Спеціально для Крим.Реалії
Російська держава дає гроші міністерству культури. Воно виділяє грант лояльному режисерові. Той знімає мелодраму про останнього російського царя. Класична схема, за якою існує російський кінематограф.
Якби не одне «але».
Наталія Поклонська.
І ось ми бачимо, як російський міністр культури Володимир Мединський відбивається від докорів у «непатріотизмі». Це робить та сама людина, яка ще недавно сприймалася як головний «опікун». Страж міфу про 28 панфіловців. Автор текстів про винятковість російського народу. Борець із «підлабузництвом» та охоронець духовних скріп.
Якщо це не зла іронія ‒ то що ж тоді таке зла іронія?
Тепер уже йому доводиться захищати своє право на патріотизм. Доводити власне державництво. І тримати удари від людини, яка ще чотири роки тому відсилала людей до в'язниць ім'ям України.
Якщо це не зла іронія ‒ то що ж тоді таке зла іронія?
Ми стали свідками класичної історії про голема. Який, як і будь-яке рукотворне чудовисько, зовсім не обов'язково залишається на повідку. Й апетити якого цілком можуть обернутися проти свого творця.
Навіть більше того ‒ він може знайти ще й послідовників. Які, наслухавшись захоплених промов про мироточення бюсту, врізатимуться автомобілями в кінотеатри. Або записуватимуть звернення з погрозами. І ті, хто ще недавно здавався нам жителями найвіддаленішого консервативного табору, на їхньому фоні починають виглядати чи не лібералами. Просто тому, що не закликають до погромів.
Російська владна еліта стала заручницею власної пропаганди
Російська владна еліта стала заручницею власної пропаганди. Тому що спершу ти накачуєш суспільство екзальтацією й ненавистю. Обертаєш її проти своїх супротивників. А потім народжена тобою емоція починає жити своїм власним життям ‒ і в якийсь момент починає виставляти рахунок вже тобі самому.
І справа навіть не в самій Поклонській. Вона може бути копією самого Мединського ‒ чуйною кон'юнктурницею, яка знайшла свою нішу в харчовому ланцюжку. А може бути й щирою екзальтованою божевільною, безумство якої не помічали через симпатичну зовнішність. Це не має зовсім ніякого значення. Тому що за її спиною маячать інші. Ми не знаємо їхніх облич та імен. Але вони горять тим полум'ям, яким їх запалили.
І їм не пояснити, що це «несправжня гра». Що Мединський ‒ патріот. Що Учитель ‒ прихильник Путіна. Що Путін ‒ головний патріот. У них є свій образ правильного й нормативного. І в цій своїй системі координат вони можуть вирішити, що їм дане право на суд.
Щира ненависть ‒ частина світогляду, а не кон'юнктури. Коли змінюються обставини ‒ вона виживає
Так, їх можна заарештувати й засудити. Можна не помічати або оголошувати одинаками. Але щира ненависть довговічніша за ту, що за гроші або заради кар'єри. Тому що вона ‒ частина світогляду, а не кон'юнктури. Коли змінюються обставини ‒ вона виживає.
А ви коли-небудь вдивлялися у безодню?
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
