Чому за сторожовими псами також потрібно приглядати, пояснює експерт Атлантичної ради у статті, присвяченій гострій суперечці в Україні про те, чи повинні деякі працівники громадського сектору, як і державні чиновники, декларувати своє майно. Ще одна суперечка – на державному рівні між Україною й Росією вирішується в судах. Про неї пише оглядач агентства Блумберґ Леонід Бершидський. І про помилку європейських політиків з відвідуванням його рідного Криму, пише на сторінках московської англомовної газети Moscow Times відомий український дослідник праворадикальних рухів у Європі Антон Шеховцов.
Гострі дискусії, пов’язані з ухваленням поправок до закону, що зобов’язує працівників недержавних організацій, які займаються боротьбою з корупцією, і собі, слідом за чиновниками, заповнювати декларацію про майно, експерт Атлантичної ради Адріан Каратницький називає метушнею, незважаючи на критику цього законодавства з боку Європейського союзу та США.
Закон про електронні декларації, спрямований на протидію корупції, американський оглядач називає, мабуть, одним із найбільш усеохоплюючим у світовій практиці. Адже він вимагає декларувати всі активи й видатки, починаючи від 2500 доларів. «Тож навіть якщо державний службовець купить обручку для нареченої, встановить кухонну техніку, поїде в родинну відпустку чи купить подарунок дитині на закінчення вишу, то все це він має повідомити на загальонодоступному вебсаті», – наводить приклад безпрецедентної прозорості американський оглядач.
Тат Атфендер: Закон про електронні декларації для недержавних організацій жорстко критикують. А. Каратницький аргументує, чому вони мають декларувати майно
Парламентарі пручалися такому втручанню в їхнє життя, проте змушені були ухвалити цей закон і певний поступ у боротьбі з корупцією в Україні було зроблено. Це визнали й у Європейському союзі, зауважує аналітик. Проте депутати не подарували активістам такого безпрецедентного втручання у своє життя. Вони внесли до цього ж закону і працівників недержавних організацій, які отримують закордонні гранти, і які користуються тиском західних урядів для просування антикорупційного законодавства.
Європейський комісар із питань розширення Йоганнес Ган та американське посольство в Києві виступили з критикою цих поправок до закону. Хоча і в Британії, і в США керівники некомерційних організацій також мають публічно декларувати свої статки. Також США мають суворі закони щодо лобізму. Лобістів, фінансованих із-за кордону, змушують реєструватись у спеціальному реєстрі закордонних агентів.
Тарас Кузьо: Висушіть болото! Каратницький ще раз показує, що він працює на Порошенка (як колись працював на Януковича)
Тож на думку Адріяна Каратницьоо, реакція українських антикорупційних недержавних організацій є дивною. Адже вони називають це нападом на їхню свободу, але не пропонують при цьому саморегуляційних механізмів. Важливу роль у цьому, на думку американського аналітика, грають зарплати в недержавному секторі, які значно вищі, ніж зарплати чиновників. Тож недержавні організації можуть залучати і кращих спеціалістів.
Також багато українців зі здивуванням дізналися, що колишні активісти боротьби з корупцією, які стали парламентарями, можуть дозволити собі купити квартири в Києві, які коштують 300-500 тисяч доларів, при тому що мінімальна зарплата в країні – 120 доларів на місяць.
У тому, що борці з корупцією отримують високі зарплати, на думку Каратницького, нічого поганого немає. Але громадськість має знати такі фінансові деталі, як і джерела їхнього фінансування. Тож вашингтонський аналітик вважає, що з певними змінами, що впорядкують звітність недержавних організацій, закон є правильним, і президент і парламент були праві, коли його ухвалили. Він додає, що найкращим варіантом були б власні регуляції цього сектору.
Нещодавній візит закордонних політиків до Криму, який анексувала Москва, був одним із кроків, завдяки яким Росія намагається легалізувати своє захоплення української території, але намагання її марні, вважає український політолог Антон Шеховцов. На сторінках газети Moscow Times він розповідає, що Москва використовувала іноземців від самого початку вторгнення до Криму, ще для легітимізації так званого «референдуму», їздять вони й досі.
До Криму їздили і ліві, і праві, і крайньоправі, такі як представники австрійської Партії свободи, і «Альтернатива для Німеччини», і болгарської «Атаки», і польської «Зміни», і навіть якась група «Іссуікай». Там побували і представники французької Республіканської партії, й італійці з «Північної ліги» й «Італійських братів». Не бракувало і крайньоправих політиків із Сербії, Чехії й навіть Великої Британії, ані лівих із німецької партії Die Linke. Всі вони їздять туди для того, щоб повторити лінію Кремля, і ніхто з них ні слова не сказав про стан справ із пошануванням прав людини на півострові, особливо про переслідування кримських татар.
Оглядач ділового агентства Блумберг Леонід Бершидський звертає увагу на те, що після тривалих перестрілок на сході України й повномасштабної, на його думку, торгової й економічної війни, нові баталії ведуться тепер між Україною й Росією в судах. Там рахунок поки що нічийний, вважає оглядач. При цьому, на його думку, від цього перемагає Захід.
У середу суддя Вільям Блер британського Високого суду, який до речі, є старшим братом колишнього британського прем’єра Тоні Блера, заявив, що Україна не представила переконливих доказів, чому вона не виплачує Росії «борг Януковича», позики в єврооблігаціях на суму три мільярди доларів, які колишній президент Віктор Янукович продав Росії вже під час Євромайдану, у грудні 2013 року. Суддя заявив, що потрібно розділяти між законом і турбулентним політичним тлом, таким як російська анексія Криму й підтримка сепаратистів на сході України.
І хоч рішення є поки що проміжним, є ймовірність того, що Лондонський суд зобов’яже Україну сплатити Росії борг разом із процентами. Адже для Лондонського суду важливіше дотриматися залізобетонного захисту єврооблігацій, ніж підтримати політичні аргументи України.
Constantin Cotzias: Від того, що Україна судиться з Росією, виграє Захід
Якби суд дійсно присудив Україні повну виплату боргу Росії, то це б підняло її зовнішній борг на 15 відсотків, що сильно б ускладнило б її і без того важке економічне становище.
Але це не єдина суперечка, що точиться в судах між Україною й Росією, нагадує оглядач. Російський державний нафтовий гігант «Роснефть» намагається позбутися санкцій, накладених Європейським союзом унаслідок російської агресії в Україні. Але Суд Європейського союзу вирішив, що ЄС має право «збільшувати видатки, які несе Російська Федерація за її дії, спрямовані на підрив територіально цілісності України», тож «Роснефть», як державна компанія, має також нести свою частину збитків. Якби суд вирішив інакше, то всі інші російські компанії, що потрапили під санкції, мали б можливість відновити свої права через суд і цим підірвати інструмент санкцій ЄС.
Невеликі шанси Росії і в іншому суді, Міжнародному, що діє під егідою ООН. Цей суд розглядає позов України в питанні анексії Криму й підтримці тероризму на сході України. У цьому випадку в України також є сильні аргументи: крім того, що Росія очевидно контролює Крим, є багато доказів того, що вона також залучена і в конфлікт на сході.
Якби Україні вдалося отримати позитивне для себе рішення суду, вона могла б розраховувати й на фінансові компенсації від Росії в майбутньому. Проте Росія має більше грошей і добрих юристів, які можуть завалити суд процедурними питаннями й виграти суд, виставляючи юридичні формальності. Але як би не було, на думку оглядача, важливо те, що обидві сторони сперечаються в суді за спільними для всіх правилами, і вже це є перемогою Заходу.
