Уже третій рік наприкінці лютого Україна відзначає річницю поворотних подій на Майдані. Свій внесок у повалення режиму Януковича внесли і кримчани. На півострові не було захоплень адмінбудинків і жорстких зіткнень із силовиками, але кримчани влаштовували мітинги на підтримку Євромайдану і брали участь у київських протестах. Крим.Реалії вирішили нагадати, як проявили себе жителі півострова під час Революції Гідності.
Перший кримський Євромайдан відбувся 24 листопада 2013 року в Сімферополі. Того дня кілька сотень людей пройшли від площі Леніна до Головпоштамту з вимогою до тодішнього президента Віктора Януковича підписати Угоду про асоціацію з Євросоюзом.
Після цього прихильники Євромайдану почали регулярно збиратись у центрі Сімферополя. Свої «майдани» також відбувались у Ялті й Феодосії. На мітинги збиралося кілька сотень людей. За словами одного з координаторів руху «Євромайдан-Крим» Сергія Ковальського, їхній штаб у Сімферополі займався відсиланням жителів півострова до Києва для участі в протестах.
Одномоментно в Києві перебували до 500 осіб із Криму в пікові періодиСергій Ковальський
«Буквально щодня хтось їхав: по одному, по двоє людей, по троє. Якось за один раз виїхали 50 людей. Але й поверталися люди такими ж темпами, тому одномоментно в Києві перебували до 500 осіб із Криму в пікові періоди», ‒ розповів активіст у коментарі для Крим.Реалії.
За словами Ковальського, деякі кримчани не мали можливості поїхати до Києва, але допомагали учасникам протесту на Майдані Незалежності матеріально: надсилали їм гроші, медикаменти, їжу й одяг.
«Деякі навіть свої автобуси давали, причому великі ‒ «Ікаруси». Але більшість цих героїв у Криму бажали залишатися непублічними, намагалися допомагати так, щоб про це не було відомо. Всі боялися гонінь, але, як показала практика, вони мали рацію в цьому плані», ‒ сказав активіст.
Сенцов і двоє поранених
Деякі кримчани надовго залишались у київському наметовому містечку, входили до складу різних структурних підрозділів Євромайдану. Наприкінці грудня 2013 року учасники протесту з півострова зареєстрували Кримську сотню. Вона розташувалась у захопленому Жовтневому палаці.
«Ми займалися чергуванням і охороною, ходили на мітинги, брали участь у барикадних боях. Удень нас збиралося приблизно двадцять. Але за весь час через наш підрозділ пройшли сотні людей. Точну кількість назвати важко, тому що кожного дня дві-три людини їхало і приїжджало», ‒ розповідав у червні 2014 року учасник Кримської сотні Петро.
Кримчани, які приїхали на Майдан, перебували не тільки у Кримській сотні, а й в інших підрозділах протестного містечка. Так, наприклад, одним із найбільш активних членів «Автомайдану» був кінорежисер Олег Сенцов, якого зараз утримують у російській колонії суворого режиму.
Уже після арешту на одному з судових засідань Сенцов сказав, що Майдан ‒ це найважливіше, що траплялось із ним у життіМар'яна Короненко
«Коли в захопленому «Українському домі» з'явився офіс «Автомайдану», він (Сенцов ‒ КР) займався організацією побуту: виписував бейджи, купував канцтовари, завідував бензином, розподіляв зміни. Він повністю координував роботу: від дотримання чистоти до харчування. Можна сказати, що він був головним офіс-менеджером», ‒ розповіла активістка «Автомайдану» Мар'яна Короненко. Вже після арешту на одному з судових засідань Сенцов сказав, що Майдан ‒ це найважливіше, що траплялось із ним у житті.
За інформацією очевидців, барикадні бої в центрі Києва теж не обійшлися без участі кримчан. Під час розстрілу протестувальників на Інститутській 20 лютого 2014 року, два молодих хлопці з Євпаторії й Сімферополя отримали кульові поранення.
Ми вийшли на передову: з сімох повернулися троєАктивіст із Євпаторії
Один із них, згадуючи про те, як його поранили, розповів, що того дня біля входу до урядового кварталу першу лінію оборони займали бійці «Беркута» з Криму. «Вони стояли біля барикади й не встигали відступити. Мій товариш із Сімферополя Борька крикнув: «Кримські є?». Він підняв прапор із написом «Крим», і у відповідь «беркутівці» відкрили вогонь. Ми вийшли на передову: з сімох повернулися троє. Я вийшов звідти поранений у руку», ‒ розповів євпаторієць, який побажав залишитися анонімним.
