас затримували 24 серпня, російський слідчий наполягав, що не розуміє по-українськи, й погрожував, що в очікуванні перекладача нам доведеться більше часу провести у відділенні.
‒ Як з'явилася ідея випускати самвидав-газету?
‒ Ідея належала активісту Андрію Виноградову. Спочатку вона здалася нам дивною: куди ще газету випускати в такій ситуації? А потім потихеньку почали опрацьовувати концепцію й зрозуміли, що можемо робити достатньо власного контенту. Тираж, щоправда, вийшов невеликим: 500 примірників. Річ у тім, що якщо ми випускаємо більше ніж 1000, то необхідно зареєструватися за російським законодавством.
‒ Хто зацікавився «Кримським тереном»?
‒ Перший випуск ми передали до Львова й до Києва. Це була приватна ініціатива. У Львові є «Кримська перепічка» й «Кримська хвиля» ‒ такі кримські центри ‒ і вони після першої передачі сказали, що не проти отримати ще екземплярів. Інша справа, що в Києві, в «Кримському домі», на нашій презентації 16 листопада майже нікого не було: прийшли дві моїх подруги й усе. Я сподіваюся, це просто медійна недоробка. Ми завжди раді співпраці з іншими українцями, що з Криму, що з материка.
В Києві, в «Кримському домі», на нашій презентації 16 листопада майже нікого не було
‒ Чи є зараз у Криму інші варіанти для збереження української преси, окрім самвидаву?
‒ Свою газету також збиралася випускати «Українська громада Криму», але поки ми це видання не бачили. Наскільки я знаю, воно мало виходити двома мовами, оскільки, на думку авторів, українську в Криму дуже мало хто знає. Ми ж перед виходом чергового номера консультуємося з фахівцями, щоб матеріали не порушували закони, з точки зору російської влади. Хотіла б окремо відзначити, що ми підтримуємо публікаціями Українську православну церкву Київського патріархату, яку переслідують росіяни, і розповідаємо про її проблеми.
‒ Хтось підтримує вас матеріально?
‒ Так. Деякі люди, які вважають це за необхідне, передають нам невеликі гроші. За межами Криму, скажімо так, таких людей більше. Ми зверталися з листами до наших депутатів, отримали дві відписочки та грошову допомогу від Юлія Мамчура, якому ми дійсно вдячні. Він допомагав нам орендувати офіс якийсь час. Зараз ми не можемо його орендувати. Однак я сподіваюся, що все це лише тимчасові труднощі й наша робота насправді потрібна людям як у Криму, так і за його межами, а українці на півострові будуть об'єднуватися.
