Спеціально для Крим.Реалії
Трамп повідомив, що санкції з Росії можуть бути зняті в обмін на ядерне роззброєння. Гарна ілюстрація того, як може виглядати «крах надій».
Російські ЗМІ довго і люто переконували свою аудиторію, що Дональд Трамп ‒ найбільш проросійський президент із можливих. Що саме його перемога означатиме нове вікно можливостей для співпраці Москви і Вашингтона. Але проблема будь-яких завищених очікувань саме в тому, що вони завищені.
Це історія про оптику. Коли Москва дивиться в дзеркало, то бачить там наддержаву. Вона бачить у відображенні імперію, гідну того, щоб сидіти у світовій президії і вирішувати разом з іншими наддержавами долю світу. До того ж вона щиро переконана, що її доля ‒ бути рівною іншим: за ступенем впливу, авторитету і значущості.
Росія ‒ не більше ніж регіональний гравець, здатний бути корисним у вирішенні локальних задач
А з точки зору решти світу, Росія ‒ не більше ніж регіональний гравець, здатний бути корисним у вирішенні локальних задач. Приблизно такий же як Туреччина, тільки з ядерним боєкомплектом. І всі амбіції Москви на участь у вирішенні питань, з нею безпосередньо не пов'язаних, викликають подив. Більше того ‒ у світових столицях викликають подив і спроби Москви визначати майбутнє тих країн, які її оточують. Як, наприклад, України.
Саме ця різниця між власним самовідчуттям Москви і тим, як її бачать світові столиці, стає причиною жорсткої фрустрації в Кремлі. Яка час від часу проривається в публічних виступах перших осіб Росії.
І головна претензія до адміністрації Обами в Кремлі була точно такою ж ‒ образа за небажання визнати Москву «рівною». Образа за те, що Україна у Вашингтоні сприймається як незалежна держава, яка має право сама визначати своє майбутнє. А не як «сфера впливу» Росії, на яку Кремль має повне і нікому не підзвітне право.
І всякий раз, коли в західних столицях проходять вибори, Москва чекає, що на них переможуть люди, готові визнати Росію «рівноцінним партнером». Гравцем, що має право на власну сферу впливу. Країною, здатною спілкуватися з грандами на рівних. Державою, що має право голосу в питаннях, які стосуються інших.
Вашингтону від Москви потрібно не «рівноцінне партнерство», а лише зменшення кількості потенційних ризиків
І перемога Дональда Трампа транслювалася в Москві як торжество сил, готових дивитися реальності в очі. Як перемога табору, яка визнає за Кремлем право визначати майбутнє колишніх колоній. І вже коли у Кремля є таке право, то зберігати санкції, введені за «примус до лояльності» норовливої сусідньої республіки, нерозсудливо.
Але тепер Трамп говорить про те, що санкції і правда можуть бути скасовані. Але ‒ в обмін на ядерне роззброєння.
І це звучить лише як ще одне підтвердження того, що Вашингтону від Москви потрібно не «рівноцінне партнерство» і не «спільне політбюро», а лише зменшення кількості потенційних ризиків, які несе в собі ядерний боєзапас Москви. Що санкції готові скасувати не тому, що вони від початку помилкові, а лише розмінявши їх на чергову порцію поступок від Кремля.
У цьому і полягає проблема Москви. Вона може скільки завгодно сподіватися на те, що «західні партнери» визнають її рівною собі. Але всякий раз вона приречена стикатися з тим, що в очах усього світу Росія ‒ лише невелика за значенням і впливом країна, головним змістом якої є вуглеводні та ядерна зброя. І все, що вона може запропонувати західним столицям, лежить у площині ядерного роззброєння.
Напевно, це надзвичайно образливо.
Думки, висловлені в рубриці «Погляд», передають точку зору самих авторів і не завжди відображають позицію редакції