Керчанин із Небесної Сотні
Серед героїв Небесної Сотні також є один кримчанин. Це уродженець Керчі Сергій Кемський, який загинув у віці 33 років. У Криму він закінчив школу, а в 17 років переїхав до Львова, де вступив до університету й вивчився на політолога. 2013 року, коли в Києві розпочалися протести, Сергій жив у місті Коростень Житомирської області. На той момент Кемський віддалено працював в Інституті політичних та економічних ризиків і перспектив, для якого писав аналітичні статті.
Сергій загинув уранці 20 лютого, коли разом із іншими активістами проривався Інститутською до урядового кварталу. Недалеко від Жовтневого палацу його вбили дві кулі: одна пройшла на виліт, друга ‒ застрягла в правій легені.
«Я знайшла абсолютно всі відео й фотографії, бачила, як він іде повз Жовтневий палац. Бачу, як він просувається. О 9:16 він рухається, о 9:28 його вже відтягують за ноги. Він, мабуть, іще живий. Його поклали й підхоплюють під руки. Його ще можна було рятувати, але вони не встигли. Він помер від втрати крові», ‒ розповіла мати Сергія Тамара Гаврилівна.
Сергій Кемський був переконаним анархістом. Він вважав, що, в разі перемоги Майдану, в Україні треба впроваджувати механізми прямої демократії, за допомогою яких громадяни будуть максимально залучені в управління країною. Свої погляди він виклав у статті «Чуєш, Майдане?», опублікованій в «Українській правді» в грудні 2013 року.
Нам більше не потрібні пастухи ‒ нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть громадські ресурси для досягнення загальних цілейСергій Кемський
«Майдан скандує «Банду геть!» і дійсно бажає, щоб нинішні керівники звільнили крісла. Разом із тим, кожен погоджується, що ми тут зібралися не для того, щоб вибирати нового хорошого царя. Вимога суспільства полягає в перетворенні держави з феодального батога на інструмент самоорганізації суспільства. Нам більше не потрібні пастухи ‒ нам потрібні виконавці волі громади, які ефективно координуватимуть громадські ресурси для досягнення загальних цілей», ‒ писав Сергій у своїй статті.
Російські репресії
Через три роки долі кримчан, які брали участь у Майдані, склалися по-різному: хтось став чиновником, дехто пішов в АТО, зайнявся правозахисною діяльністю, а хтось просто повернувся до звичних турбот і справ.
Багато жителів Криму намагаються не афішувати, що вони брали участь у київських протестах із міркувань безпеки. За словами координатора «Євромайдан-Крим» Сергія Ковальського, участь у Майдані в Криму була ризикованою ще до анексії півострова Росією.
Постійно надходили погрози телефоном. А наприкінці січня 2014 року вони почали друкувати листівки «Ваш сусід ‒ зрадник Криму»Сергій Ковальський
«Наприкінці грудня 2013 року «розтрощили» мою машину, там було 64 дірки: в капоті, в багажнику. Фактично весь корпус довелося міняти. Постійно надходили погрози телефоном. А наприкінці січня 2014 року вони почали друкувати листівки «Ваш сусід ‒ зрадник Криму» з портретами наших активістів і розклеювали їх біля їхніх будинків. Пізніше відеоролики з таким же змістом з'явилися на місцевому телебаченні, вуличних екранах, тролейбусах», ‒ розповів Сергій Ковальський.
Восени 2014 року прокуратура Криму, вже підконтрольна Росії, відкрила кримінальну справу за фактом «нанесення тілесних ушкоджень» співробітникам кримського підрозділу «Беркут». У лютому 2015 року був заарештований перший підозрюваний ‒ учасник «Майдану» Олександр Костенко. Його засудили до трьох із половиною років позбавлення волі за те, що він нібито кинув камінь у бійця спецпідрозділу «Беркут».
Ще одним активістом Євромайдану, засудженим у Криму за схожим звинуваченням, став Андрій Коломієць. Йому інкримінували більш тяжку статтю ‒ замах на вбивство, і винесли вирок у вигляді 10 років позбавлення волі. Коломієць ‒ житель Київської області. У грудні 2014 року він переїхав до російської Кабардино-Балкарії, де його затримали поліцейські і привезли до Криму. Правозахисний центр «Меморіал» визнав його політичним в'язнем.