Спеціально для Крим.Реалії
«Всі однакові» й «нічого не змінюється» ‒ це не діагноз, а сповідь. Люди всього лише розповідають нам про те, як вони влаштовані.
Суспільство перестає бути життєздатним у той момент, коли рівень цинізму в ньому починає зашкалювати. У цей момент воно розпадається, перестає реагувати на зовнішні подразники. Потрясіння будь-якого масштабу не викликає в ньому колективного почуття: ні скорботи, ні єднання, ні солідарності. Суспільство розпадається на атоми, починає складатися з окремих людей, між якими немає ніяких ниток. І в цей момент із цим суспільством можна робити що завгодно.
«Всі однакові» ‒ це формула єдності в роз'єднаності. Той, хто так говорить, усього лише намагається знайти виправдання власній інертності. Він виступає адвокатом ліні й безпринципності, небажання виходити із зони комфорту і щось змінювати. Люди без ідеалів із її допомогою відмовляють іншим у їхній наявності.
Міркування про те, що «нічого не змінюється» ‒ це сповідь. Цинізм ‒ це ціннісна концепція, ідея якої полягає в запереченні вищих мотивів у людини. Вона заснована на невірі в краще в людині, на тому, що береться в розрахунок тільки найгірше в ній. І в кожному конкретному випадку це не більше ніж проекція свого внутрішнього світу на навколишню дійсність.
Невіра в цінності ‒ це головний зміст сучасної Росії
Іронія в тому, що невіра в цінності ‒ це головний зміст сучасної Росії. Тієї самої, яка не втомлюється повторювати, що брехня й обман ‒ це альфа й омега світового устрою. Що Росія в цьому сенсі не порушує правила й не переходить червоні риски, а всього лише поводиться нарівні з іншими. Тому будь-який докір щодо Криму, боротьби з незгодними або лицемірства щодо Донбасу вона парирує умовною формулою «сам дурень».
Оптика «зради» в тому, що нормою оголошується її порушення. Найвищою чеснотою ‒ розчарування. Таке собі цинічне мруження зверхньо в той момент, коли хтось намагається говорити про подолання. Мовляв, «знаємо ‒ плавали», «нічого не змінюється», «тут так заведено». І кожен подібний зарозумілий вердикт нагадує явку з повинною.
Тому що людина слабка і сприймає інших по собі. Свої погляди й переконання вона сприймає як норму і мірку, через яку оцінює інших. А тому для неї «змінюватися» світ починає лише тоді, коли вона сама робить щось нове. Щось, що виносить її за межі звичного. Щось, що змінює її уявлення про базис.
Опис навколишнього світу ‒ це дзеркало власних відчуттів. Те, як людина описує реальність ‒ це відображення її внутрішнього устрою
Опис навколишнього світу ‒ це дзеркало власних відчуттів. Те, як людина описує реальність ‒ це відображення її внутрішнього устрою. У складної людини світ складний, у легкої ‒ легкий, у доброї ‒ чуйний, у скупої ‒ підступний.
І тому, якщо ви чуєте «нічого не змінюється» ‒ значить перед вами стоїть людина, яка не змінюється. Нехай себе не узагальнює.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
