Спеціально для Крим.Реалії
Іноді говорять про те, що повернення України до Криму неможливе – тому що глибина дрейфу півострова від материка велика й із кожним роком лише збільшуватиметься. Але автори цих спічів не розуміють одного. Перше, що доведеться говорити українському політику, який приїде до українського Криму, це – «ми вам продукти привеземо».
Тому що єдине вікно можливостей для повернення українських прапорів на територію півострова настане тоді, коли мир і стабільність стануть головним дефіцитом у Росії.
Сама по собі анексія Криму не тільки стала прологом до війни на Донбасі й не тільки ударом по українській економіці – вона стала ще й тим фактором, що згуртував підконтрольну Києву територію, зробив її більш гомогенною, виключив із участі у виборах певне число людей із прорадянськими поглядами , позбавив Україну від необхідності вести безплідні суперечки про мови, історії й вектор інтеграції. Анексія Криму стала чинником мобілізації материкових областей. Після цього в країні почали формуватися нові соціальні договори. Навесні 2014 року Україна почала прискореними темпами домовлятися про саму себе, про моделі соціального гуртожитку, про розподіл ролей усередині держави, про роль самої держави й те, які інститути йому потрібні, а які – ні. Цей діалог непростий і болючий, але раніше він просто був заблокований.
Анексія Криму не тільки стала прологом до війни на Донбасі й не тільки ударом по українській економіці – вона стала ще й тим фактором, що згуртував підконтрольну Києву територію
На тлі двох минулих десятиліть це виглядає як реальний історичний шанс, реалізувавши який Україна стане державою, здатною «переварити» навіть ті регіони, які довгий час перебували під впливом російської пропаганди. І якщо Україна його не впустить, то саме Київ зможе визначати умови, на яких відбуватиметься повернення втрачених 2014 року територій.
До того ж – самі ці території сильно відрізнятимуться від того, якими вони були передвоєнного 2013 року.
Ті ж Донецьк і Луганськ уже не будуть промисловими центрами. Ті, хто виїхав звідти – навряд чи повернуться. Ми за звичкою називаємо їх «донеччанами» й «луганчанами», але треба бути чесними: це нові кияни, львів'яни, одесити й харків'яни. Вже зараз, за статистикою, 40 відстків цих людей не мають наміру їхати додому навіть у разі повернення Донбасу. І з кожним місяцем цей відсоток лише зростатиме. Тому що діти, робота, соціальні зв'язки й інше «пускання коренів».
Індустріальний потенціал регіону спиляний на металобрухт, вивезений до Росії чи просто знищений війною. І тут теж треба бути чесними: сам по собі Київ ніколи б не наважився претендувати на лаври Маргарет Тетчер, що знайшла в собі сміливість закрити збиткові британські шахти в середині 80-х років. Якби не війна – радянський індустріальний монстр продовжував би жити в усій своїй неефективно-монументальній пишноті. За Київ усю брудну роботу зробила Москва, знищивши одні підприємства й вивезши інші.
Промисловість «скінчилася», значна частина населення виїхала. Ті, кого називали «донецькими елітами» – маргіналізовані, так само як і їхній порядок. Доля регіону залежатиме тільки, і виключно, від Києва. І найкраще, що може зробити столиця – придумати стратегію поведінки з територіями, які виявилися полем бою. Щоб потім цю стратегію нав'язати регіону.
І точно таку ж політику доведеться готувати і щодо Криму.
Росія Путіна триматиметься за Крим до останнього. І будь-яка дискусія про долю півострова стане можливою лише після зміни нинішньої архітектури влади в Росії
Причому з Кримом буде і легше, і важче водночас. Легше – завдяки тому, що на півострові не лилася кров. Та сама, що сакралізує будь-яке протистояння. Не стоять на сервантах сотні фотографій із траурними куточками, не ростуть безбатченки, чиї батьки піддалися на заклики заробити на війні. А складніше буде через те, що Росія Володимира Путіна триматиметься за Крим до останнього. І будь-яка дискусія про долю півострова стане можливою лише після зміни нинішньої архітектури влади в Росії. А це означає дуже й дуже багато.
Наприклад те, що економіка Росії в колапсі, що криза перебуває на межі виходу з-під контролю, що заради порятунку власного сьогодення й майбутнього еліти готові йти на будь-які компроміси. Або що ці еліти й зовсім перестають контролювати околиці власної країни – просто тому, що при будь-яких інших сценаріях зміна архітектури влади в Росії навряд чи станеться.
І в цій ситуації Крим буде дезорієнтований – як виявився дезорієнтований Донбас, який мріяв про СРСР, а отримав натомість Сомалі. І в цей момент знову відбудеться розмежування ядерних прихильників Росії й тих, хто просто хоче стабільності та прогнозованості.
І тому стабільність і прогнозованість стане першим, що пообіцяє перший український політик, що приїде до Криму після зміни прапорів. Якщо ця фраза не буде актуальною, то приїхати на півострів українському політику просто не вдасться.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
